З 11 червня розпочинається перший літній піст — Петрівка

Триватиме до 12 липня

Він триватиме майже місяць, до Дня первоверховних апостолів Петра і Павла, 12 липня.

І Петрів піст, напевне, є рекордсменом з нарікань. Навіщо він, якщо є Свята Чотиридесятниця? Як можна постувати влітку, коли стільки молочної продукції, і чи не є відмова від неї нехтуванням Божими дарами? Взагалі який сенс постувати стільки часу, адже в році більшість днів у церковному календарі — пісні.

Портал «Православіє в Україні» вже пропонував читачам поради експертів «Як полюбити Петрів піст».

Нині пропонуємо відповіді на спірні питання голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, прес-секретаря Блаженнішого Митрополита Володимира протоієрея Георгія КОВАЛЕНКА.


«Підставою для встановлення апостольського посту є Євангельські слова Спасителя»

Отче, серед частини вірних, в тому числі духовенства, побутують сумніви щодо доцільності і обґрунтованості снування Петрового посту. Чи є все ж таки підстави постували влітку?

По-перше, Петрів піст, апостольський піст — це вже давня традиція Церкви, і це вже є підстава його проводити.

По-друге, в Святому Письмі читаємо, що Господь говорить у відповідь на запитання, чому Твої учні не постують. «І сказав їм Іісус: чи можуть сини чертога весільного сумувати, коли з ними жених? Але прийдуть дні, коли відбереться у них жених, і тоді поститимуть» (Мф., 9, 15).

Ми знаємо, що Петрів піст починається невдовзі після Вознесіння й Трійці і триває до дня пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла. І підставою для встановлення цього посту можна вважати ці слова Спасителя.

І загалом ми маємо цей піст і в церковному уставі, ми маємо цей піст як богослужбовий. Тому я не бачу жодних підстав якимось чином відміняти його, або применшувати його значення.

Дійсно, Петрівка відрізняється від посту Великого і за своєю суворістю, і за своїм завданням. Так само і Різдвяний піст відрізняється від посту Великого, у нього своє завдання. Тому, я думаю, що нам краще пошукати головну мету цього посту не тільки щодо їжі.

Ми маємо апостольський піст. Тобто, це має бути для нас час просвітництва і місіонерства, час апостольського служіння. Головне в апостольському служінні – це проповідь Христа, проповідь Євангелія. А якщо ми проповідуємо Христа, то ми маємо жити у Христі. А для того, щоб жити у Христі, треба готуватися — і духовно, і фізично.

Тому, я думаю, що багатьом із нас, особливо тим, хто займається просвітницькою діяльністю, хто займається місіонерською діяльністю, цей піст — якраз час для того, щоб зосередитися на місіонерсько-просвітницькому служінні і на власному духовному житті.

 

«Нам є про що говорити, окрім того, чи переглядати кількість пісних днів»

Православні постують більшу частину року — якщо порахувати всі пісні дні, всі пости. І іноді лунають заклики переглянути кількість пісних днів для того, щоб їх зменшити. З іншого боку, люди бояться будь-яких змін у церковному уставі. Чи можливо взагалі коли-небудь, що час пісних днів буде переглянуто?

Мене завжди дивує, коли говорять про те, що треба зменшувати кількість пісних днів. Майже ніхто і ніколи не говорить, що треба постувати більше.

Крім того, як людина, яка постує, я погоджуюсь із тією фразою, яка є традиційною для віруючих —  коли ми вітаємо один одного «з постом приємним». Тобто, для віруючої людини постувати — приємно, постувати — радісно, постувати — корисно і з духовної, і з фізичної точки зору.

Тому, я думаю, що сприйняття посту як якогось лиха, — це сприйняття нехристиянське, нецерковне.

З іншого боку, вже є стала традиція. Вона поступово змінюється, удосконалюється, отримує якісь нові форми, але в питаннях багатоденних постів і постів щотижневих — традиція цілком сформована. Я не бачу сенсу якимось чином її переглядати.

Навпаки, ми мали б зосередитися на розвитку тих частин церковного життя, які в нас ще не розвинуті. Це і питання духовного виховання, і духовної освіти, і біоетичні питання, які постають сьогодні перед суспільством; це і питання сучасних технологічних і медичних новинок. Думаю, нам є про що розмірковувати і про що говорити.

 

«Маєте надлишок молочної продукції? — Поділіться з нужденними!»

Велика частина українського населення мешкає в селах. Нині якраз час, коли худоба вийшла на пасовища, і кількість молочної продукції на селі значно збільшується.

Це також час активної фізичної праці на городі. Людям немає коли займатися приготуванням їжі, вони повертаються з городу, вживають молоко з хлібом, й далі йдуть працювати. У цьому сенсі Петрів піст позбавляє можливості нормально харчуватися тих, хто важко працює фізично. А ще господині потрібно замислюватися, куди дівати таку величезну кількість молочної продукції.

Як бути в цьому разі?

Чи дотримуватися посту, і в якому вигляді його дотримуватися – це питання постає перед будь-якою людиною. Є певні традиції, але це орієнтири, дороговкази. І людина має постувати відповідно до цих дороговказів. Але підходити до цього розумно, і зважати на кожну конкретну свою ситуацію.

Я не сільський житель, і навряд чи є можу бути порадником, як саме вчинити. Але в нас майже в кожному селі сьогодні є парафія. Є священики, які живуть поруч, і зазвичай, це якраз багатодітні родини, які самі утримують худобу. Тому, я думаю, треба звертатися до своїх місцевих священиків і з ними обговорювати ці питання.

З іншого боку, існують технології переробки молочної продукції на сир та інші продукти, які потім вживаються протягом року. Є діти, онуки, яким дозволяється вживати молочну продукцію. Є дитячі будинки, де з радістю приймуть молоко. Думаю, є багато способів прислужитися ближньому тими дарами, які маєте в надлишку.

При цьому доросла людина має для себе вирішити, чи буде вона в повноті дотримуватися посту, чи, порадившись зі священиком, обере для себе, скажімо так, іншу форму посту. Тому що Церква говорить, що все ж таки їжа є допоміжною під час посту, а не є головною. І якщо хтось щось вкушає, то ми не маємо цю людину засуджувати. Але, якщо хтось чогось не вкушає, так само, не має бути до цієї людини недоброзичливості чи її засудження.

Тому, ще раз наголошую, треба керуватися Святим Письмом, нашими традиціями, благословенням свого місцевого священика, свого духівника, якщо він у вас є. А ще — здоровим християнським глуздом, бо кожен з нас має із розсудженням вирішувати питання свого духовного життя.

Підготувала Юлія Комінко, "Православіє в Україні"