12 травня в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі відбулося прославлення в лиці місцевошанованих святих святителя Іларіона (Юшенова).
Рішення про канонізацію єпископа Полтавського і Переяславського Іларіона було ухвалено Священним Синодом Української Православної Церкви 16 вересня 2014 року (Журнал № 47). Його святі останки Синод постановив вважати святими мощами, а день прославлення — днем пам’яті.
Божественну літургію з чином прославлення святителя Іларіона Полтавського звершив Високопреосвященніший митрополит Полтавський і Миргородський Филип у співслужінні Преосвященного єпископа Новокаховського і Генічеського Філарета, Преосвященного єпископа Золотоношського Іоанна й духовенства єпархії. Разом зі своїми пастирями розділити радість свята зібралися чисельні віруючі полтавчани.
За малим входом востаннє проспівали єпископу Іларіону заупокійні молитовні піснеспіви.
Рішення Священного Синоду про канонізацію зачитав вірянам єпископ Філарет. Митрополит Филип ознайомив паству з житієм угодника Божого та благословив його іконою присутніх у храмі, після чого хор проспівав тропар, кондак і величання новопрославленому святому.
Після Літургії було звершено хресний хід навколо собору зі святими мощами святителя Іларіона. Високопреосвященніший митрополит Филип привітав усіх присутніх з тим, що полтавська паства тепер у сонмі предстателів перед Престолом Божим має ще одного заступника.
По завершенні богослужіння віруючі мали змогу прикластися до мощей святого Іларіона Полтавського.
Довідка: Преосвященний єпископ Іларіон (в миру Іван Євфимович Юшенов) народився 22 лютого 1824 року в Смоленській губернії в родині священика. У 9 років був відданий у Вяземське духовне училище, в 14 років вступив у Смоленську семінарію, яку закінчив у 1844 році. Того ж року одружився, був рукоположений Смоленським єпископом Тимофієм у сан священика і поставлений на приход у селі Колковичі. Через два роки призначений священиком у Вознесенський жіночий монастир, де проводив катехізаторські бесіди. Склав близько 80 повчань, схвалених цензурним комітетом, які використовувалися як зразок у храмах Смоленської єпархії.
У віці 32 років отець Іоанн овдовів. Невдовзі від холери померла його семирічна донька.
З 1859 року отець Іоанн був призначений настоятелем Смоленського кафедрального собору і благочинним церков міста Смоленська. У цей же час був штатним членом духовної консисторії, головою ради жіночого єпархіального училища, членом єпархіальної семінарського правління.
Після смерті старшого сина, студента університету, став готуватися до прийняття чернецтва.
4 березня 1873 року отець Іоанн Юшенов був пострижений у мантію з нареченням імені Іларіон. У тому ж році був возведений у сан ігумена, а потім і архімандрита і призначений настоятелем Смоленського Троїцького монастиря. Одночасно затверджений на посаді благочинного Рославльського Преображенського монастиря та Городищенської пустині.
У 1876 році, після смерті останнього сина, отець Іларіон відправився на прощу до Києва, де познайомився з Київським митрополитом Філофеєм (Успенським).
В 1878 році, за поданням митрополита Філофея, указом Святішого Синоду був призначений намісником Києво-Печерської Успенської Лаври. На посаді намісника отець Іларіон активно зайнявся благоустроєм Лаври. Збудував корпус готелю, влаштував іконописну школу, відновив згорілу друкарню, відремонтував дзвіницю і Велику церкву.
Ревне служіння архімандрита Іларіона на посаді намісника Києво-Печерської Лаври привернуло до нього увагу церковного начальства, і йому почали пропонувати єпископські кафедри.
У 1884 році указом Святішого Синоду архімандрит Іларіон був призначений єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії, з перебуванням у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. А через два роки через хворобу Полтавського архієпископа Іоанна (Петіна) єпископ Іларіон був призначений керуючим Полтавською єпархією, ставши єпископом Полтавським і Переяславським. Полтавську кафедру святитель Іларіон очолював до кінця свого життя.
За короткий час Владика Іларіон покращив у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі господарську частину, оновив храми, збудував муровану теплу церкву (трапезну), влаштував дім для мандрівників, упорядкував усипальницю святителів Амвросія (Серебряннікова) та Афанасія (Вольховського).
Постійно опікувався церковнопарафіяльними школами в єпархії (яких було відкрито при ньому більше 1000), особливо школами для дівчаток. З його ініціативою та за безпосередньої участі в Полтаві відкрито відділення Православного Всеросійського Місіонерського товариства (1888 рік), Сестринське братство «Троєручиця» при Сампсонівській церкві (1897 рік), відділення опікування про сліпих зі школою для сліпих дівчаток (1894 рік), відділення Православного Палестинського товариства (1899 рік), Свято-Макаріївське єпархіальне братство (1900 рік), притулок для вдів і сиріт священнослужителів. З метою поліпшення матеріального становища єпархіального духовенства було створено емеритальну касу (каса взаємодопомоги), збудовано свічковий завод. Під керівництвом Преосвященного Іларіона було оновлено кафедральний собор, здійснено капітальний ремонт Хрестової церкви архієрейського дому, збудовано нове приміщення єпархіального жіночого училища, облаштовано Сампсонівський храм на полі Полтавської битви і збудовано величний пам’ятник на честь цієї події тощо.
При своїй великій працьовитості й строгому ставленні до підлеглого духовенства Преосвященний єпископ Іларіон вирізнявся смиренням і глибокою молитовністю.
Помер святитель Іларіон 18 січня (31 січня за н. ст.) 1904 року, залишивши своїй пастві духовний заповіт зворушливого змісту, що завершувався словами: «Дети дорогие, помяните любившего вас до конца жизни!»