Архієпископ Георгій / news.church.ua
Інтерв’ю з архієпископом Михалівським і Кошицьким Георгієм, архієреєм Православної Церкви Чеських Земель і Словаччини під час його візиту на престольні торжества в Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру. Архієпископ Георгій прокоментував для Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ позицію Церкви Чеських Земель і Словаччини щодо «церковного питання» в Україні.
— Історія Православної Церкви в Чехії і Словаччині має багато спільних сторінок з історичним шляхом Православ’я в Україні. Яким чином вони об’єднують сучасних православних наших Церков?
— Єпархія, в якій я несу служіння, знаходиться в Східній Словаччині, це за 40 кілометрів від Ужгорода, і є частиною древньої Мукачівської єпархії. Пізніше вона розділилася на Мукачівсько-Пряшівську, а після цього з Пряшівської була виділена Михалівська єпархія, яку згодом назвали Міхалівсько-Кошицька.
У нас дійсно спільна історія, а також спільні страждання за віру.
В середині XVII ст. була укладена так звана Ужгородська унія, яка спонукала православне населення Закарпатської Русі, Східної Словаччини та Угорщини увійти під вплив Папи Римського. Але народ цього не розумів. Так виникла потужна присутність греко-католицької, або уніатської церкви на цих територіях.
Адже це боляче, коли зраджують твою віру — і ти про це не знаєш, чи коли ти розумієш, що щось не так з твоєю вірою. І коли ти усвідомлюєш, що не греко-католик, ти — православний, тоді починаєш брати участь в русі, якщо є перешкоди, як це було на Підкарпатській Русі на початку ХХ століття, під час Мармарош-Сиготського процесу. Тоді люди, які повернулися з уніатства в Православ’я, усвідомлено зробили свій вибір. Ці історичні моменти ми розділяємо з народом Закарпатської України, Східної Словаччини та Польщі.
— Як би Ви сьогодні, через призму історії Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, оцінили ситуацію навколо церковного питання в Україні? Які поради, застереження дали б усім тим, хто це питання активно просуває?
— Церкві завжди і всюди важко, коли в Її внутрішні справи втручаються політики. Сьогодні політики, державні мужі — могутні, а завтра їх ніхто не знає. Церква Христова — діє тисячоліття.
Православна Церква Чеських земель і Словаччини, яка є однією з Автокефальних Помісних Православних Церков, на засіданні Священного Синоду в червні цього року прийняла рішення про те, що питання про українську автокефалію мають вирішуватися саме церковним шляхом, без будь-якого втручання державних структур.
Ми знаємо тільки одного Предстоятеля Української Православної Церкви — Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Ми не маємо права закликати розкольників України, хоча багато хто з віруючих нашої Церкви саме українці, але ми молимо всіх українських розкольників про те, щоб вони зрозуміли: найголовніше і найважливіше — не національність, а — Христос, Який дає сенс усьому найкращому, що є на землі, наділяє сенсом всяке народне житіє, культуру, мистецтво.
На першому місці завжди — християнське, а на другому — національне. Як говорить святий апостол Петро, «у Христі ні іудея, ні елліна» (Кол. 3: 11). У Христі немає ні чеха, ні румуна, ні угорця, ні руса, ні поляка, ми всі — православні християни. Тому скажу без урочистості: ми просто молимо розкольників, щоб вони зрозуміли, що найважливіше — це Місія, це Божественне Слово, це Втілений Логос, це Христос.
Громадянам Чехії та Словаччини не цікаве питання національності, у людей сьогодні інші проблеми — де жити, де працювати, немає сенсу життя. Сім’ї розділені — чоловік працює за кордоном, дружина залишається одна з дітьми, раптом чоловік йде з сім’ї. Такі питання турбують сучасну людину. І на них є тільки одна відповідь: Христос.
Ні національність, ні культура — тільки Христос може дати нам на все відповіді. Щоб Церква була вільна, треба прославляти Господа, тоді наповняться змістом людські долі і життя. Я впевнений як чех, який несе послух у Словаччині: між православними словаками, русинами, румунами, циганами, греками, болгарами, угорцями немає відмінностей. Церква повинна бути вільна від націоналізму.
Звичайно, Церква завжди підтримувала національну культуру, національне мистецтво. Але, спираючись на свій досвід, повторю: Єдине, що наповнює життя сенсом, це не ідея націоналізму, а Господь наш Іісус Христос, те, як Його проповідує Свята Православно-кафолічна Східна Церква.
— Як Ви поясните таке рішення Священного Синоду Православної Церкви Чехії і Словаччини щодо питання про надання автокефалії Церкви в Україні?
— Українська Православна Церква — автономна частина Руської Православної Церкви. Вона є самокерованою і має правами широкої автономії. Для автокефалії Церква повинна «дозріти». Є церковні процедури, яких слід дотримуватися. Для початку, прохання про автокефалію має подаватися через Церкву-Матір.
Чи було надіслано прохання Блаженнішого Митрополита Онуфрія і єпископату Української Православної Церкви через Московського Патріарха Константинопольському Патріарху про автокефалію? Цього зроблено не було. Наскільки мені відомо, було подано лише прохання від імені політиків і інославних християн України.
Ніколи в історії Церкви автокефалія не дарувалася схизматичним угрупуванням без прохання канонічної Церкви. Політики сьогодні — одні, завтра — прийдуть інші. А Церква Христова — вічна. Був цар, були Сталін, Хрущов, Брежнєв, був цілий ряд президентів — Церква Христова завжди одна. Політики змінювалися, а Церква стояла і стоятиме вічно. Хто знає, який політичний устрій буде через 20-30 років в тих же Чехії і Словаччині, але можна з упевненістю сказати, що Православна Церква Чеських земель і Словаччини буде опікуватися православними будь-якої національності: і чехами, і українцями, і циганами, і поляками, і румунами, і греками… Церква повинна бути поза політикою, в якій державі Вона б не перебувала.
Що стосується України: наша Помісна Церква сказала б «так» українській автокефалії тільки в тому випадку, якщо б прохання виходило від Блаженнішого Митрополита Онуфрія, висловлювало соборну думку всіх архієреїв Української Православної Церкви і було схвалено Церквою-Матір’ю. А в даних умовах не дотримуються освячені віками канони, порушуються правила. І в таких умовах наша Церква Синодальним зверненням сказала: «Ні». Такі ініціативи не принесуть користі Церкві Христовій.
— А яка Ваша особиста думка про Блаженнішого Митрополита Онуфрія?
— З Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм я вперше побачився в кінці липня цього року, коли Священний Синод Православної Церкви Чеських земель і Словаччини надіслав мене в Україну представляти нашу Церкву на урочистостях на честь Хрещення Русі. Коли мене підвели під час всенічного богослужіння до Блаженнішого Митрополита Онуфрія, він, як проста людина, яка мене до того ж не знав, ніколи не бачив у житті, обіймає і цілує в руку. Такий маленький епізод, а говорить багато про що…
У день свята святого рівноапостольного князя Володимира я спостерігав, як український народ чекав Блаженнішого владику перед богослужінням, те, на що ми вже не звертаємо уваги… Ось Блаженніший стояв, ось руку давав, благословляв дітей, людей похилого віку, я трішки зрозумів, дивлячись на Блаженнішого Митрополита Онуфрія, що значить — бути архієреєм православним. Блаженніший Митрополит Онуфрій справив на мене приголомшливе враження, і я вдячний за це Господу! Думаю, що саме таким повинен бути Предстоятель Української Православної Церкви у цей складний кризовий час.
Не бійтеся, Христос — Альфа і Омега, Він і Господь історії. Повторюся: політика мінлива, а Церква — вічна. Якщо Церква буде триматися від політики осторонь, не буде вникати в ці політичні ігри, приймати їх, а завжди буде говорити про Христа Розіп’ятого і Воскреслого, якщо Вона завжди буде слухати кожну людину, яка приходить, обіймати її і наповнювати змістом її, її життя, тоді нам нема чого боятися. Я в цьому впевнений.