Шановний пане Міністре культури України! Шановний пане директоре Департаменту у справах релігій і національностей! Шановні учасники високого зібрання!
Сьогодні хотілося б озвучити кілька тез, які вистраждані нами не тільки протягом останніх років, але й особливо протягом останніх місяців чи навіть тижнів. Сподіваюсь, що ці думки будуть близькі й усім присутнім.
Отже, теза перша. Україні необхідне стратегічне партнерство церков, громадянського суспільства і держави.
Вже багато було сказано та написано про те, що Україна має сьогодні знайти свою модель взаємин між церквами та державою, церквами та суспільством.
Нині церкви та релігійні організації мають допомогти у новому відроджені української держави. І тут відкривається широке поле для взаємодії між церквами і громадянським суспільством. Та солідарність, яка виникла за останні місяці серед нас, у ВРЦіРО, є новим кроком в нашій історії. Сьогодні саме знизу мають творитися вже оновлені партнерські відносини церков і громадянського суспільства. Самим ходом історії ми покликані до синергії між церквами, громадянським суспільством і державою, як трьома самостійними інституціями. Синергія передбачає не злиття чи поглинення однієї інституції іншою, а творчу взаємодію на благо народу України.
Соціологічні опитування фіксують відсутність будь-якого помітного протистояння позитивному впливу церков на суспільство. Ми всі знаємо, що українське суспільство, особливо при адекватній поінформованості, позитивно сприймає партнерську взаємодію церкви та держави, церкви та суспільства.
На наше глибоке переконання, в Україні є неможливим ані одержавлення церкви, ані маргіналізація релігійного фактору. Релігійну сферу не можна перетворити на продовження державного апарату, з одного боку, та неможливо винести на маргінес, з іншого боку. А це означає, що ми покликані будувати партнерські взаємини. Мотивом для формування таких взаємин є усвідомлення спільної відповідальності за сьогодення та майбутнє України.
Українська ситуація сьогодні унікальна ще й тим, що досягнуто міжконфесійного та міжрелігійного миру. Є окремі прикрі випадки непорозумінь, є окремі проблемні питання. Але в цілому ситуація порівняно із 1990-ми роками є кардинально іншою. І ми маємо з цього скористатися задля формування української моделі партнерських відносин між державою, суспільством та церквами.
Теза друга. Україна потребує повної реалізації політики захисту прав віруючих.
В нашій Конституції задекларовано повну свободу релігії, але в дійсності на кожному кроці ми зустрічаємо наслідки атеїстичної доби. Наведу лише один показовий приклад. Ставлення до конфесійної освіти в Україні – на межі дискримінації. Ще на початку 1990-х років колишні соціалістичні держави Центральної Європи визнали дипломи духовних академій та інших конфесійних вишів, богословські факультети тут повернулися до складу державних університетів. А в Україні усі законодавчі ініціативи, спрямовані на вирішення цієї проблеми ще й досі штучно гальмуються.
Щоб подолати всі наслідки атеїстичного минулого, реалізувати конституційні свободи та налагодити конкретні механізми співробітництва церков, держави і громадянського суспільства, ВРЦіРО давно пропонує прийняти закон «Про концепцію державно-церковних відносин». Ми вітаємо той факт, що цей закон є у переліку першочергових у програмі нового уряду. Маємо надію, що найближчим часом цей важливий акт буде прийнято. Тим самим буде відкрито нову сторінку в історії взаємин церкви та суспільства в Україні. Але вже сьогодні ми можемо втілювати в життя ті принципи, які закладені в тексті «Концепції державно-церковних відносин».
Сьогодні українське громадянське суспільство ще перебуває у стадії становлення. І єдині потужні інститути громадянського суспільства – це церкви. Так сталося, що церкви – це природній стратегічний партнер держави у формуванні української політичної нації, що живе за всіма принципами верховенства права та захисту прав людини, але розвиває внутрішнє традиційне багатство людського потенціалу. Наше завдання – уникнути вузько-етнічних моделей, з одного боку, та розмивання ідентичності у глобальному плавильному тиглі, з іншого боку. Традиційна релігійність, яка позбавлена фундаменталізму та радикалізму, яка протистоїть релятивізму та нігілізму – це саме той елемент суспільного життя, який може стати визначальним для майбутнього України.
Теза третя. Україні необхідне нове законодавче вирішення існуючих конкретних проблем церков та релігійних організацій.
В минулі роки до Верховної Ради було внесено цілу низку законопроектів, які мали захистити права релігійних об’єднань, сприяти ліквідації випадків дискримінації і відкрити можливості для становлення партнерських відносин церков та держави. Держава та суспільство мають бути зацікавлені у церкві як надійному соціальному партнері, як позитивній суспільній силі. Тому і вказані законодавчі ініціативи мають не тільки задовольнити запити конфесій, але й принести благо українському суспільству. Маємо надію, що послідовна підтримка таких законопроектів стане пріоритетом для ВРЦіРО, і наша взаємна згода буде запорукою успіху на шляху становлення соціального партнерства держави і церков, суспільства і церков в Україні.
Можливо, сьогодні вже слід переглянути тексти законопроектів останніх років, які так і не були розглянуті в парламенті. Тут, до речі, має зіграти свою роль Міністерство культури України і його відповідний департамент. Сьогодні – ви, пане Міністре і пане директоре Департаменту у справах релігій і національностей, є нашими природніми адвокатами. Можливо, раніше ще ні церкви, ні держава, ні суспільство не були готові прийняти соціального лідерства церков в Україні, не могли спокійно реагувати на повноцінне партнерство у трикутнику «церкви-суспільство-держава». Але сьогодні, після всіх тих подій, у яких ВРЦіРО, церкви, релігійні організації проявили себе як сповідники твердої віри та абсолютних цінностей, не можна вже не творити нової реальності. Ми більше не можемо чекати прийняття кожного законопроекту місяцями і роками, буквально вимолювати все те, що давно необхідне для України. Треба швидко, просто, ефективно перейти до нової моделі, перейти Рубікон. Тому сьогодні на всіх нас лежить величезна відповідальність за правильний вибір.
Маємо надію на розуміння, підтримку, синергію від нової влади! Маємо надію, що сьогодні всі члени ВРЦіРО засвідчать нашу одностайність у сподіваннях, намірах, бажанні працювати на майбутнє!
