Архімандрит Ісаакій (Андронік): Перший піст був наданий людині ще в раю

У ці дні Церква молить Господа про благодатне освячення тих, хто постує і кається. Як сучасна людина може змінити своє життя в дні Великого посту?

Добігає кінця другий тиждень Чотиридесятниці, яку Православна Церква називає Седмицею світотворних постів. У ці дні Церква молить Господа про благодатне освячення тих, хто постує і кається. В суботу другої седмиці на літургії Церква вселяє не слабшати в початому подвигу поста, а в неділю - святкує пам`ять святого Григорія Палами, архієпископа Солунського, чудотворця (XIV в.), захисника православного вчення про Божественне світло.

Нинішні вихідні багаті на свята і в Голосіївському монастирі. У суботу, 30 березня в обителі особливо шановане свято - день пам`яті преподобного Парфенія Київського. Напередодні святкових днів проект «УНІАН-Релігії» зустрівся з намісником Свято-Покровського Голосіївського чоловічого монастиря Києва (Голосіївська пустинь) архімандритом Ісаакієм (Андроником). Отець Ісаакій розповів про те, як сучасна людина може змінити своє життя в дні Великого посту.

Отець Ісаакій, минулого тижня на «УНІАН-Релігії» ми розмістили матеріал про преподобного Алексія Голосіївського, день пам`яті якого Церква відзначила 24 березня. 30 березня в Вашій обителі знову свято - день пам`яті преподобного Парфенія Київського. Чому цього святого особливо вшановують у Голосіївському монастирі?

Преподобний Парфеній Київський був духівником братії Києво-Печерської лаври та Київського митрополита Філарета (Амфітеатрова). Його відрізняли невпинна молитва і по-дитячому чиста душа.

Протягом 17 років преподобний Парфеній проводив весняні та літні місяці з владикою Філаретом в Голосіївській пустині. Його келія була у найвідлюднішому місці. Це був невеликий будиночок, оточений садом. «Тут носиться дух Преподобних отців наших Печерських. І якщо є на землі втіха й радість, то це в пустельному мовчанні. Люди відлучають нас від Бога, а пустеля наближає до Нього», - так преподобний Парфеній говорив про ці місця.

Своїм духовним чадам старець радив щодня читати Святе Євангеліє і Псалтир. Мудрі повчання святого Парфенія і в наші дні допомагають на шляху до спасіння.

Подвижник похований в Голосіївській пустині в 1855 році, в церкві на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». У 1930-і роки храм був підірваний, і гробниця святого зруйнувалася. Нині його святі мощі знаходяться під спудом храму «Живоносне джерело».

МИ ЗАВЖДИ МАЄМО ПЕРЕБУВАТИ В МИРІ З НАШИМИ БЛИЖНІМИ

Відомо, що в різні часи люди постували під час випробувань, для того, щоб виклопотати зцілення і прощення гріхів. Постували і всім народом - щоб вимолити припинення лих. Піст передував важливій справі, щоб виклопотати у Господа благодать. У християнській традиції святу Великодня завжди передує Великий піст. Навіщо потрібен піст сучасній людині? Що Ви зазвичай радите своїм парафіянам?

Що таке піст і хто його встановив? Адже це не людське визначення. Коли ще Адам перебував у раю, Господь заповів: не їсти від древа Пізнання. Це і був перший піст, даний людині.

Піст - це стриманість. Не тільки в їжі, але і в діях, думках, словах. Особливо наша дійсна сутність виявляється у вчинках, які ми коїмо відносно наших близьких, в родині. На роботі, в колі друзів, ми прагнемо бути ввічливими, поводитися пристойно і шанобливо. Але коли ми приходимо додому, часто тут і розкривається вся наша внутрішня сутність. Ми бачимо, які ми насправді.

Під час Великого посту ми маємо утримуватися не тільки від скоромної їжі, але й від поганої поведінки, вчинків. Ми завжди маємо перебувати в мирі з нашими ближніми. Під час посту потрібно просити пробачення у ближніх, яких ми в чомусь образили. І не тільки просити на словах, а зсередини, щиро, від душі.

Як можна полюбити ближнього як самого себе?

Ми не розуміємо, як здійснити це на практиці. На практиці дуже просто. Якщо ми любимо ближнього, ми йому бажатимемо, щоб він успадкував Царство небесне. Ми молитимемося, щоб Господь пробачив його гріхи. Ми молитимемося, щоб Господь навернув його до Себе. Як це здійсниться - не наша турбота. Як Богу буде завгодно, так Він його і приведе.

ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ, ВІДМОВИВШИСЬ ВІД БАГАТО ЧОГО, А НАЙГОЛОВНІШЕ - ВІД САМОГО СЕБЕ

Період Великого посту - важливий час для боротьби з гріховними звичками, особливостями характеру, пристрастями. Під час посту люди просять Господа зміцнити їх сили в цьому.

Багато людей просять у Господа послати смирення, або щось інше. І Господь дає. Але надає смирення і терпіння тільки крізь випробування. Наприклад, коли дитина йде в школу, після уроку викладач запитує її, як вона засвоїла нову тему. Дитина відповідає і одержує оцінку. Така ж картина і в нашому духовному житті. Господь дав нам заповіді, правила життя, і щодня ми маємо складати іспит. І як ми його складемо, залежить від нас.

Звичайно, без Божої допомоги, ми нічого не можемо зробити. Я наведу приклад з їжею, яка знаходиться на столі. Для того, щоб ця їжа потрапила до шлунку, потрібно трудитися руками і жувати зубами. Але потрібно ще й думати, мати розум: ми не будемо їсти все підряд, щоб нам від цього стало зле. Ми вмикаємо міркування, обираємо тільки те, що не зашкодить нашому здоров`ю.

Якщо ми не вдамося до цього, можемо померти з голоду. Я маю на увазі, в житті духовному. Треба трудитися, відмовитися від багато чого, а найголовніше - відмовитися від самого себе, від свого егоїзму, від свого Я. І просити Господа, щоб Він скерував наше життя, як Йому завгодно.

У сім`ях, де є діти, багато батьків скаржаться на їхнє споживацьке ставлення до дорослих і некерованість. Багато хто вважає, що ці якості формуються у дітей в колективі однолітків.

Треба зазирнути глибше. З якої причини це відбулося? Хто зіпсував наше суспільство? А що таке суспільство? Сім`я! Батьки повинні приділяти увагу дитині і виховувати її з першого дня народження. Адже все залежить від сім`ї: яка сім`я - таке й виховання - таке й суспільство. Нормальне виховання в сім`ї - з першого дня. Коли дитині виповниться 15 років - вже запізно.

Іноді мене запитують: «Моїй дитині 18 років, як вчинити в тому чи іншому випадку?» Я відповідаю, що ці питання треба було піднімати, коли її народили. Тоді можна було ще щось радити. А нині, коли вже запізно, треба міцно молитися, щоб Господь привів її до каяття, скерував життя. Залишається тільки молитися і терпіти - більш нічого не зробиш.

МИ МАЄМО ПРИГОТУВАТИ СВІЙ ВНУТРІШНІЙ ДІМ, ОЧИСТИТИ ДУШУ ВІД ГРІХІВ І ПРИСТРАСТЕЙ

Великий піст порівнюють з духовною лєствіцею. Постив і сам Господь. Перед тим, як вийти на проповідь, Христос сорок днів і сорок ночей провів у пустелі. У дні Великого посту людина проходить власний духовний шлях, щоб зруйнувати в собі вітху людину, піднестися над пристрастями і гріховними звичками, наблизитися до Бога...

І зустріти велике свято Воскресіння Христове. Як ми хочемо зустріти це свято? Тільки те свято ми відчуємо повною мірою, до якого готуємося і на яке чекаємо. Адже якщо ми знаємо, що до нас йде дорогий гість, ми намагаємося, щоб будинок був чистий, готуємо смачні страви. Коли ми зустрічаємо Великдень - Воскресіння Христове - ми повинні приготувати свою душу, свій внутрішній дім, очистити від гріхів і пристрастей, і в оновленому стані духу зустріти Воскресіння Христове.

Більшість наших читачів працюють. Як їм постувати, щоб це було на користь душі і тілу?

За такою порадою краще звертатися до духівника або до того священика, якого людина знає і має до нього довіру. Є люди, які працюють, слабкі, хворі - всім їм краще порадитися зі священиками. Тому що кожна людина - окрема особистість, окремий випадок. Як поститися за типіконом - загальновідомо. Але кожен священик радить індивідуально.

Цього року найважливіші й найвідповідальніші дні посту - дні Страсної седмиці, випадають на 29 квітня - 4 травня. Це період травневих свят, зазвичай люди проводять їх на природі, виїжджають на шашлики. Деякі люди відмовляються брати на себе подвиг посту, заздалегідь знаючи свої слабкості. Або тримають тільки перший тиждень посту і останній – найсуворіші. Що можете порадити їм?

Ніхто з нас не знає, чи доживе до Великодня. Багато хто може відійти у вічність і до вечора. Ми не повинні відразу опускати руки, говорити: «Я знаю, що порушу». Ми повинні говорити: «Ні! Господи, допоможи, щоб не порушити!». І прагнути виправлятися. Адже коли ми перемо сорочку, розуміємо, що вона знов буде брудною, коли одягнемо її. Але, не дивлячись на те, що ми знову забруднимо її, ми докладаємо зусиль і перемо. Ми хочемо бути одягнені у все чисте. Чому ж не прати свою душу каяттям, щоб вона була постійно чиста?! Незважаючи на те, що ми періодично забруднюємо її гріхами.

Якщо людина пропустила початок посту, що робити? А буває, ми приходимо до гостей, де накритий святковий стіл...

Якщо людина захоче, вона вчинить мудро. Кожен повинен робити по совісті, як вона йому підкаже. Але треба пам`ятати, що для людини понад усе. Адже піст є піст. Якщо згадати Старий Заповіт: пророк Даниїл та три святі отроки: Ананій, Азарія і Мисаїл, зберігаючи заповіді віри, відмовлялися від надмірностей та вели строгий спосіб життя; харчувалися тільки овочами і водою. Але всі вони були такими ж міцними, як і інші.

Якщо ми йдемо в гості до друга, який нас поважає, він ніколи не примушуватиме зробити щось неправильне. Свої ж сімейні свята можна відзначити і після Великодня. А під час посту можна відсвяткувати їх духовно, молитовно. Таке свято буде більш приємніше душі. Адже іноді буває так, що під час Великого посту відсвяткували, а на наступного дня стає важко на душі. Хіба це свято? Під час Великого посту людина отримує духовну радість через каяття, молитву, піст.

Як слід молитися під час посту?

Як і у всі дні - читають Євангеліє, Псалтир. Але Великий піст - це особливі дні для молитви. І, звичайно, добре провести їх у церкві. На першому тижні Великого посту в усіх церквах служили Великий покаянний канон Андрія Критського. Він налаштував душу на каяття і молитву. На останньому - Страсному тижні - теж важливо знаходитися в церкві.
Якщо є можливість, добре було б вирушити в паломництво. Наші пращури намагалися час Великого посту провести в монастирі, очищаючи свою душу молитвою.

БЕЗ ІСПИТІВ ВЧИТЕЛЬ НЕ ЗНАТИМЕ, ЩО ВІН ЧОМУСЬ НАВЧИВ

У ці дні ми прагнемо надавати людям дієву допомогу.

Ми завжди повинні допомагати ближнім. У дні Великого посту - особливо. При цьому не треба обирати ближнього. Адже на практиці іноді трапляється, що ми комусь допомагаємо, а ближнього, який поруч, у родині - гриземо. Важливо бути уважним до себе, що у нас відбувається всередині в душі. Чи немає роздратування, образи, ворожості до когось? Друзів і родичів легше розуміти і прощати. А тих ближніх, з якими ми ворогуємо, набагато важче.

Треба пам`ятати, що ми всі люди, всі від Адама. І те, що ми маємо якесь положення в суспільстві - це Боже Благословення. Господь визначив кожному своє місце. А могло бути і навпаки. Те почесне місце, яке ми займаємо, Господь міг віддати тому, з ким ми перебуваємо у ворожнечі. А ми його не поважаємо і не шануємо, тому що він або бідніший за нас, або живе не так як ми хочемо, не так говорить, не так щось робіть...

Це особливо показово на прикладі Росії часів початку Першої світової війни. У кого був хоча б невеликий статок, той рятувався втечею. Тобто ті, хто до цієї катастрофи мали статок, становище в суспільстві - вони залишилися без нічого. Господь попустив трапитися війні, і ніхто не міг її зупинити. Господь допустив випробування - і заможні люди залишилися без нічого. І ніякі спроби перешкоджати подіям ні до чого не привели. Хто ми такі? Ми діти наших батьків, дідів, прадідів. І цілком може бути, що
Господь знову попустить трапитися випробуванням. XXI століття - нічого нового: які пристрасті були дві-три тисячі років тому, такі й зараз.

Перед смертю у людини виникає внутрішній потяг до каяття. Згадаймо розбійника, що розкаявся на Хресті. Він вже не мав можливості нічого зробити на користь своїй душі, але шукав каяття і виправлення. І віддав Господу дух свій зі словами: «Помяни мя Господи, егда приидеши во Царствии Твоем!»

Господь бачив його серце, його щире бажання до виправлення і надав руку допомоги. Розбійник першим увійшов до раю.
З Євангелій ми знаємо, коли Іоанн Хреститель знаходився в ув`язненні, цар Ірод часто радився з ним. Але, коли прийшов час обирати: свою честь або честь праведника - він захистив свою честь, позбавивши голови ту людину, яка робила для нього добрі справи, порад якої він слухався. У житті трапляються моменти, коли в наших вчинках виявляється наша сутність, те, що знаходиться в глибині душі.

Під час Великого посту заведено старанно молитися за померлих.

Під час Великого посту заведено подавати постові записки. Це особливі дні, які Церква встановила, для того, щоб ті, хто сьогодні живі, молилися про спокій померлих родичів, за весь свій рід. Церква не залишає померлих без молитви і нагадує нам про те, що і ми відійдемо у вічність, і ми потребуватимемо молитви тих, хто залишиться після нас. Роби добро - добро і чекай. У дні посту можна читати канон про спокій, можна читати Псалтир і на кожній «славі» поминати покійних рідних і близьких, імена яких ми знаємо.

Під час посту трапляються спокуси. Як бути в ці моменти? Чи можна їх уникнути?

Чому ми хочемо уникати спокус, які Господь нам попускає? Не треба уникати - це іспит. Потрібно гідно приймати випробування і не уникати їх. Адже завдяки спокусам ми бачимо, хто ми такі: чи кращими ми стали духовно, або гіршими, ніж були вчора. Якщо не буде іспитів, тоді як Вчитель знатиме, що він чомусь навчив, а дитина, що вона навчилася? Так і наше духовне життя, проходячи випробування, ми бачимо свої плюси і мінуси. Згрішили - молимося: «Господи, прости!», і розуміємо, що тут наше слабке місце, потрібно бути уважнішими і не розслаблятися. Отже не варто бажати, щоб Господь Бог не попускав нам складати іспити.

У ці дні православні християни прагнуть не проходити повз жебраків, давати милостиню, допомагати хворим і голодним...

Це дуже хороші вчинки. Але зазвичай допомагають тим, хто стоїть з протягнутою рукою. Це добре, але є ще інші люди, яким не зручно просити. Потрібно звертати і на них свою увагу. Тому що просити не так вже легко. Щоб зрозуміти ближнього, який просить, потрібно згадати себе. Коли ми просимо - це не так вже й легко. Потрібно звертати увагу на всіх людей, які нас оточують. У одного вистачає сміливості попросити на шматок хліба, а інший може вмирати з голоду, але не просити.

Подаючи записки на поминання і молячись про ближніх, які не входять у близьке коло спілкування, деякі люди побоюються спокус.

Це не вірно. Господь говорив: «Моліться один за одного». Чого боятися? Адже молячись один за одного, ми виконуємо те, що Господь нам заповів. Ані більше, ані менше. Звичайно, лукавий може вселяти, що не можна цього робити. Але це не більше ніж навіювання лукавого, щоб не дати нам молитися один за одного. Адже якщо хтось або ми самі впали в яму, ми хочемо якнайшвидше вибратися. Але самі не можемо цього зробити. І раптом, хтось проходить вгорі і не звертає увагу. Думає: нехай витягнуть інші, і йде далі. Так само і в нашому духовному житті. Людина може впасти до ями духовної. Але потрібно за неї молитися. Хто ж допоможе, якщо ми не допоможемо один одному? Через це виконується заповідь любові до ближнього: «Полюби ближнього як самого себе».

Спаси Господи за цікаву бесіду, отець Ісаакій! На завершення ще одне питання: що Ви побажаєте нашим читачам?

Найголовніше, щоб людина не забувала, для чого вона живе на землі. Все наше життя - підготовка до життя вічного. Нехай Господь усім нам дарує сили бачити свою неміч та недоліки, і виправляти їх. І радісно зустріти Світле Воскресіння Христове - Великдень!

Розмовляла Анна Горпинченко, УНІАН.