Вівторок,
24 жовтня 2017
Наші спільноти

Проповідь Патріарха Кирила в день пам'яті преподобного Сергія Радонезького в Троїце-Сергієвій лаврі

1

Свято обрітення чесних мощей преподобного Сергія, ігумена Радонезького (1422), що відзначається щорічно 18 липня, стало нинішнього року кульмінацією урочистостей, присвячених 700-річчю великого руського подвижника. Після закінченняЛітургії на Соборній площі Троїце-Сергієвої лаври Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звернувся до численних паломників зі словами проповіді.

"Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Вельмишановні отці, матушки ігумені, брати й сестри! Високі представники державної влади!

Я всіх вас хотів би сердечно привітати з великим святом для всієї нашої історичної Вітчизни, для всієї Русі — з днем пам'яті святого преподобного і богоносного отця нашого Сергія, ігумена Радонезького.

Преподобний угодник Божий Сергій є дійсно світильником в масштабі всього свого життя і всієї історії. Як в полум'ї свічки концентрується вся її енергія, так і в особистості преподобного Сергія сконцентрувалися весь світ і вся духовна сила Святої Русі.

Коли ми говоримо «Свята Русь», що ми маємо на увазі? Дехто вважає, що це лише міфологема, певна ідея, яка була притаманна нашому народу у середньовіччя. Інші намагаються знайти втілення Святої Русі в тому чи іншому історичному відрізку часу і, вказуючи на той чи інший період, говорять: ось це і була Свята Русь. Але ні те, ні інше не вірно. Свята Русь — це не міф, і Свята Русь — це не історична реальність. Свята Русь — це те, що ми називаємо метареальністю, те, що за межами людської реальності. Але якщо ми вживаємо слово «реальність», значить, те, що перебуває за межею, стосується нашого повсякденного життя. І стає зрозумілим, що Свята Русь — це невмирущий духовно-моральний ідеал нашого народу, і вираженням цього ідеалу, його домінантою є святість.

Дивно, але що якщо поставити просте запитання: а де ще святість була основним, головним ідеалом життя людей? Адже йдеться не про монастирі, не про закриті групи людей, які присвятили себе служінню Богу, — йдеться про величезний народ. Зазвичай у народу інші ідеали, пов'язані з земним життям, — ідеали багатства, влади, могутності. Але ідеалом нашого народу була святість, це була загальнонаціональна ідея, і тому ті, хто досягав святості, хто реалізовував цей загальнонаціональний ідеал, ставали героями — героями духу, подвижниками, світильниками, тими, на кого рівнялися люди — і князі, і бояри, і правителі, і воєначальники, і прості селяни, і ченці, і миряни. А зі всіх тих, хто втілив у собі ідеал Святої Русі, на першому місці — святий преподобний Сергій, ігумен Радонезький.

А чому на першому місці? Хто встановлював таку послідовність: хто перший, хто другий? Хтось може запитати: а що б ми могли прочитати з того, що належить перу преподобного Сергія? Відповідь така: не зможете прочитати нічого, він не залишив після себе жодного рядка. Але, можливо, він зробив щось дуже важливе, що можна було б побачити, помацати, до чого можна було б доторкнутися? Ні, він лише побудував обитель — скромну, дерев'яну, в непрохідних хащах. Зараз летиш на вертольоті з Москви в Сергіїв Посад — як багато лісу і як мало доріг! А що ж було в ті часи — суцільна гущавина, непрохідний ліс, і ось тут був створений маленький монастир. Не міг він бути виразником могутності всього народу і всієї Церкви...

А ось преподобний Сергій, який явив святість життя в простоті й смиренності, в мудрості й мужності, став таким уособленням Святої Русі. І не своїми письменами сильний святий Сергій, а своїми учнями. Вже за його життя, а потім і після кончини створюється безліч монастирів, які починають повторювати духовний досвід Троїце-Сергієвої лаври. А сама Лавра починає розширюватися, зміцнюватися, благоустроюватися і ставати не тільки духовним центром, а й місцем опору зовнішнім ворогам. І ми знаємо, що коли в XVII столітті розпочалися Смутні часи і доля країни висіла на волосині, кріпосні стіни Лаври не здалися ворогу, який багаторазово перевершував за чисельністю. Чому? Та тому що сила духу ченців і стрільців, що чинили опір, була настільки велика, що неможливо було її розтрощити.

І ось тут ми нащупуємо якийсь зв'язок між духовним подвигом людини, між святістю і реальностями нашого життя, нашого історичного буття. Цей зв'язок очевидний, тому що святість не може бути обмежена лише однією особою. Святість — це явлення Божої благодаті, а Божа благодать сильніша за будь-яку радіацію, вона впливає на уми й серця, вона об'єднує тисячі й мільйони людей. Все це не можна помацати й побачити, як не можна було прочитати письмена святого преподобного Сергія, бо їх просто не існувало. Але благодать Божа через святих людей здійснює велике чудо перетворення людської особистості.

І ми знаємо, що саме своєю святістю, а не якимись зовнішніми дарами, якоюсь особливою волею чи силою, — саме святістю об'єднав преподобний Сергій розрізнені руські князівства. Серцем, просвіченим Божественною благодаттю, він побачив у Дмитрі Донському того, хто буде здатний розтрощити ворога. І об'єднавши своїм тихим голосом, але гарячою і сильною молитвою розрізнені руські землі, тим самим визначив перемогу на Куликовому полі, з якої почалося звільнення нашої Вітчизни.

Ось так духовне впливає на мирське, зовнішнє. А що ж відбувається, коли духовне виганяється з життя? Мирське стає слабким, убогим, іноді карикатурним. І чим більше напружуються люди, щоб помножити свою силу, не маючи зв'язку з Божественною благодаттю і з духом, тим більш марними здаються їх зусилля.

Історія нашої Вітчизни у XX столітті є яскравим прикладом того, як найпотужніші людські зусилля, здійснювані поза зв'язком із Богом, руйнуються подібно Вавилонській вежі. Тому, можливо, найголовніший урок, який дає нам преподобний Сергій, який дає нам Свята Русь як немеркнучий, невмирущий ідеал, — у тому, щоб ми зберігали цей ідеал, до нього спрямовувалися, а на шляху до цього ідеалу робили все можливе для того, щоб життя наше ставало чистішим, світлішим, справедливішим, щоб народ наш знаходив єдність, духовну силу і здатність вирішувати всі проблеми, які постають на його історичному шляху. Усе це можливо з Богом. І преподобний Сергій, до якого ми в такій великій кількості прийшли сьогодні в обитель, вчить нас цього. Не забудемо його великого і спасенного уроку. Амінь".

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку