ШАНОВНІ ДОБРОДІЇ!
На наших очах продовжує руйнуватися, гине одна з найбільших і найвідоміших православних святинь Північного Лівобережжя – Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир, де починалось духовне становлення святого Лаврентія (Проскури) Чернігівського. Звичайно, для повного відродження обителі знадобляться роки і мільйони гривень. Проте, як сказано в «Священному Писанні», «дорогу осилит идущий». Розпочинати треба з виготовлення проектної документації, щоби, спираючись на висновки фахівців, відновлювати пам‘ятку нашої духовності, історії і культури, а не псувати унікальний комплекс бездарними саморобками. Для цього необхідно провести на території монастиря повномасштабні архітектурно-археологічні дослідження, адже навіть точні місця розташування храмів Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря вже лише вгадуються на місцевості, не кажучи вже про їхні розміри, архітектурні особливості чи тим паче – про те, що знаходилося на цій території до спорудженні тут монастиря.
Центр археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя імені Д.Я. Самоквасова Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка готовий очолити і виконати ці дослідження. Десятки волонтерів з числа наших студентів та вихованців з понад 30 інших університетів України й інших країн Центрально-Східної Європи й Канади готові безкоштовно працювати у складі нашої науково-рятівної експедиції. За нашими плечима – досвід у проведенні таких багаторічних робіт у відбудованому 2008 р. Батурині, у розпочатих 2009 р. дослідженнях в Любечі, мета яких – підготувати наукове обґрунтування для відбудови однієї з колисок Східно-Слов‘янської Цивілізації, десятки інших експедицій на теренах Чернігівщини; потужний науковий колектив та в цілому достатня матеріальна база. Проте, без допомоги Людей Доброї Волі, благодійних установ і Фондів організувати і провести ці роботи, навіть просто прогодувати волонтерів, університет, котрий, як і всі інші освітні заклади країни, переживає не найкращі часи, просто не в змозі. Не має таких можливостей і Ніжинська та Прилуцька Єпархія УПЦ, єпископ якої Владика Іриней надав експедиції своє благословення.
Закликаємо всіх, хто не байдужий до Духовності, Історії та Культури надати допомогу в організації проведення експедиції на території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря вже влітку 2011 р.
Розрахунковий рахунок Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка 31254276220514 в УГДК України в Чернігівській ул.., МФО 853592, код 02125674.
Наша адреса: Україна, 14013, м. Чернігів, ул.. Гетьмана Полуботка, 53. Тел/факс: (0462)77-42-96; (067) 99-19-720 – Коваленко Володимир Петрович; Е – -mail: vpkarh@ukr.net
З повагою,
Володимир Коваленко,
директор Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя імені Д.Я. Самоквасова Чернігівського Національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, зав. Кафедри історії та археології України Чернігівського Національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, к.і.н., доцент, Заслужений працівник освіти України
*** Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівській монастир знаходиться в с. Рихли Коропського р-ну Чернігівської обл., на території Мезинського Національного природничого парку. Монастир розташований на пагорбі, оточеному глибокими ярами. На дні одного з ярів знаходиться озеро. Монастир виник, за легендою, завдяки появі на клені чудотворної ікони Св. Миколая, яку знайшов бортник з с. Оболоння на пасіці. Незабаром тут було споруджено дерев’яну церкву. 1666 р. коштом Дем’яна та Василя Многогрішних за сприяння чернігівського архієпископа Лазаря Барановича на цьому місці засновано Пустинно-Миколаївський монастир.
Спочатку монастир був дерев’яним, перші муровані споруди почали будувати на його території 1743 р. коштом благодійників Ф. Кочановського та П. Чижевського. З середини XVІІ ст. починається масове кам’яне будівництво: були споруджені Свято-Миколаївський собор (1754 – 1760 рр.), дзвіниця з надбрамною церквою Іоанна Предтечі (1767 р.), Миколаївська церква (1750 р.) на місці знахідки чудотворної ікони Св. Миколая, тепла церква Святого Феодора Стратилата (1749 р.) та церква Різдва Христова (1749 р.), келії, огорожа. На північ від монастирського комплексу в XVІІІ ст. був заснований монастирський гостинний двір для поломників. Поблизу монастиря знаходились колодязь, господарський двір, цегельний завод, сад та пасіка, скит та каплиця. На схилах ярів були викопані печери, що відносно непогано збереглися. З середини ХVІІІ ст. монастир стрімко розвивається, збільшується кількість земельних володінь, млинів, лісів, сінокосів. 1749 р. до монастиря було приєднано Сосницьку Рувимську пустинь. У 1756 р. в монастирі було 46 чернецтвующих осіб – ігумен, намісник, підскарбій, ієроченців – 9, ієродияконів – 8, послушників – 26 (всього 46 чоловік). За кількістю чернецтвующих він був другим після Борисоглібського монастиря у Чернігівській єпархії.
1786 р. під час секуляризації церковних володінь, російською імператрицею Катериною ІІ було заплановано ліквідувати монастир, але останній зберігся завдяки старанню графа Петра Олексійовича Рум’янцева-Задунайського. Він мав поруч з монастирем маєток, тому часто відвідував обитель і хотів зберегти її. За протекцією графа монастир був збережений, як найкращий у регіоні, але втратив свої села, землі, млини; після секуляризації у володінні монастиря залишились ліс, сінокіс і декілька озер, було встановлено кількість у 15 осіб чернецтвующих.
Після Жовтневої революції монастир був ліквідований (1922 р.). Церкви та частина інших монастирських споруд були розібрані на цеглу, решта – передані місцевому колгоспу. Відродився монастир лише 2006 р. на місці колишнього гостинного двору для паломників.
Дослідження решток монастиря проведені архітектором М. Цапенком 1957 р., який зняв генеральний план комплексу. Монастир обстежував також у 1976 р. та 1989 р. В. Вечерський.
У липні – серпні 2010 р. група викладачів та студентів Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (5 чоловік) з благословіння єпископа Ніжинського та Прилуцького владики Іринея та сприяння ігумена монастиря о. Гурія провела рятівні роботи на території монастиря.
Від монастиря збереглися три споруди – корпуси келій: північно-східний, північно-західний та східний. Від корпусів залишились лише стіни, що поросли чагарниками. Головними завданнями експедиції 2010 р. були: розчистка решток будівель від рослинності, зйомка топографічного плану за допомогою GPS.
Північно-західний корпус келій збудований 1743 р.; мурований, одноповерховий на підвалі, прямокутний у плані (25 х 8 м). До нього прибудовано північну частину у 1842 р. Корпус знаходиться у критичному стані: стіна з боку яру впала, в одному з приміщень завалився дах підвалу.
Північно-східний корпус келій збудований 1743 р. Він одноповерховий, на підвалі, прямокутний у плані (південна стінка не збереглась), 37 х 9 м.
Східний корпус келій збудований 1817 р.; одноповерховий з напівпідвалом, прямокутний у плані. Стан збереженості споруди помітно кращий від північних корпусів.
В цілому рештки монастиря знаходиться на межі остаточного зникнення.