Патріарх Кирил
Увечері 29 квітня 2013 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відвідав Іоанно-Предтеченський ставропігійний монастир м. Москви. У соборному храмі обителі Предстоятель Руської Церкви взяв участь у вечірньому богослужінні напередодні Великого вівторка.
На закінчення Святіший Патріарх Кирил звернувся з Первосвятительським словом до віруючих.
Усіх вас, дорогі отці, матушко ігумене, брати й сестри, сердечно вітаю з Великим вівторком.
Цього дня читаються фрагменти Євангелія, які присвячені особливим повчанням Господа й Спасителя (Мф. 22:15 — 23:39). Увійшовши до Єрусалиму перед початком Своїх страждань, Він щовечора усамітнювався зі Своїми учнями — апостолами, а вдень відвідував храм і проповідував. І слова Спасителя в цей час були сповнені особливої сили — Він викривав гріхи книжників і фарисеїв так, як ніколи раніше, і проповідував про пришестя Царства Божого, про останні часи й про суд.
І кожне зі слів Спасителя безпосередньо стосується життя будь-якої людини незалежно від того, в якій країні та в який час вона живе. Адже те, що було сказано тоді в Єрусалимі, стосувалося не тільки книжників і фарисеїв, не тільки тодішнього іудейського суспільства. Якби це було так, то до нас не дійшли б ці слова. Усе, що має тимчасове, скороминуще значення, втрачається в історії. Але сказане Спасителем дійшло до нас, людей, що живуть у XXI столітті, саме тому, що в цих словах відображена вічна Божественна істина.
Те, що ми чули сьогодні в Євангельському читанні, також безпосередньо стосується всіх нас. Господь засуджує лицемірство книжників і фарисеїв, тобто тих самих людей, які вважали себе святими, такими, що найбільше догодили Богові. Ці люди ретельно виконували всі зовнішні приписи, пов`язані зі старозавітною релігією, і пишалися цим, вважаючи, що саме зовнішні приписи та їх виконання спасають людину.
Зовсім не випадково в цьому ж євангельському оповіданні, де Господь засуджує фарисеїв за їх лицемірство, є і відповідь на питання, яка із заповідей найбільша. Господь не говорить про те, що визнавалося серед фарисеїв найбільш значущим. Він говорить про те, що було забуте ними, як і багатьма іншими людьми. Він говорить про те, що найбільшою заповіддю є любов до Бога і другою подібною до неї — любов до ближнього. Напевно, ці слова були малозрозумілими для тих, хто оточував Спасителя, тому що все це так розходилося зі способом життя людей релігійних, які відвідували храм, які, слідом за своїми вчителями, всю увагу звертали на зовнішній, ритуальний бік релігійного життя.
Минули тисячоліття, але те, в чому Господь викривав фарисеїв, продовжує існувати, у тому числі серед віруючих людей. Іноді, намагаючись виконувати зовнішні приписи, пов`язані з богослужінням, з постами, ми забуваємо про найголовніше — про те, що в результаті молитви, в результаті відвідування храму Божого, в результаті посту ми повинні внутрішньо змінитися, стати ближче до Бога, навчитися краще бачити й розуміти скорботи людей, що нас оточують; і якщо не вистачає сил на те, щоб любити ближнього, як говорить про це Господь, то, принаймні, проявляти доброту до ближніх своїх.
Якщо я не маю любові, говорить апостол Павел, то я як мідь дзвінка, цимбал гучний (див. 1 Кор. 13:1), тобто людина пуста, яка в серці не має доброти до інших людей. Виконання зовнішніх церковних приписів є необхідним, тому що вони допомагають людині мобілізувати волю, перемогти свої слабкості. Ліньки йти до храму, але, бажаючи виконати приписи церковного уставу, ми йдемо до Церкви й стоїмо під час богослужіння, долаючи, можливо, втому, певний внутрішній дискомфорт. Через це напруження своїх сил ми наближаємося до Господа, бо намагаємося бути ближче до Нього. Точно так само й піст. Будучи нібито зовнішнім приписом, він переслідує одну-єдину мету — зміну внутрішнього стану людини, і, виконуючи ці зовнішні приписи, ми можемо багато чого досягти.
Але попри все те, якщо наше релігійне життя не супроводжується здійсненням добрих справ, якщо в серці ми не відчуваємо любові й прихильності до людей, якщо ми виявляємо черствість і до ближніх, і до далеких, — виходить ми повторюємо гріх фарисеїв.
Весь Великий піст, власне кажучи, і був спрямований на те, щоб допомогти нам розібратися в самих собі, у своїх слабкостях, пороках, помилках. І багатьом багато чого вдалося. Відвідуючи храм Божий, читаючи Святе Письмо, харчуючись тільки пісною їжею, ми значною мірою мобілізували свої внутрішні сили для боротьби з гріхом.
А у когось, може, нічого не вийшло. Залишається буквально кілька днів до свята Святої Пасхи, і якщо хтось ще відчуває присутність нерозкаяного гріха, тягар на серці, роздратування, злобу, то необхідно, принаймні цими днями, постаратися змінити свій умонастрій, перейнятися тією великою думкою, яку сьогодні через Євангеліє кожен міг засвоїти. Найбільша заповідь — це любити Бога, і друга подібна до неї — полюбити ближнього свого. І нехай допоможе нам Господь, переймаючись глибиною смислів, присутніх у слові Божому, підніматися від сили до сили, долаючи свої слабкості й пороки та прагнучи перетворити внутрішній стан своєї душі згідно з Божим законом і Його заповідями. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі