Українські військові – про провокації проти УПЦ / news.church.ua
Військові, які брали участь у бойових діях на Донбасі, негативно висловилися з приводу провокацій проти Української Православної Церкви, розповіли про досвід спілкування зі священнослужителями канонічної Церкви та засвідчили свою віру. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ опублікував звернення військових Олександра Зайчука, Якова Смика, Олександра Дацюка, Володимира Дуляницького та Сергія Білошицького.
Олександр Зайчук, учасник бойових дій на Донбасі, полковник
Ті сили, які сьогодні хочуть роз’єднати нашу державу, шукають всіляких способів аби це зробити. Один із таких інструментів – це релігія. Адже всі ми знаємо, щоб розсварити людей потрібно говорити або про політику, або про релігію. І сьогодні Українська Православна Церква стала об’єктом, через який невідомі нам сили, можливо, і відомі, хочуть зробити все для того, щоб роз’єднати український народ.
Будемо відверті – прихожан Української Православної Церкви велика кількість, багато мільйонів, вона є провідною Церквою нашої України. Сьогодні налаштувати цих людей проти іншої частини людей користі для держави і для суспільства не принесе. Вважаю, що нам сьогодні потрібно докласти максимум зусиль, щоб зняти це питання, і не об’єднувати державницькі питання з релігією. Так, як наша держава прагне бути європейською державою, то (мусить враховувати – ред.), що в будь-якій європейській країні завжди цінується право вибору людини – куди вона хоче ходити – до якого храму, де їй комфортно, де їй цікаво, де вона відчуває себе по-справжньому близькою до Бога.
Що стосується священиків УПЦ, хочу зазначити, що знаю особисто багатьох, які і у 2014, і у 2015, і у 2016, і в інших роках допомагали, допомагають, і впевнений, що будуть допомагати українському війську. Адже доля наших воїнів їм не байдужа. Ми чітко усвідомлюємо, що нам потрібно об’єднуватися навколо Бога, навколо нашої держави, і не шукати якихось моментів, які б нас роз’єднували.
Яків Смик, учасник бойових дій на Донбасі, Сумський 15-й батальйон
Я коли повернувся з АТО, це було майже перед Пасхою, наш батюшка нас зібрав, всіх атовців, які повернулися, ходять в нашу Церкву, і запропонував ідею — зробити пам’ятник для воїнів, загиблих в АТО (у нас є декілька чоловік, які загинули в АТО). Ми зібралися, за церквою зробили пам’ятник, який батюшка замовив на пожертви прихожан, облагородили це місце. А “Київський патріархат” хоча б одну копійку дав, нехай в них мало прихожан, вони не можуть більше, але хоча б трішки щось пожертвували, або, щоб хоча б хтось прийшов би з них і допоміг у чомусь — того не було. А вже коли була Пасха, було свято, коли поприїздили з “Київського патріархату” батюшки, то їхній батюшка ходив і показував який ніби то вони зробили пам’ятник для загиблих учасників АТО.
Олександр Дацюк, учасник бойових дій на Донбасі, 80-1 ОПДБ
У моєму селі дійсно є дві церкви, я сам ходжу в “Московський патріархат”, так, як діди, батьки ходили туди, так само дітей своїх там охрестив. Мене все влаштовує. І під час служби в АТО багато підтримки саме з Церкви було, батюшка постійно телефонував мені. Взагалі мені подобається ця Церква і я не хочу її змінювати і кудись переходити.
Яків Смик
Чому я, людина, яка народилася в Україні, в Івано-Франківській області, який хрещений у цій Церкві, чому я повинен йти в іншу якусь церкву і там молитися? Я ходжу в церкву молитися, а не політичні якісь робити настрої. Я не розумію цього просто на просто.
Володимир Дуляницький, учасник бойових дій на Донбасі, головний старшина 16-го ОМПБ
Я сам не набожний, по церквам не ходжу, але до капеланів своїх завжди звертався, вони зі мною дружили, разом ми ділили стіл. У нас такого не було і не буде, я даю вам стовідсоткову гарантію, що кожен хлопець, який служив в АТО, розкаже теж саме, що кажу я. Місто Авдіївка, не доїжджаючи до промзони півтора кілометри, знаходиться у нас дев’ятиповерховий будинок. Усі, хто служив в Авдіївці, усі знають – це дев’ятиповерхівка, яка дійсно була підбита: і танками, і різними бетеерами, гранатами, і т.ін. Люди там бідні, дехто там ще живе, але в основному вона зачинена, і капелан наш Андрій дійсно знаходиться постійно в цій дев’ятиповерхівці, навіть не на першому поверсі, а на третьому. Там знаходиться капличка його, всі приходять до нього — і місцеві жителі, і бійці, не має значення, всі йдуть саме до нього. Він постійно з 2014 року знаходиться саме там в Авдіївці. Раніше він навіть був на промзоні, але ми вирішили, що такого робити не можна, це віруюча людина, без зброї, навіщо? Він у нас один і ми його бережемо.
Сергій Білошицький, учасник бойових дій на Донбасі, командир 1-ї роти ОДШВ
Я брав участь в АТО у 2014 – на початку 2015 рр. і хотів би особисто висловитись з приводу розпалювання проти Української Православної Церкви конфлікту. На мою думку, це один з епізодів того, щоб людей відволікти від того головного, що відбувається в нашій країні. Тому, що окрім Церкви, у нас дуже багато насущних проблем, котрі пов’язані, й з керівництвом нашої країни, і з тим, як сьогодні люди живуть, які думки у головах людей. Тому ті люди, які висувають якісь претензії, я б їм, по-перше, порадив би прийти в церкву… і навіть можна вдома розпочати молитися вранці і ввечері протягом хоча б 30-ти днів. Тоді ви зрозумієте який це труд. По-друге, я був хрещений у три роки батьками, а свідомо прийшов до Церкви, коли минуло 40 років. Владика Новоград-Волинський і Житомирський Никодим знайшов шлях до мого серця, відкрив, вказав дорогу до Бога. Тому, на сьогоднішній день я є віруючим, ходжу до Православної Церкви, Української Православної Церкви, істино канонічної Церкви, яку сьогодні визнають у всьому світі.
Ми маємо думати в першу чергу самі як будувати свою країну, як розвиватися, нам Бог дав усе, щоб ми могли благополучно жити. Але ми не звертаємо увагу на це, а зациклюємося на тому, як вигнати Православну Церкву. Це парадокс
Володимир Дуляницький
Я вважаю, що людям просто зайнятися немає чим і вони займаються дурницями. Я ж кажу – віра одна, вона нікуди не дінеться – це 100 відсотків.