Патріарх Московський і всієї Русі Кирил 17 серпня звершив Божественну літургію в храмі Голгофо-Розп'ятського Анзерського скиту Соловецького монастиря.
Як повідомляє прес-служба Патріарха Московського і веся Русі, після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.
"...Місце, дійсно, вкрай віддалене, як справедливо сказав скитоначальник отець Євлогій. Особливо в старі часи це місце було начебто на краю світу, тому що навіть від Соловецького острова до Анзера добратися було дуже важко, не говорячи вже про те, що взимку — і в часи льодоставу, і тоді, коли лід сходив, — будь-який зв'язок був неможливий. Але і влітку, через бурхливі води Білого моря, зв'язок із цим островом був дуже ускладненим. Та й у наші часи, оскільки ченці не користуються найсучаснішими й найдорожчими видами транспорту, цей зв'язок є непростим.
Можливо, тому сюди й спрямовуються люди, які бажають проводити життя в усамітненні, в пості та в молитві? Для сучасної людини, що живе в круговерті великих міст, в повсякденних турботах, цей вибір може здатися дуже дивним. А чому не можна постувати й молитися в іншому місці? А чому не можна це робити у своїй власній квартирі? Дехто, навіть православний, так розмірковуючи, взагалі до храму не приходить, навіть у свята: я, мовляв, вдома молюся, а до храму дістатися важко або, можливо, здоров'я не завжди дозволяє. Отже подвиг тих, хто і вчора, і в давнину, і сьогодні несе тут своє служіння, є певним свідченням про те, що особливою цінністю в духовному житті людини є піст, молитва і усамітнення.
Можливо, це знову-таки буде дуже складно прийняти людині, яка живе в сім'ї, в оточенні друзів, колег, зануреній щодня в численні турботи. Але усамітнення, піст і молитва є особливо сильним засобом очищення душі, а значить розуму, волі й почуттів людини. І навіть якщо ми живемо там, в миру, а не в скиті на краю світу, нам потрібно знаходити час для усамітнення, щоб сконцентрувати свої думки, щоб подумати про своє життя, щоб подумати про життя країни своєї, народу свого, всього роду людського, співвіднести те, що ми бачимо, те, що ми здійснюємо, чому є свідками, з тією Божественною правдою, яка відкривається нам у Слові Божому і в молитві.
От і сьогоднішнє Євангельське читання (Мф. 17: 14-23), добре відоме церковним людям, — невеликий уривок з 17-го розділу Євангелія від Матфея, в якому йдеться про зцілення сновиди, одержимого злим духом, — допомагає нам зрозуміти, що означають піст і молитва. Коли Господь зцілив нещасного, апостоли приступили до Нього і запитали: а чому ми не могли цього зробити? Відповідаючи, Господь сказав: «Цей рід (тобто темна сила) виганяється тільки молитвою і постом».
Одержимість — це дійсно панування іншої, нефізичної, духовної злої сили над людиною. Одержимість необов'язково проявляється у фізичній хворобі. У даному випадку, про який свідчить нам апостол Матфей, ця одержимість виявлялася у фізичній хворобі. Але дуже часто цього не відбувається: людина фізично, ментально, психічно абсолютно здорова, але перебуває під владою темної сили.
У нашому церковному побуті прийнято вважати, що спокуси від диявола пов'язані з плотськими гріхами: не встояла людина, упала, згрішила; і нерідко, аналізуючи свою поведінку, людина говорить: диявол мене спокусив. Так само буває, коли ми необережно вимовляємо якісь слова, когось ображаємо. Ми вважаємо, що це наслідок диявольської спокуси і, напевно, в якомусь сенсі це так, тому що не завжди людина є ініціатором гріха, у який вона впадає. Гріх начебто навівається ззовні, і якщо цим думкам не покладається межа, якщо певний прилог, як говорять святі отці, не перегороджується зусиллям волі, то це може призвести до гріхів, породженим, безперечно, спокусою, що приходить іззовні.
Але буде помилкою вважати, що спокуса — це провокація тільки плотських гріхів. Спокуси від диявола — це певний вплив, який справляється на всю людину, — не лише на її нервову систему, не лише на її інстинктивне начало, але й на її розум, на її свідомість. Іноді люди засвоюють страшні ідеї, формують їх у вигляді філософських вчень, поширюють ці навчання по всьому світу, використовуючи засоби масової інформації. А в основі всього — диявольська спокуса, затьмарення розуму, гординя людська, яка походить від гордині диявольської. І скільки ж страждань світу принесла і приносить ця гординя, це безумство, ця диявольська спокуса, поневолення розуму людського!
І сьогодні, як і вчора, і позавчора, і в давнину виникають ідеї, думки, переконання, філософські погляди, які породжуються цією диявольською спокусою. А наслідок втілення цих ідей — кров, страждання, смерть, коли диявол невидимим чином тріумфує, обдуривши сильних світу цього, яким здавалося, що це вони самі породили ті ідеї, ту політику, яка обертається людськими стражданнями й смертю. Тут, у цьому Голгофо-Розп'ятському скиті на острові Анзер, де було особливо суворе і страшне місце ув'язнення людей у 20-х і 30-х роках, з особливою силою розумієш, що таке спокуса від диявола, що таке божевілля, породжене диявольською силою, що таке біснування, яке виходить за межі біснування особистості і набуває величезного, часом майже глобального масштабу. І ми знаємо: коли диявол опанує світ, коли більшість людей вразить це диявольське божевілля й біснування, тоді й настане кінець віку.
А як можна впоратися з цією біснуванням? Як можна вчення диявольське або навіяне диявольською силою відрізнити від того, що походить від людського розуму та здібностей, від того, що натхненне силою Божою? Можна провести межу і розрізняти духів, якщо ми з Богом живемо, якщо ми божественною мудрістю живимося. Ось чому і говорить Господь, що неможливо подолати біснування, як тільки молитвою і постом (Мф. 17:21), тому що під час посту ми зосереджуємо свою природу, ми кидаємо виклик інстинктам, ми керуємо своїми почуттями, ми перемагаємо плотське начало і не даємо можливості дияволу грати на цьому тонкому і чутливому інструменті, руйнуючи нашу душу. Але ми також розчищаємо простір у своєму розумі від будь-яких наносних ідей — чужих, гріховних, згубних, тому що, з'єднуючи пост із молитвою, ми закликаємо Господа у своє життя, і Він Сам бере участь благодаттю Своєю в нашому житті, допомагаючи, у тому числі, убезпечитися від біснування і зміцнитися в Його божественній правді.
Непросто все це здійснювати людям у нашому повсякденному, як я вже говорив, такому динамічному, часом шалено динамічному житті, і тому Церква особливим чином пестує і підтримує подвиг молитви й посту, подвиг фізичної боротьби зі спокусою, який концентрується в святих обителях наших і, особливо, в таких скитах, як той, у якому ми сьогодні присутні...
...Ніколи ще людство не було таким слабким і вразливим, як сьогодні, а тому сьогодні як ніколи сильним повинен бути подвиг посту й молитви, — щоб молитися за всіх, у тому числі за тих, хто не розуміє, що означають сьогоднішні євангельські слова. Віримо, що Господь молитвами Церкви продовжить дні людської історії, не дасть батькові брехні захлеснути весь рід людський і поневолити його, бо в цьому роді людському не згасають осередки посту й молитви. Амінь".
