Митрополит Августин
Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, голова Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України дав коментар стосовно введення військ Російської Федерації на територію України. (Архієрей дав коментар по дорозі з далекої Ліберії, де він відвідував та духовно опікувався військовослужбовцями українського миротворчого контингенту):
- Перше, що спало на думку, коли почув про введення російських військ в Крим, це слово – «непорозуміння». Пам’ятаю, коли в 1992 році була атестація українських генералів та офіцерів, то одним з її пунктів значилось: «Чи будете ви зі зброєю в руках захищати незалежність України, якщо агресором виступить Росія?» Тоді я про себе подумав, навіщо це провокативне питання, навіщо людей бентежити, адже цього ніколи не може статися? І ось пройшло 22 роки, і це питання повстало. Те, що трапилося, могло тільки в жахливому сні приснитися, але сьогодні це – реалії.
Як «військовий» митрополит і за обов’язком, і за переконанням, однозначно, благословляю наше військо на захист Батьківщини. Якщо б зараз вбачалася дискусія навіть з тими людьми, які не просто ставляться терпимо до введення військ Росії в Крим, але й намагаються виправдати цей крок, то я як владика, православний єпископ – отож однієї церкви, однієї віри з росіянами – нізащо не став би благословляти українських військовослужбовців віддавати зброю, а тим більше повертати в бік своїх співвітчизників. Ми ж не пішли до Ростова-на-Дону, чи Смоленська. Є державний кордон, який визнає Російська Федерація, є міждержавні документи про їх непорушність, і тому тут не може бути жодного сумніву, що український воїн має виконувати дану ним присягу.
Складно це пояснювати батькам та матерям, але ситуація у психологічному плані все-таки не така складна, як була на Майдані, де стояли співгромадяни: з одного боку – представники суспільства, а з – іншого спецпризначенці та внутрішні війська. У Криму до самовизначення зобов’язує вже саме громадянство. Водночас війна – це останнє, що може бути. Є такий вислів, коли замовкають політики, починають говорити гармати, але, напевне цей конфлікт ведуть саме політики. Важко сказати, що він ініційований народом як з однієї, так і з іншої сторони. Водночас у цих непростих умовах український воїн почувається у духовному плані правим. А ось як російським солдатам і офіцерам виконувати наказ командування? Тим більш не заздрю священикам з того боку, нашим братам по вірі, з якими я напевне знайомий та спілкувався.
І ще, скажу дещо наперед. Передбачаю, що знайдуться люди, які не розібравшись у ситуації та не розуміючи, що відбувається, говоритимуть, як може православний священик дозволити собі благословляти воїнів на спротив таким же православним. По-перше, це питання слід спрямовувати іншій стороні. А, по-друге, тут не може бути ніякого збентеження з нашого боку. Наведу приклад: коли в 1904 році спалахнула війна Росії з Японією, то в цій країні вже була потужна православна громада, яка складалася з місцевих мешканців. Відомий місіонер, канонізований згодом, архієпископ Миколай (Касаткін) користувався дуже великою любов’ю і повагою. І ось розпочалося збройне протистояння і щирі православні, і водночас щирі патріоти Японії запитували главу общини: «Що нам робити, адже православні росіяни – наші одновірці, але ми піддані японського імператора? За що нам молитися?» Архієпископ Миколай без вагань відповів, що їм слід без сумнівів молитися за перемогу японської зброї, тому що вони представники своєї країни, а він молитиметься за перемогу російської армії. «Бог все визначить, але ви маєте бути у своїх молитвах непорушними та не зрадниками». Така формула працювала тоді, і її ніхто не заперечив. Нині вона – універсальна. У такому разі скажіть, якщо православний російський ієрарх благословляв православних японців молитися за перемогу війська будистського імператора, як ми можемо не молитися і не благословляти наших українських православних воїнів на мужність та звитягу аж до смерті (не приведи, Господи) у їх справедливому прагненні зберегти територіальну цілісність України? Водночас я сподіваюся і щиро молюся, що перший постріл, який неминуче призведе до кровопролиття, не пролунає.
Додам, що в цій ситуації я ініціюю екстрену зустріч представників військового командування з Радою з питань душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Зараз у ній головує Об’єднання євангельських християн-баптистів, але я все одно ініціюю зустріч, адже впевнений, що людям у погонах і оборонного відомства, і Генерального штабу ЗС України треба знайти час і почути слово, розсуд та благословення духовенства різних церков, представники яких служать у нашому війську.