Митрополит Володимир: Хочу, щоб у Церкві не було політики

Предстоятель УПЦ Блаженніший митрополит Володимир розповів про перспективи церковного життя в Україні, про те, чи збирається він йти на спочинок.

Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший митрополит Володимир розповів про перспективи церковного життя в Україні, про те, чи збирається він йти на спочинок.

Блаженніший владико, як Ви почуваєтеся?

   Хочу скористатися нагодою і подякувати всім за молитви. Я вірю в їхню силу. Зараз я почуваю себе краще.

Нещодавно ЗМІ процитували Ваші слова про те, що існує можливість розколу Церкви в разі, якщо його будуть провокувати. Хто його провокує?

   Це зовнішні і внутрішні сили, але я думаю, що все буде нормально. Життя так влаштоване, що ми живемо в непростому світі. Проте все, що відбувається в наш час, сприяє нашому спасінню. Все, що Господь попускає, - на благо людини. І розбіжності мають бути між вами, говорить апостол Павло, щоб з`явилася істина.

Що ж це за сили?

   З православною Церквою в її історії завжди боролися зовнішні сили. Структура Церкви, церковна організація вимагає дисципліни, праці і старанності. Завжди були люди, які відкрито виступали проти Церкви і особливо проти православ`я.

Ви маєте на увазі сили всередині самої Церкви, серед ієрархів?

   Ні.

Останнім часом з публікації в публікацію переходить фраза «оточення митрополита Володимира». Хто входить у Ваше оточення?

   Сам не знаю. (Сміється.) Вся Церква - це і є наше оточення.

Вашого секретаря архієпископа Олександра (Драбинка) виключили зі Священного синоду УПЦ, Ви на засіданнях теж не буваєте. Які важелі впливу на події в Синоді у Вас є сьогодні?

   Зараз я хворію, тому не можу бути присутнім на засіданнях Священного синоду. Але постійні члени Синоду докладають всіх зусиль, щоб зберегти в Церкві мир і спокій. Втім, Церквою управляє загальноцерковний собор, туди входять миряни, вірні, духовенство, він здійснює управління і дотримується порядку. Нижче його стоїть Архієрейський собор, нижче Архієрейського собору - Синод, все має свою ієрархію.

   Я знаю про те, що робиться зараз в Церкві. Слава Богу за все! Бог все вирівняє. Звичайно, перебуваючи на лікуванні, не можу займатися церковними справами в усій повноті. Але це не означає, що я поза церковним життям.

Щойно ви захворіли, почалися дивні процеси. Зокрема, митрополит Софроній говорив про можливу автокефалію Церкви, а митрополит Агафангел наполягає на повному приєднанні до РПЦ, відмові від існуючого статусу і т.д. Що, власне кажучи, відбувається і чого чекати найближчим часом?

   Кожна людина має право чинити і говорити так, як вважає за потрібне. Але також вона повинна відповідати за свої слова і вчинки. Це що стосується особистих заяв. Заяви громадські, загальноцерковні - це інша, більш серйозна сторона. Треба відрізняти особисте від загальноцерковного. Якщо митрополит Агафангел робить багато заяв особистого характеру, значить, він за них і відповідає.

Як дався нинішній автономний статус Українській Православній Церкві, був опір єпископату РПЦ?

    Офіційного документа про те, що наша Церква автономна, або автокефальна, у нас немає. У УПЦ є права широкої автономії і самостійності в управлінні. Питання про автокефалію ребром сьогодні не стоїть, хоча розмови йдуть, і всередині, і за межами Церкви. Вважають, що це дасть якісь переваги або ж нівелює існуючі недоліки. Помісний собор нашої Церкви, який проходив влітку, зазначив, що нас влаштовує нинішній статус УПЦ. Така офіційна позиція нашої Церкви. Така і моя позиція.

Якщо припустити, що не відбувся б Харківський собор 1992 року, який усунув митрополита Філарета від управління УПЦ (нинішнього главу Київського патріархату. - Weekly.ua), була б автокефальною УПЦ?

   Ні. Так прямо питання не стояло. Були дискусії, були розмови - приватні і загальні, але більшість тодішніх архієреїв дійшли висновку, що це послужило б поділу, а тому не принесло б користі ні Церкви, ні віруючим. Такі реалії.

Недавно ми розмовляли з головою Київського патріархату Філаретом, він дуже тепло про Вас відгукувався, говорив, що молиться про ваше здоров`я. Ви свого часу працювали під його омофором. Ви підтримуєте якісь особисті стосунки?

    Коли Філарет був екзархом України (з 1966 до 1990 рік. - Weekly.ua), я у свій час був вікарним єпископом Переяслав-Хмельницьким Київської єпархії. Потім був Чернігівським єпископом, відповідальним редактором журналу «Православний вісник». Журнал почав виходити регулярно. У той же час ми редагували та готували переклад Нового Заповіту українською мовою, який благословив патріарх Алексій.

А зараз?

   Зараз відносин практично немає.

Вибачте за запитання, многая Вам літа і одужання, але все ж: чому Ви не хочете піти на спочинок і запропонувати замість себе наступника, як це зробив глава УГКЦ Любомир?

   По-перше, я себе не висував, не обирав, це робив Собор Української православної церкви. Не можу свавільно кинути свій послух Святій Церкві. Піду, якщо буде на те її рішення. Сьогодні сказати «спасибі, що ви мене обрали, тепер заберіть мою кандидатуру назад» - некоректно. Народ Божий вирішить і визначить, якщо на те буде час. Не я накладав на себе це ярмо, не мені самому його з себе знімати.

Чи є в Церкві така людина, яка б могла замінити Вас?

   Звичайно, є. Їх багато, гідних святителів. Святе місце порожнім не буває.

У 2004 році Ви публічно підтримали Віктора Януковича, і він, незважаючи на події «помаранчевої революції», через роки все ж став президентом. Скажіть, у Вас бувають божественні одкровення?

   Кожній віруючій людині бувають одкровення, але відвідують в міру духовного зростання. Я ніколи не вважав себе якимось прозорливим старцем і таким вважати себе не буду. Навіть якщо якісь ознаки, можливо, з боку кимось виявляться в моєму подальшому житті.

Ще не виявилися?

   Ще ні. (Сміється.)

Вас іноді порівнюють з Попою Римським Іваном Павлом ІІ, проводять паралель з вашою об`єднавчою роллю в Церкві, літературним талантом і навіть кажуть, що хвороба, яка Вас відвідала, схожа на ту, на яку хворів Попа. Іван Павло ІІ відомий тим, що при ньому Церква принесла багато вибачень...

    Це питання вимагає ретельного вивчення. Традиції католицької і православної церкви відрізняються. У католицькій церкві в повоєнний час і сьогодні проявилося бажання до загального примирення і порозуміння між людьми. Так що ми вітаємо будь-який добрий намір віруючих католиків і духовенства.

А Ви особисто про щось шкодуєте?

   Ні, ні про що не шкодую. І банальна фраза, «якщо б почати все спочатку, я вчинив так само» мені близька.

Незважаючи на те, що Ви заперечуєте свою прозорливість, скажіть, що найближчим часом відбуватиметься в Церкві? Чи об`єднаються УПЦ, Київський патріархат і УАПЦ, чи буде в Україні одна Церква?

    Хотілось би знайти спільні шляхи. Час іде, історія своє пише, але найближчим часом веселити себе прогнозами не доводиться. Розкол у суспільстві, в Церкви, між людьми - це страшне лихо. Але ми віримо, що Господь все вирівняє.

Як відомо, архієреї активно приймають пожертви і використовують їх на благо Церкви. Хотілося б дізнатися: хто з українських олігархів і політиків має найбільший вплив на Церкву?

   Церква здавна приймала пожертви - речові, фінансові та інші. Але жертводавці в нашому житті не конкурують між собою. Таке притаманне світському життю, але це неправильно, і Церква це не підтримує. Я так думаю ...

   Якщо хочеш, щоб у твоєму селі була церква, а батьки чи родичі винні в тому, що її колись зруйнували, - відновлюй. Церква завжди буде благословляти та допомагати в цьому, Церква завжди молиться за всіх покійних і живих. Жертва Богові - дух зламаний, говорить Давид.

Є якась моральна межа, за яку Церква не переступить ніколи? Чи є люди, у кого Церква не візьме гроші?

   У церкві не повинні вирішувати: кого впускати, а кого не впускати, кого на сходинках залишити. Приходячи в церкву, всі повинні дивитися в один бік, а не порізно, щоб прийти до пізнання істини Божественної. І досягши цього істинного пізнання, досягати єдності, яка повинна існувати в роді людському. Інакше наша земля грішна не витримає. Так що до церкви треба намагатися прийти кожному, роблячи все по совісті, просити ради, молити про прощення. Лепта удовиці була Богу найприйнятнішою. Вона дала її не від щедрот, а від серця.

Відомо, що президент Віктор Янукович часто радився з Вами з різних питань. Зараз він звертається до Вас за порадою?

   Ні, не часто. Та й коли йому? Стільки справ ...

Як Ви прокоментуєте свою заяву, що Церква не повинна брати участь у виборах та інших заходах подібного плану?

   В кінці 80-х, 90-х, та й після 2000-го священнослужителі обиралися депутатами різних рівнів. Навколо цього були дискусії, дебати. Потім Церква прийняла таке рішення, що духовенству, особливо без благословення єпископа, не рекомендується займатися політичною діяльністю. Життя показало, що це було правильно. Тому що метушня у Верховній Раді і на місцях забирала у священнослужителя час, він не встигав виконувати більшість своїх священицьких обов`язків. Це було головною претензією до священика, який брав участь у виборах і займався політикою. Церква поза політикою. Христос для всіх. Хочу, щоб в Церкві не було політики.

Чи зверталися до Церкви політики, щоб на церковному рівні отримати підтримку?

   Офіційно ні.

Владико, чому ви не захотіли стати Патріархом Московським і всієї Русі?

   Я роздумував над цим. Були певні свого часу реалії, сьогодні це не для мене. Коли помер патріарх Алексій, я визначився, що це не для мене. Вирішив, що це виключено. Не можу займати місце, коли є більш гідні кандидати. Я вирішив, що краще вже бути 121-м митрополитом Київським, ніж 16-м патріархом Московським.

Зараз Великий піст, що б ви побажали нашим читачам?

   У наш досить непростий час бажаю милості Божої та Божого благословення. Майте мир в душах ваших, і благословить Господь вас довголіттям на землі. Несіть слово Боже, яке сприяє миру та взаєморозумінню. Нести мир - це завдання Церкви, і Церква його виконує.

ДОСЬЄ

Митрополит Володимир (у миру - Віктор Сабодан) народився в 1935 році в Хмельницькій області. У 1954-му вступив до Одеської духовної семінарії, в 1958-му – в Ленінградську духовну академію, яку закінчив в 1962 році зі ступенем кандидата богослов`я. У 1962 році висвячений в священство і пострижений в чернецтво. У 1965-му призначений ректором Одеської семінарії. У 1966 році став представником РПЦ при Всесвітній раді церков у Женеві, зведений в сан єпископа. У 1968 році призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, у 1969-у переведений на Чернігівську кафедру. З 1973 по 1982 рік - ректор Московської духовної академії, потім митрополит Ростовський і Новочеркаський. У 1984 році призначений патріаршим екзархом Західної Європи. З 1987 року - керуючий справами Московської патріархії. В 1992-м Архієрейським собором УПЦ обраний Митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Української Православної Церкви.

Андрій Кіслов, Weekly.ua