Матеріал по книзі «900 лѢтъ.Из Кієва по всєйРоссіи. Празднованіє дєвѧтисотлѢтіѧ Крєщєніѧ русскаго народа въ КіевѢ» публікується із збереженням стилістики 1888 року. ЧАСТИНА II.
ЧАСТИНУ I можна прочитати ТУТ
У другий день урочистостей, 12 липня, - день мученицької кончини св. Феодора варяга і Іоанна, постраждалих при Володимирі, коли він служив ще язичницьким богам, відбувалося урочисте богослужіння у великій церкві Києво-Печерської Лаври. Літургію очолив Високопреосвященний митрополит Платон, у співслужінні з митрополитом сербським Михаїлом та єпископом Нижегородським Модестом, соборно з отцем-намісників Лаври та найстаршими з лаврської братії.
Після закінчення Літургії відслужена була панахида за митрополитами древнього періоду Руської Церкви, які сприяливпровадженню та утвердженню християнства в Росії. У служінні панахиди брали участь, крім ієрархів, які здійснювали Літургію, київські вікарії – Іриней та Ієронім, члени київської консисторії, благочинні м. Києва і багато з духовних осіб, які прибули на святкування.
На дворі монастирському, поблизу великої лаврської церкви, від Лаври влаштована була братська трапеза для прочан, що на виконання заповіту святих засновників обителі буває у великі лаврські свята, - на день Успіння Божої Матері та в дні пам`яті Антонія і Феодосія Печерських.
Високопреосвященний митрополит Платон, настоятель і священноархимандрит Лаври, вийшовши з церкви, осенив благословенням натовп біля нього народу, потім підійшов до обідніх столів зі встановленими на них стравами, за якими зайняли місця, ще задовго до закінчення Літургії, бажали скуштувати від лаврської трапези, благословив трапезу, сам скуштував і запросив народ розділити її.
Після прибуття Високопреосвященного митрополита у свої покої, йому представлялися багато з прибулих депутатів і гостей.
13 липня, у середу, на третій день торжества, була здійснена архієрейським служінням Літургія в церкві святителя Христового Миколая на Аскольдовій могилі, після прибуття туди хресного ходу з Києво-Миколаївського монастиря. У хресній ході взяло участь духовенство трьох монастирів: Києво-Микільського, Видубицького та Троїцького, духовенство військового собору та парафіяльних церков, що знаходяться в Печерській частині міста Києва.
Так як церква на Аскольдовій могилі дуже мала та тісна і не могла вмістити всіх, хто хотів був присутнім на богослужінні, то вхід в неї був тільки по квитках, по квитках впускали публіку навіть за огорожу Аскольдової могили. Головна маса народу зайняламісце надсхилами гори, на якій розташовано цвинтар. Ті, хто увійшли всередину кладовища, за огорожу Аскольдової могили, з усіх боків оточували церкву, з розкритих врат і вікон розносився стрункий спів хорів Києво-Микільського та Києво-Видубицького монастирів.
Після закінчення Літургії здійснена була Літургія під відкритим небом, серед могил, оточуючих церква Аскольдової могили за всіма праотцями, отцями і нашими братами, тут і всюди полеглим, і за всіма православними воїнами, на брані за віру і Батьківщину живіт (життя –ред.) свій поклали. У служінні панахиди брало участь все духовенство, яке прийшло з хресним ходом на Аскольдову могилу, і гучний спів двох хорів лунав далеко за межами і закликав до молитви за спочилих численні натовпи народу, які стояли на горах і видали дивилися на сонм священнослужителів і на те, як розвиваються над ними хоругви.
На четвертий день, 14 липня, вранці не було призначено урочисте богослужіння. У цей день об 11 годині ранку були урочисті збори в конгрегаційній залі Київської духовної академії, для вшанування пам`яті св. просвітителя Русі рівноапостольного князя Володимира. Бажаючих бути на цих зборах було незліченна безліч. Але розміри залу не дозволяли задовольнити бажання всіх, хто прагнув на це зібрання.
Збори відкривав і головував на ньому Високопреосвященний Платон, митрополит Київський і Галицький, і були присутні на ньому три київських вікарія і всі ієрархи, які прибули до Києва на ювілейне святкування, обер-прокурор Священного Синоду Побєдоносцев, начальник краю Дрентельн, голова Слов`янського благодійного товариства граф Ігнатьєв, граф Бобринський, керуючий синодальної канцелярією Вл.К. Саблер, київський губернатор Томара, очільник дворянства київської губернії князь Рєпнін, попечитель харківського навчального округу Воронцов-Вельямінов, депутації від різних товариств і міст Росії, гості зі слов`янських земель, представники різних місцевих установ і відомств м. Києва.
Усі стіни залу, в якому проходили збори, від низу до верху, обвішані портретами покровителів Академії та випускників Академії, якістали відомими і працювали на благо Церкви і Вітчизни на ієрархічному, адміністративному, навчальному та вченому теренах. При згадці про древнічаси, вид цієї множини знаменитих представників найдавнішого з училищ, існуючих в Росії, створював особливе враження.
З привітанням до гостей з єдиновірних нам країн, племен і народів від імені присутніх різних кінців землі російської на християнське і священне святкування, від престольного міста Володимира Києва, освітленого святинями, від Академій і від усієї російської країни, по-братськи люблячої своїх одноплемінників, і так часто, так безкорисливо і самовіддано подвизалася за них, в особі христолюбивого воїнства, за великодушним закликом царів своїх. Мова сказана була з натхненням, і з задоволенням вислухана всіма присутніми.
Після промови професора Малишевського був проспіваний гімн Случевського, написаний до урочистостей з нагоди 900-річного ювілею Хрещення Русі, перекладений на ноти Главач: «Верою русской свободна…» – і потім прочитані були деякі з привітальних адрес від прибулих на торжество депутацій.
Перше вітання натхненно виголосив митрополит СербськийМихаїл: «Християнство радіє (говорив він), Православ`я торжествує, день нині світлий і радісний. Дев`ятсот років минуло з тих пір, як світло віри істинної висвітлює серця руського братнього нам народу. І як мило, як радісно душі віруючій зріти сонм віруючих, які беруть участь у торжестві істини над брехнею, світла над мороком. Вітаю тебе, Владико святий, славного ієрарха Святої Православної Церкви. Радітиме душа твоя в Господі і нехай пом`яне у молитвах своїх тих, хтооберігають і шанують святу віру християнську, православну!»
Після нього взяв слово Чорногорський митрополит Митрофан і сербською мовою вітав від чорногорського народу і всієї Чорногорії православний руський народ і висловив побажання, щоб православна віра завжди зміцнювала братерське єднання єдиноплеменних народів.
Після привітань митрополитів Сербського і Чорногорського вітали руські єпископи, які прибули на святкування: Афанасій, єпископ Новгород-Сіверський, вікарій Чернігівської єпархії, найближчої до Києва і здавна пов`язаної з Києвом тісними узами, який передав у дар при цьому від Чернігова київському митрополитові ікону Божої Матері; Митрофан, єпископ Ладозький, вікарій Санкт-Петербурзької єпархії – від найстарішого ієрарха Руської Церкви, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького і Санкт-Петербурзької єпархії; Михаїл, єпископ Дмитрівський, вікарій Московської єпархії – від Московського митрополита і Московської пастви, який вказав на зв`язок з Києвом Москви, що прийняла від Києва першосвятителейруських, які і після переселення до Москви тривалий час називалися Київськими, і продовжуючи служіння Церкві таБатьківщині, і на знак духовного єднання Москви з Києвом подарував ікону святителів московських: Петра, Алексія, Іони і Филипа; Олександр, єпископ Горійський – від Екзарха Грузії і всієї православної Грузії.
Коли закінчили свої вітання російські єпископи, піднявся настоятель грецької церкви в Петербурзі архімандрит Неофіт і прийомами оратора, з живою жестикуляцією виголосив промову на грецькій мові, в якій поетично висловив захоплені почуття радості і задоволення з нагоди світлого свята 900-річного введення найсвятішої віри Христової у славну країну російську.
Потім виступила на середину перед маститимієрархом київським нижегородська депутація, при цьому попереду поставлений був чудовий стяг, принесений від Нижнього Новгорода в дар Києву і зокрема для споруджуваного в ньому собору св. Володимира. Єпископ Нижегородський Модест вказав на духовне єднання, що здавна існувало між Києвом і Нижнім Новгородом, і побажав, щоб воно було між ними назавжди.
Коли скінчив він мову свою, один із представників світської нижегородської депутації прочитав адресу Києву від Новгорода і всієї Низовської землі. Після привітання Нижегородської депутації Митрополит вислухав коротке сердечне вітання представників Товариства московських хоругвеносців.
Потім слово взяв обер-прокурор Св. Синоду Побєдоносцев і заявив присутнім на зборах, що Високопреосвященний митрополит почувається вже стомленим і тому привітання інших депутацій (яких було досить багато) не може відбутися в даний час, через те він вважає за необхідне оголосити ще один щойно отриманий документ від Кентерберійського архієпископа, примаса Англії, який привезли до Києва англійці. Послання Кентерберійського архієпископа адресовано було митрополитові київському Платону. Воно написано англійською. Але п. обер-прокурор Св. Синоду прочитав його в перекладі на російську.
У своєму посланні Кентерберійський архієпископ, вітаючи київського святителя, висловлює привітання своє і англіканської церкви – руській з приводу урочистості, що святкується в Руській Церкві, в пам`ять освітлення руського народу вірою Христовою. Це торжество релігійне, церковне (йдеться в посланні), але воно в той самий час і народне, так як життя народу творилася відповідно до засад його православної віри. Англіканська церква завжди перебувала й перебуває у мирі з Руською Православною Церквою, і в обох цих церквах одні спільні вороги, з якими доводиться боротися зброєю не плотською, а духовною.
Необхідна в цій боротьбі взаємна підтримка церков англійської та руської і духовне їх єднання.
Висловивши братське вітання святителю київському, Кентерберійський архієпископ заявив, що коли дійшла до нього радісна звістка про урочистості в Руській Церкві, то він мав намір відправити на це торжество представником від англійської церкви єпископа, але в цей час в Англії церковний собор, всіх англіканських єпископів, як з Європи, так і з Африки та Америки, яких зібралося до 140, для наради про потреби церкви, і внаслідок цього не можна було відправити під час з`їзду єпископа Англії до Росії, тим більше, що таке зібрання буває у них тільки один раз на десять років.
Інші адреси, привезені з різних місць до дня ювілею, покладені були на стіл, і оскільки не були прочитані через брак часу під час урочистих зборів, підлягають оприлюдненню через друк. У всіх них висловлюється щире вітання Києву, що вважається «матерьюгородоврусских» і купіллю Православ`я, джерелом, звідки пішла рятівна віра Христова по всій країні руській, радість побачивши тих великих плодів, які визріли у нашій Вітчизні на ниві Божій, обробленій спочатку руками рівноапостольного просвітителя Русі, і почуття єднання віри, що єднає мільйони руського народу, котрий зайняв неозорі простори в Європі та Азії.
Перед укладенням акту хор проспівав «Боже, царя храни», народний руський гімн, якийякнайкращевідповідає тому настрою, в якому перебували всі присутні на зборах, і пісню «Достойно є» сербського розспіву. Маститий архіпастир благословив усіх чад великої святої Православної Церкви, і всі залишили залу...
***
У другій частині книги наведені привітання з 900-річчям Хрещення Русі всіх тих численних гостей урочистості, які були свідками урочистостей в Києвів 1888 році.
Над матеріалом працювала Ольга Мамона - для "УНІАН-Релігії".