«Сирія: війна і віра»: причини війни і становище християн у Дамаску

У чому небезпека релігійних фанатиків, які прикриваються ісламом? Частина II

Частина I

... Про причини війни - очима сирійців

У нас були зустрічі з міністром інформації, з головою парламенту Сирії, але я принципово не вставляв думки політиків у наш фільм. Я для себе вирішив: «Не говоритиму у фільмі про позицію політиків, про позицію опозиціонерів, я надам слово людям - простому народові. Що вони про все це думають?». Крім того, моїм завданням було - зрозуміти, які між сирійцями міжконфесійні відносини, чи є там конфлікт на ґрунті віри, про який говорять.

І я був шокований сирійцями - це люди неймовірної чуйності, гостинності, довірливості. Я всім казав, що сирійці - це російські араби. Уже через кілька хвилин спілкування ми з ними ставали схожими і почувалися, як вдома. Там усі спілкуються на рівних, ніхто не питає, якого ти віросповідання: суніт ти або шиїт (мусульманські течії - авт.). Більш того, до війни і суніти, і шиїти, і салафіти разом молилися в мечетях, мусульмани і християни Сирії разом відзначали свята, а їхні діти і зараз дружать.

А що нам показують? Йде колосальна інформаційна війна. Хочу запитати у «борців за свободу»: «Якщо ви такі борці за свободу прав і слова, чому ви відключаєте сирійські канали від супутників? Чому в інтерв`ю показуєте далеко не те, що вам говорять сирійці?».

Я не маю права підтримувати ту чи іншу сторону, але я маю право підтримувати людей. Я не хочу, щоб лилася кров! І цю фразу повторювали усі герої нашого фільму: «Я не хочу, щоб проливалася кров!» Мало того, ця ситуація дуже легко проектується на Україну ...

Я не розумію, яким чином пані Клінтон може заявляти, що у них підготовлений список перехідного сирійського уряду. Може, пані Клінтон представить список моїх родичів, які в мене повинні удома жити, які коти чи собаки у мене мусять жити?

Тому ми в цьому фільмі показали думки простих сирійців, яким диктують, хто має бути головою їхнього уряду, хто повинен жити в їх будинках. І глядач мусить сам зробити висновок: хто правий, хто винен у цій ситуації. Не треба бути аж таким великим розумакою, аби розуміти: йдеться не про якусь там демократію, що причина - не міжконфесійні чвари, а нафта і газ.

А ваххабіти, якщо сказати простіше - сектанти, є дуже зручною зброєю в умілих руках. Хто дає зброю, переправляє бойовиків у Сирію через кордони з Туреччиною, Ліваном, хто заохочує це все?

Поясніть мені: як розсудлива людина може вбивати людей лише тому, що вони невірні, з криком: «Бог великий!» (Аллах акбар!) Абсурд? Абсурд.

І ваххабізм - це лише одна з деталей, яку ми розкрили у фільмі. Ваххабізм - дуже зручний важіль, механізм для проведення війни. Більш того, проблема ваххабізму кидає тінь на увесь іслам - доволі мирну теїстичного світову релігію. Тому, що недосвідчений у релігієзнавчих тонкощах глядач думає, що всі ісламісти можуть бути смертниками з поясами шахідів. Але це зовсім не так. І ми це теж «розжували» у фільмі.

Наш експерт - релігієзнавець Тарас Борозенець, викладач Київської духовної академії - розповідає у фільмі, хто такі суніти, шиїти, салафіти і хто такі ваххабіти. А ваххабіти - це зовсім не мусульмани, це терористи, сектанти.

Навіщо бруднити руки в крові, якщо можна в своїх цілях використовувати таких фанатиків? Як не сумно говорити, але Сирія зараз є тим механізмом, що перемелює релігійних фанатиків. З усього світу туди їдуть ваххабіти - з Дагестану, Лівану, Туреччини. Повно на YouTube закликів їхати на джихад у Сирію, і Сирія їх перемелює, як кістки, звільняючи світ від фанатизму.

Та й хто такий Мухаммад ібн Ваххаб, хто його фінансував? Бігав собі молодий студент з розробками, поки його не запримітив британський шпигун, який займався проблемою колонізації. А чому він зацікавив британців? А тому що побачили: немає такого ідеологічного механізму, який би змусив мусульман убивати мусульман. А тут придумана така ідеологія, і колишні мусульмани вбивають своїх братів лише тому, що ті, інші, не так моляться Аллаху.

У чому небезпека релігійних фанатиків, які прикриваються ісламом?У тому, що ваххабіти - некеровані. І геоекономіка, і геополітика, і релігія - всього лише вигідний механізм маніпуляції. Ніщо, крім ідеологічного важеля, не змусить покінчити життя самогубством.

... про відкритих до спілкування сирійців

Я боявся, що в Сирії мені нав`язуватимуть інтерв`юйованих. Тому просив зупиняти мікроавтобус у найнепередбачуваніших місцях і спілкувався з першою-ліпшою людиною, яку неможливо було якось заздалегідь підготувати.

Перед від`їздом один знайомий переконував мене, що всі інтерв`ю сирійців або чиста «підстава», або потилицею до об`єктиву і з пітчем на голосі. У нас не було жодного з десятків інтерв`ю в найрізноманітніших місцях - на базарах, у мечетях, кафе, де не збирався би натовп перед мікрофоном. Люди просили про одне: «Тільки не перебрешіть, процитуйте мої слова дослівно ...».

Тому варіант, що ми якось підтасували слова людей, що наші герої підставні, виключений. І видно було, що сирійці дуже сильно згуртувалися, тому що ситуація в Сирії - питання життя і смерті ...

Журналісти

А коли сирійці побачили нас у прямому ефірі на місцевому телеканалі Аль-Іхбарія (Ю. Молчанова та прот. З. Керстюк запросили на передачу - авт.), з нами на вулицях почали вітатися.

На цьому каналі, до речі, працює журналістка Яру Салех, яку зі знімальною групою викрали бойовики одного з ваххабістських угруповань (про це йдеться у фільмі - авт.) Оператора розстріляли. За голови решти планували вимагати викуп. Поки думали над нагородою, урядова армія накрила їх схрон - і журналісти, після тижневого полону, вийшли на свободу. Те, що вони там пережили, навряд чи уявить кожен із нас.

Якось ми зупинилися познімати в одному з мусульманських районів - там дуже гарні будинки, архітектурна композиція. Виходимо зі штативом, а народ нашорошився: «Якась техніка». Але побачили, що ми журналісти.
Перекладачі кажуть: «України, Руссі». - «А, України, Руссі - респект!» Ледь почувши російську мову, люди миттєво розпливалися в усмішках, особливо діти.

«Руссі, України» - і ти вже майже друг. Насправді їм залишилося мало, на кого сподіватися, аби остаточно не зневіритися. Російський прапор дуже часто можна побачити на вулицях Дамаска разом з сирійським.

Так от - раптом на балконі з`являється людина з портретом Башара аль-Асада, жінка з сирійським прапором, діти з портретами Асада. За 15 хвилин на всі балкони висипалися люди з портретами і прапорами. Не впевнений, що люди зі здоровим глуздом, з якими ми і спілкувалися, стали б ось так підтримувати «кровожерливого тирана» аль-Асада.

Зрозуміло, що комусь дуже хочеться дестабілізувати нафтову ситуацію в цьому регіоні. Якщо хтось вийде з доларової зони, що ми спостерігаємо, то буде така емісія долара ... Тому зрозуміло, навіщо і кому потрібна «арабська весна». І Башар Асад тут зовсім ні до чого. Навпаки - сирійці зараз тримаються за владу. І коли солдати урядової армії заходили в зачищені райони, люди їх обіймали та дарували квіти. Ми це бачили. Адже кому цікаво мати справу з бородатими психами?

... про становище християн у Дамаску

У фільмі ми показали, що християнські храми в Дамаску відкриті, Патріарх Антіохійський Ігнатій IV служить, православні сирійці беруть участь у богослужіннях.

До речі, звертаючись до нас, Патріарх Ігнатій побажав Українській Церкви миру та єднання і розповів парафіянам, що ми з України, де служби тривають 3 години, і весь цей час люди моляться стоячи (посміхається).

Християни з точки, зору конфлікту в Сирії, незручні. Завдання авторів «сирійського сценарію» - стравити мусульман, а це робити набагато складніше, якщо є ще й християни. Тому для ваххабітів християни - це одна з мішеней, яку треба прибрати, щоб просто не плуталася під ногами.

Вони не визнають християн за людей, ми для них - невірні, тому і винищують. Ви чули, напевно, про жорстокі вбивства християнських священиків. Якщо подивитися за статистикою, то християнський район Джераман у Дамаску вже 8 або 9 разів підривали.

Нам, до речі, хотілося поїхати в християнський район Маалула - єдине місце, де до цих пір спілкуються давньоарамейською мовою. Там, до речі, група сценаристів фільму Мела Гібсона «Страсті Христові» мешкала певний час, звіряючи сценарні діалоги з мовою оригіналу. Але нас не пустили в Маалулу, бо на підступах прострілювалася дорога. Ми навіть просилися «впасти на хвіст» армії, але нас відрадили.

У фільмі ми обговорюємо, що Блаженніший Патріарх Ігнатій багато не коментував на камери, і я можу зрозуміти, чому. А тому, що дії Православної Церкви проглядаються під мікроскопом. Патріарх виходив із того, щоб, не дай Бог, не підставити своїх парафіян, щоб не пролилася кров. Християни там затиснуті, вони розуміють, що стали мішенню. Це відчувалося.

Ось християнська вдова Соня Самаан, яку ми показуємо у фільмі, не відразу погодилася дати інтерв`ю: «Ми дамо інтерв`ю, тільки якщо ви прийдете з батюшкою». А отця Захарії з нами тоді не було. Ми висловили родині співчуття і поїхали, навіть стали шукати іншу сім`ю для зйомок.

Чоловік цієї жінки, простий інженер, вирішив по дорозі на роботу підкинути на машині свою дочку і двох її однокурсників на навчання. Вибух навантаженого 5 тоннами вибухівки вантажівки не залишив і слідів від їх тіл. Факт смерті людей визнали після експертизи ДНК ...

Раптом після нашої участі в прямому ефірі ця сім`я набрала нашого «зв`язкового» і передала, що дадуть інтерв`ю. А у них, виявилося, був прецедент з іноземною знімальною групою, яка повністю перебрехала їхні слова. Саме тому потрібен священик, який мав би виступити гарантом чесності, що ми не будемо спотворювати слова цієї сім`ї.

Стільки сліз, болю було під час інтерв`ю. Ви уявляєте, як це - везти в школу дітей і не знати, чи повернуться ввечері діти додому?! Батько мусульманської родини, яку ми знімали, простий водій, що опинився з початку війни без роботи, щодня відвозить і забирає дітей зі школи з такими почуттями ...

А діти - такі веселі, безтурботні, а в усіх очі дорослі. Дівчинка 13-ти років з цієї мусульманської родини сказала геніальну фразу.

Під час інтерв`ю завдаю їй різні питання, дивлюся - слізочка вже у неї біля ока, думаю, пом`якшу тон. Камеру відключили, і я запитав: «Хлопчик є на прикметі?» Вона - «ха-ха», рум`янець на щічках. І я думаю, що ось зараз відверну її від депресивних роздумів - і запитую: «Через 10 років як уявляєш своє життя: діти, сім`я? Скільки дітей, до речі, хочеш?». Не змигнувши оком, вона з ходу відповіла:« У нашій країні вже давно ніхто не загадує на завтра. А ви про 10 років говорите ... ». Дівчинці - 13 років, повторю.

Ось так живуть сирійські діти.

Читайте продовження матеріалу «Я не хочу, щоб проливалася кров!»: Про зйомки фільму «Сирія: війна і віра» на УНІАН-Релігії 17.11.2012

Ольга Мамона - для "УНІАН-Релігії"

Фото з архіву Юрія Молчанова і протоієрея Захарія Керстюк