8 жовтня в актовому залі Московської духовної академії у Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі Патріарх Московський і всієї Русі Кирил представив доповідь «Внесок преподобного Сергія в улаштування чернечого життя і монастирів на Русі».
"...Питання про те, як влаштувати чернече життя, завжди стояло перед людьми, які обирали для себе шлях молитви й усамітнення, зречення від світу. Дехто відповідає на це питання дуже просто — приймає обітниці й виконує все, що наказується. Інші намагаються створити для себе особливі умови, які б сприяли, за їх розумінням, більш динамічному духовному розвитку, прискоренню духовного зростання. А дехто взагалі мало про що думає — одягається в чернечий одяг, залучається до монастирського життя, а життя саме диктує свої закони й саме визначає свою течію. І перші, і другі, і треті — всі вони належать до нашого чернечого братства, і, можливо, ніколи за всю історію Церкви не було у цього братства таких викликів ззовні і таких спокус, як сьогодні. Тому, коли до мене звертаються деякі з ігуменів або ігумень і говорять про труднощі управління монастирями, то, даючи їм ті чи інші поради, я завжди думаю, що сам факт сьогоднішнього нашого з вами існування в цьому вируючому житейському морі є явище Божественної благодаті й милості, та за кожний день, прожитий спільно в чернечій громаді, ми повинні дякувати Господу. Але водночас ми повинні замислюватися про те, хто ми сьогодні, яке наше значення, куди ми йдемо, які завдання перед нами стоять, і, що найголовніше, ми повинні замислюватися про те, що є фундаментальним, основним у чернечому житті. От мені б і хотілося поговорити про це найголовніше, фундаментальне.
Зречення від земної суєти, на перший погляд, неодмінно призводить до усамітненого, пустельницького життя. Однак розвиток чернецтва в цьому напрямку інколи породжував різні негаразди, з яких найнебезпечнішим було випадання з життя Церкви, що спонукало вже святителя Василія Великого закріпити особливі правила для ченців. Різноманітність історичних і географічних умов, а також особливості особистого подвигу і ступенів духовного зростання привели до вироблення трьох основних способів улаштування чернечого життя, про які ви добре знаєте, — це монастир з чернецьким статутом, скит і відлюдництво.
Життя в скиту поєднує в собі переваги і співжиття, і відлюдництва: насельники, маючи спільне майно, богослужбове коло і послухи, живуть по двоє-троє в певному віддаленні один від одного, досягаючи тим самим відлюдності, але маючи спільного наставника — скитоначальника. Однак скит і навіть монастир може триматися не тільки спільножитного, але й ідіоритмічного, тобто особножитного статуту, згідно з яким кожен чернець живе своїм господарством, самостійно визначає собі послухи, а спільне богослужіння буває лише по недільних і святкових днях. <...>
Ми знаємо, що саме по собі співжиття не завжди рятує громаду від внутрішнього розділення, від наявності у ченців різних інтересів і від втрати власне спільножитного духу, як не рятує і від того, щоб у насельників з'являлися власне майно, мало не зарплата, відпустки, власне проведення часу, що випадає з самого принципу чернецького статуту. Спробуй скажи ченцеві або черниці, що звикли жити в такому «спільножитному» монастирі, що це неправильно, що цього робити не можна, що від'їзд з монастиря повинен бути винятковим явищем, а не відпусткою, і що ніякої відпустки у ченців в принципі бути не може, тому що всі відпустки закінчилися з відкладенням волосся, — тебе не зрозуміють, на тебе образяться, особливо черниці: «Ну як же так, я тут пашу, а у мене відпустки немає...» Так атмосфера світу вривається в наше співжиття, яке має жити за своїми законами — тими самими, за якими преподобний Сергій перебудував свій монастир; а насправді, на жаль, співжиття як такого і не виходить.
Звичайно, щоб створити таке братство або сестринство, потрібен чималий духовний і моральний авторитет. Таким авторитетом з лишком володів преподобний Сергій. Прославивши Триєдиного Бога ще в утробі матері, він був Його служителем все своє життя. Головною святинею монастиря була Троїцька церква; за образом Пресвятої Трійці він улаштовував і життя його насельників, закликаючи любов'ю і єднанням протистояти ненависті і розділенням світу цього. <...>
Авва Сергій був для братії справжнім духовним отцем — відомо, як він піклувався про внутрішній стан насельників. Завдяки послушенству йому братія являла собою міцну, одностайну чернечу родину. І в даний час дуже велике значення має спілкування ігумена або ігумені з чернецтвом. Це спілкування зміцнює єдність братії, яка народжується від досвіду спільного життя в обителі, від участі в богослужінні, від спільного прилучення від єдиної Чаші Христової. Преподобний завжди був поруч зі своїми учнями, брав участь в їх житті, поділяв з ними тяготи й знегоди, являв зразок смиренності, простоти, лагідності, стриманості, християнської любові. У подвигах і трудах він був першим з братії. Щодня Преподобний приходив на богослужіння, не дозволяючи нікому ухилятися від спільної церковної служби. В його особі братія бачила переконливий приклад того, як слід проводити чернече життя.
Але що було головним у служінні авви Сергія? Завдяки чому він сам зміг досягти святості й запалити в серцях інших людей пломінь любові до Бога, зростити багатьох святих? Джерелом його духовної сили був молитовний подвиг. Він сам був першим у звершенні цього подвигу. Він ніколи не опускав келейного правила, з особливою ревністю молячись про своїх учнів, і сподобився від Бога видіння про майбутнє множення братії.
Як важливо пам'ятати нашим ігуменам і ігуменям, що головною їх молитвою повинна бути молитва про братерство або про сестринство! У нас є настільки великі монастирі, що ігумен або ігуменя не можуть під час своєї молитви перелічити всіх насельників. А взагалі непогано було б взяти за подвиг щодня поіменно молитися за всіх, і тоді цією молитвою ігумен або ігуменя будуть з'єднуватися духовно з кожним насельником своєї обителі. Ну а якщо кількість така велика, що ніяк неможливо всіх перерахувати, то потрібно розділити ці імена, але регулярно молитися за кожного з тих, яких Бог вручив водійству ігумена або ігумені. <...>
Сьогодні в наших обителях потрібно відроджувати молитовне діяння, і перш за все самі ігумени й ігумені покликані бути взірцем молитви, бо саме в ній сила чернецтва. Головне надбання будь-якого монастиря — це христолюбиве й доброчесне братство на чолі з ігуменом або ігуменею. І наша основна мета — зробити так, щоб сучасні обителі були училищами справжнього благочестя і святості. <...>
У чому справжнє історичне значення преподобного Сергія? Він був першим, хто від молитовного досвіду, а не від боярської мудрості перейнявся думкою про необхідність подолати ненависну ворожнечу світу спогляданням на Святу Трійцю. У його досвіді з'єднався приватний молитовний вимір з необхідністю цей внутрішній досвід перенести на всю територію страшних міжусобиць. І він вийшов на суспільне служіння, подібно до Христа-Спасителя, Який також вийшов на суспільне служіння в 30 років, і ми знаємо, що завдяки величезному молитовному, духовному потенціалу преподобного Сергія руські князі об'єдналися, і відбулася велика перемога на Куликовому полі. Коли Дмитро Донський прийшов сюди, в ці стіни, до преподобного Сергія і став просити благословення на бій, преподобний Сергій добре знав, що було за військо у Мамая. Воно багаторазово перевершувало можливості руських. Це було професійне, добре озброєне військо, і з людської точки зору потрібно було б сказати: «Князь, куди ж ти йдеш? Розгромлять тебе, та й союзників у тебе немає...» Але що робить Преподобний? Він, по-перше, збирає союзників, він об'єднує війська. А чому князі об'єднуються? Тому що вірять старцю, адже не когось із князів він підтримує з прагматичних міркувань, але говорить від свого духовного досвіду, закликаючи об'єднатися. І як же ми виграли на Куликовому полі? Cілою Божою, силою молитви і в результаті потужного об'єднавчого діяння, вчиненого преподобним Сергієм.
Молитва, духовне життя в обителях, до якого я вас закликаю, не має бути тільки вашим надбанням. Ви повинні збирати внутрішню силу, щоб в будь-яку мить ця сила могла послужити Церкві, долаючи розколи, розділення, єресі, бо ченці — хранителі Православ'я. І ця сила повинна спрацювати, якщо знадобиться, в будь-яку мить, щоб об'єднати наш народ, щоб подолати різнодумства і громадянські конфлікти. Якщо наслідувати преподобного Сергія, то у всьому наслідувати! Ось головний урок, який нам дає преподобний Сергій: як сила молитви, сила духовного подвигу здатна перетворити зовнішнє, навіть мирське життя. І якщо дотримуватися його прикладу, то наші монастирі дійсно матимуть величезне значення для життя всього народу, для спасіння людей.
А чому ми зібралися саме зараз, а не десять чи двадцять років тому? Думаю, це теж певний сигнал з неба. Ми повинні добре подумати про своє покликання, про своє служіння, ми не повинні вийти з цих стін такими ж, якими сюди увійшли. Ми повинні вийти з новим, оновленим відчуттям свого покликання, з бажанням відродити й зміцнити наше чернецтво, бо якщо чернецтво ослабне, ослабне Церква, ослабнуть життєві сили нашого народу. Нас з вами закликають до великого діяння, основоположником якого був святий преподобний богоносний отець наш Сергій, ігумен Радонезький, чудотворець..."
За матеріалами прес-служби Патріарха Московського і всієї Русі
