28 серпня, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, Патріарх Кирил звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі и після читання Євангелія виголосив проповідь.
"...У свідомості сучасних людей, далеких від Церкви і Євангелія, смиренність — це прояв слабкості. Що означає бути смиренним? Постійно піддаватися іншим? З похмурим виглядом схиляти голову, не вміючи відстояти свою точку зору, свої переконання, свій погляд на життя? Яка ж це чеснота? З таким відчуванням жити не можна! Приблизно так оцінюють цю християнську чесноту люди, далекі від Євангелія. Але як не узгоджується цей сучасний стереотип з тим, що ми бачимо у Христі Ісусі! Його головним відчуванням була смиренність, але яка в Ньому була сила, яка сміливість, яка відвага!
Христос не побоявся кинути виклик суспільству і, що найголовніше, можновладцям. Він звинуватив їх у лицемірстві, у відступі від віри, у спотворенні того одкровення, яке було дано Мойсею і пророкам. Саме тому Його слова викликали таку злість у відповідь, таку страшну реакцію, яка і привела Його — ні в чому не винну, обмовлену, оббрехану Людину — на Голгофу. Ні, ніяк не узгоджується цей сучасний стереотип, це помилкове розуміння євангельського смирення з образом Спасителя.
Що ж тоді є справжнє смирення, і чому саме на нього вказує апостол Павел, говорячи про відчування Спасителя? Для того щоб нам, людям XXI століття, зрозуміти сенс смиренності, ми повинні відштовхнутися від того, що протилежно йому, — від більш звичної для нас гордості, яка зараз нерідко сприймається як норма людського буття.
Що таке гордість? Її не потрібно плутати з поведінкою, коли нерозумна, погано вихована людина хоче показати себе більш значущою, ніж вона є насправді. Люди, особливо ті, що мають гострий розум, негайно помічають і нерідко висміюють подібні хвастощі. Але гордість і хвастощі — це різні речі: людина може бути дуже вихованою, скромною, але неймовірно гордою. Гординя — це не спосіб комунікації з іншими людьми, а внутрішній стан людини, для якої існує тільки одна цінність — її власне «я». Якщо в центрі життя людини — вона сама, а все інше другорядне, мізерно, на периферії, — це і є гординя. Зовні гординя може навіть бути схожою на смиренність. Іноді так і кажуть: смиренність паче гордості. Людина спрямовує погляд долу, сором'язлива у спілкуванні, а всередині сповнена гордині.
Гордість протилежна смиренню, бо батько гордості і її уособлення — диявол. У центрі його буття — він сам. Саме з цього й почався відхід ангела Денниці від Господа: у його житті не залишилося місця Богові, усе було поглинуто власною особистістю. Так Денниця перетворився на сатану, нескінченно віддаленого від Творця. Якщо людина занурює себе в стихію свого власного «я» і в її душі практично не залишається місця для інших, то там немає місця і для Бога. Горда людина нездатна встановити зв'язок з Богом, вона нездатна молитися, нездатна усвідомлювати свою неправду, нездатна приносити покаяння.
Смиренна ж людина — це та, що розчищає свій внутрішній простір, тіснить своє власне «я» і поступається центральним місцем у житті Богові. У душі такої людини — турбота про інших, через потреби своїх ближніх вона сприймає й саму себе. Звичайно, підкоряючись законам буття, вона має дбати і про себе: про прожиток, одяг, будинок, як і про своїх близьких і рідних, але в центрі її життя — Бог. Така людина очищає начиння своєї душі, і Господь входить в цей вільний простір людського серця і дарує особливий дар благодаті. Чим більше людина тіснить своє власне «я» до периферії тієї системи цінностей, яку вона сповідує, тим більше простору заповнюється Богом, тим сильніше зв'язок з Господом, тим рясніше потік благодаті.
Чому саме це апостольське читання належить читати на всі свята, коли Церква прославляє Пресвяту Богородицю? Саме тому, що Вона очистила внутрішній простір Своєї душі, свого серця, так що Господь увійшов у цей простір, наповнивши його благодаттю, наповнивши його Самим Собою. І Діва стала Матір'ю Сина Божого, Господа Ісуса Христа, Того, у Кого головним відчуванням була смиренність.
Ми повною мірою усвідомлюємо, наскільки важко сучасній людині прийняти слова про смиренність. Сучасній людині набагато легше прийняти зовсім інші слова. Однак життя за законом власного «я», прагнення до постійного задоволення своїх потреб, повне виключення з власного життя інших людей, — хіба все це приводить людину до щастя? Хто з нас може показати рукою на таку людину і сказати: яка вона щаслива? Тільки той, хто не знає її життя.
Людина може їздити на гарних машинах, жити в прекрасному будинку, насолоджуватися високим суспільним становищем і ззовні здаватися щасливою і процвітаючою, але сама вона розуміє, що все це не так. Життя її перетворюється на страшну круговерть, бо постійно виникають все нові й нові перешкоди, які треба долати, щоб задовольнити потреби свого «я», — на такий собі біг у замкнутому просторі, подібно білці в колесі, коли немає руху вперед.
Будь-які труднощі, зрив у кар'єрі, хвороба, конфлікт жорстоко ранять людину, а нерідко взагалі викидають її на узбіччя життя. Як багато там, на цьому узбіччі, гордіїв, що не досягли поставлених перед собою цілей! І особливо такі люди страждають, коли зі зміною зовнішніх обставин вони позбавляються можливості задовольняти свої потреби.
Смиренний несе в собі постійний потенціал щастя, незалежно від навколишніх умов життя. Незалежно від власного становища смиренна людина завжди має радість у серці, бо з нею Бог, з нею божественна благодать, а значить, і повнота життя. Смиренна людина — завжди щаслива людина, навіть якщо зовні вона зовсім не здається такою.
Якщо задуматися про соціальний вимір чесноти смирення, то можна уявити собі суспільство, яке живе за цим Христовим законом і складається з людей, орієнтованих не на самих себе, а насамперед на те, щоб творити добро оточуючим. Адже це суспільство святих, суспільство справедливості, те саме суспільство, яке було ідеалом для багатьох, у тому числі для тих, хто брав до рук зброю, щоб шляхом революцій побудувати таке світобуття.
Не потрібно ніяких революцій, потрібно здійснити найголовнішу революцію — всередині самого себе, переформатувати свою свідомість, свою систему цінностей, щоб знайти Бога і щоб Господь увійшов у цей розчищений нашими зусиллями внутрішній простір душі і явив нам велику силу Своєї присутності..."
