Про трагічні події, що сталися 2 травня в Одесі на Куликовому полі, розповідає ігуменя Серафима (Шефчик), голова Синодального відділу «Церква і культура», настоятелька Одеського Архангело-Михайлівського жіночого монастиря:
– Одеса завжди була містом толерантним, мирним, де дружньо жили люди різних поглядів, національностей, віросповідань. Відома Одеса і своєю волелюбністю, себто прагненням до свободи. Однак навіть свобода має спиратися на норми закону.
У державі діють державні закони, згідно з якими карається вбивство. Ми не говоримо вже про закон християнський, який напряму забороняє брати зброю до рук та чинити зло одне одному. І те, що зараз відбулося в Одесі, не вкладається в жодні рамки закону. Це – не боротьба за свободи.
Ми, одесити, знаходимося просто у стані шоку. Серце крається…
На моїх очах на Дерибасівській, біля Спасо-Преображенського кафедрального собору, який ми стільки років будували разом, люди розбирали бруківку. Я з жахом дивилася, як Соборна площа вмить перетворювалася на кривавий «Одеський Майдан».
Бійка, кидання «коктейлями молотова» одне в одного, стрілянина… Розв’язали криваве протистояння ті, хто відкрив стрілянину. Загинули молоді люди, які були ні в чому не винні. Хіба мати не навчила цих юнаків бути толерантними, не навчила добру?..
Те ж, що відбулося потім, коли протистояння перейшло на Куликове поле, взагалі не вкладається в голові.
Почалося протистояння між двома сторонами. Спочатку люди однієї сторони стояли біля наметового містечка на Куликовому полі, потім вони вимушені були рятуватися від переслідування другої сторони в Будинку профспілок. Я вважаю, це була пастка.
Серед тих, хто загинув у Будинку профспілок, було багато моїх знайомих. До речі, у будівлі знаходилось і декілька жінок похилого віку з іконами. Одна з них, а їй було майже 60 років, загинула. Я дивилася у міліційних звітах: жінка 1955 р. н.
Усі, мабуть, бачили на відео, як дівчата, жваво обговорюючи те, що відбувалося, з посмішкою розливали по пляшках «коктейлі молотова». А згодом від полум’я цих «коктейлів» згоріли люди, що знаходилися в будівлі, серед яких були і ті жінки похилого віку.
Так, загиблі чоловіки, жінки, можливо, мали інші погляди, ніж ця молодь. Тим, хто стояв на Куликовому полі, докоряють, що вони – з Радянського Союзу. Але так склалася їхня доля. Вони дійсно були виховані за радянських часів. Але хіба за це їх треба спалювати?
Ми дожилися до того, що молодь йде проти батьків, як говориться у Святому Письмі. Це мене найбільше вражає, найбільше жахає.
Я вважаю, що винні обидві сторони. І ті, хто був озброєний, й інші. Адже обидві сторони були налаштовані категорично, а коли зіткнулися в одній точці кипіння – стався вибух…
***
Одеська єпархія зайняла конструктивну позицію – ми молимося, в першу чергу, за тих, хто загинув у страшних муках. Були звершені панахиди за загиблими, триває збір пожертв. Усі храми й монастирі Одещини вже внесли вагомий внесок до цієї благодійної скриньки.
Ми молимося і за нашу молодь, за те, щоб наші люди прозріли. Насиллям не вирішиш жодної проблеми, насильство породжує насильство! Ми нагадуємо всім слова з Євангелія: «хто візьме меч, від меча і загине».
Як громадяни України, ми повинні виконувати свій обов’язок перед державою та не порушувати її закони. Але як християни, ми повинні дотримуватись Божого закону. В інакшому разі гріх впаде на нас і на наших дітей.
Христос нас вчить любити один одного, навіть ворогів, прощати один одному, берегти мир між собою і ні в якому разі не мститися. Адже помста не приведе до здійснення наших бажань, навпаки – тоді прірва між людьми стане ще глибшою. Тому ми повинні загоювати ці рани, що кровоточать, не сіллю, не отрутою, а прощенням один одного і миром.
