Заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Миколай Данилевич
Заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Миколай Данилевич розповів про святкування 1000-ліття преставлення святого рівноапостольного князя Володимира та участь у торжествах представників Помісних Церков.
– Отець Миколай, розкажіть, будь ласка, представники яких Помісних Православних Церков візьмуть участь у святкуваннях 1000-ліття представлення святого князя Володимира, що наближаються?
– З нагоди тисячоліття преставлення святого рівноапостольного князя Володимира на урочистості прибудуть представники слов’янських Помісних Православних Церков – Польської, Болгарської, Сербської, Чеських земель і Словаччини. Також за особистим запрошенням окремо очікується архієрей від Румунської Православної Церкви. Чому саме цих Церков? Князь Володимир був просвітителем Київської Русі, видатним слов’янським державним діячем, і історія нашої держави тісно пов’язана з історію наших сусідів. Так само історія і розвиток Церков слов’янських держав, які поруч з нами знаходяться, тісно переплітається з нашою церковною історією.
Болгарія і Сербія раніше нас прийняли християнську віру, в Чехії і Словаччині проповідували святі брати Кирило й Мефодій, а згідно з деякими історичними даними до єпархії просвітителів слов’ян належали навіть території нашого Закарпаття. Польська Православна Церква раніше була частиною нашої Церкви. Тобто у нас багато спільного в історії і сьогоденні.
Так само і в духовних школах: у нас навчаються студенти з Сербії, навчалися студенти з Польщі і зараз наші студенти навчаються у Варшаві. Один з наших викладачів закінчував Прешовський університет в Словаччині. Ці академічні зв’язки з різною ступеню активності існують на постійній основі.
Тому присутність представників цих регіональних Церков на наших торжествах цілком закономірна. Таке спілкування вже традиційне. Делегації згаданих Церков були і на святкуванні 1025-ліття Хрещення Київської Русі, вони також розділили з нами рік тому молитовне прощання на похованні Блаженнішого Митрополита Володимира. А також взяли участь у минулому році в інтронізації новообраного Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія.
– Отче, як працівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Ви часто буваєте за кордоном. Яке ставлення представників помісних Церков Ви спостерігаєте до Української Православної Церкви?
– Хоча наша Церква є автономною у складі РПЦ, нас сприймають як Помісну Церкву, тобто як рівну собі. Наша Українська Православна Церква є канонічною з правами широкої автономії, яка має свій Священний Синод, абсолютну самостійність в управлінні, кадрових, адміністративних та господарчих питаннях, і її визнає весь православний світ. І цей єдиновірний світ співчуває нам, молиться за нас, співпереживає з приводу розколів, а також з приводу політичних подій і збройного протистояння на Сході України. Але ще раз повторю: на всіх континентах, у всіх країнах, де живуть і моляться православні віруючі, нас сприймають абсолютно на рівних, тому що ми належимо до сім’ї Помісних Православних Церков. А відтак ми намагаємося і в наших коментарях, в наших публічних виступах, в нашому спілкуванні берегти авторитет нашої Церкви, яка є частиною Вселенського Православ’я. Чого, на жаль, не можуть сказати представники «Київського патріархату» та інших самозваних релігійних формувань.
– Отче, мабуть є певний духовний зміст у тому, що 1000-літній ювілей переходу святого князя Володимира у вічність випав на такий непростий час в житті України? Чи можна особистість князя Володимира назвати символом єдності і миру?
– Так, безумовно. Про це багато сказано і написано. Ми знаємо з історії, що святий князь Володимир, як політичний діяч, зумів об’єднати князівства і князів, які постійного ворогували і воювали між собою, і він зміг об’єднати їх в єдину потужну християнську державу. Русь була просвітлена світлом Євангелія і зусиллями святого князя було засновано Православну Церкву на теренах нинішньої України. Адже головною метою державотворення князя Володимира була єдність. Єдність державна і церковна.
Цей визначний ювілей 1000-ліття з часу його упокоєння, ми зустрічаємо, на жаль, у роз’єднанні. В церковному житті – це розкол, який виник у 1992 році, а в державному – це сепаратизм, воєнні дії, загибель мирних людей – загальна наша трагедія, яка триває вже більше року. Для подолання цієї трагедії Українська Православна Церква робить все можливе у молитвах, у соціальній діяльності, у справах милосердя та повсякденній проповіді за мир, єдність і добробут.
Тому найкращою даниною пам’яті про Хрестителя Русі нехай будуть намагання всіх українців подолати проблеми сьогодення, як державні, так і церковні. Щоб ми не були, як писав Шевченко, “славних прадідів великих правнуки погані”.
Будемо пам’ятати, що великого князя Володимира шанує весь світ, тому що він внесений за свій рівноапостольний подвиг перед Богом і народом до святців нашої Церкви, а відтак – і до сонму всіх вселенських святих.
Прес-служба Київської Митрополії УПЦ