Геноцид понтійських греків - навмисне фізичне винищення корінного грецького населення історичного Понта, здійснене урядом младотурків і продовжене кемалистами в період 1914-1923 років в Османській імперії. Про це повідомляє грецький сайт parapolitika.gr
У цей період турецькою владою було цілеспрямовано знищено 326-382 тис. мирних понтійських греків. Ті греки, які вижили в малоазійській катастрофі 1922 року, бігли в Грецію. Понтійський геноцид на сьогоднішній день офіційно визнаний лише Грецією, Кіпром, Вірменією, Швецією, Росією, Сербією, 7 американськими штатами і австралійським штатом Новий Уельс.
Велика кількість греків залишилося жити на півночі Малої Азії, в районі Понта, після розпаду Візантійської імперії. Завоювання Трапезунда в 1461 році османами не змінили ні переконань, ні грецької самоідентичності місцевого населення, хоч понтійські греки і виявилися відрізаними від решти грецького світу. Незважаючи на те, що греки і складали меншість (40% населення), стали швидко домінувати в економічному житті регіону, проживаючи переважно в містах.
Їхнє економічне зростання поєднувалося з демографічним та духовним піднесенням. У 1865 році населення понтійських греків становило 265 тис., у 1880 році - до 330 тис., а на початку 20-го століття досягло 700 тис. У 1860 році в Понті налічувалося 100 шкіл, а вже в 1919 році їх кількість зросла до 1401-ї. Крім шкіл були друкарні, журнали, газети, клуби та театри, які підкреслювали високий духовний рівень греків.
1908 рік був знаковим роком для народів Османської імперії. В цей період на політичній арені з'являється і приходить до влади рух младотурків, що відсунув на периферію султана. Покладалися великі надії на молодих військових реформаторів вмираючої імперії.
Незабаром, однак, їхні надії не виправдалися. Младотурки показали свій жорсткий націоналістичний вигляд, розробляючи план переслідування християнського населення і отуреччення регіону, користуючись участю європейських держав у Першій світовій війні. Грецька держава, зайнята «критський питанням», не була готова відкрити ще один фронт з Туреччиною.
Турки, під приводом «державної безпеки», витісняють більшу частину грецького населення в малоазійську негостинну глибинку, з допомогою так званих «трудових батальйонів» ( Амеле Табуру). У цих «трудових батальйонах» змушені були служити чоловіки, яких не забрали в армію. Вони працювали в кар'єрах, шахтах, будували дороги, в кабальних умовах. Більшість з них загинули від голоду, поневірянь і хвороб.
Реагуючи на утиски турків, вбивства, вигнання і спалювання їхніх сіл, понтійські греки, як і вірмени, тікають у гори, щоб врятувати те, що ще можливо врятувати. Після геноциду вірмен в 1916 році, турецькі націоналісти під проводом Мустафи Кемаля взялися за знищення понтійських греків. Те, що султанові не вдалося зробити за п'ять століть, вдається Кемалю за п'ять років!
У 1919 році греки разом з вірменами, при тимчасовій підтримці грецького уряду Венізелоса, намагаються створити автономну греко-вірменську державу. Однак цьому плану не судилося здійсниться.
19 травня 1919 року Мустафа Кемаль висадився в Самсунді, щоб почати другу і найжорстокішу фазу геноциду понтійських греків, за підтримки німецьких та радянських радників.
Ті, хто уникнув турецької шаблі, виявилися в якості біженців на півдні Росії, решта знайшли притулок у Греції (близько 400 тисяч). Їхні знання і праця значною мірою сприяли відновленню перебуваючої в занепаді грецької держави.
Хоч і з великим запізненням, але 24 лютого 1994 року, одноголосним рішенням, парламент Греції ухвалив вважати 19 травня Днем Пам'яті геноциду понтійських греків турками.
Переклад з грецької - БФ "Православний спадок України на Святій Горі Афон" - для "УНІАН-Релігії".