4 березня, у вівторок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Кирилмолився за уставним богослужінням у Новоспаському ставропігійному монастирі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.
"...Піст — це час, коли людині надається можливість змінити своє життя на краще. І одним із засобів впливу на душу людини, на її почуття, її волю, є обмеження в їжі. Для деяких людей, незнайомих із церковним життям, піст, власне кажучи, і полягає в переході на іншу їжу, багато хто іншого і не знає. Звичайно, пісне харчування — це лише один з компонентів того способу життя, якого ми повинні дотримуватися під час Великого посту, але це важливий компонент.
Мені доводилося розмовляти з людьми далекими від Церкви, але віруючими, які в храм майже не ходять, посту не дотримуються, але Бога не відкидають. Коли мова заходила про піст, ці люди нерідко починали заперечувати: «Ну яка різниця, чим харчуватися? Найголовніше — зла не робити». Це правильні слова — в ідеалі, але, на жаль, на практиці так не виходить. Ті люди, які не готові обмежити себе в малому — в харчуванні, нездатні зробити і щось інше, велике і значне. І якщо таке чудове правило, як піст, відділяється від чесноти, виходить, людина ні одного, ні іншого по-справжньому зробити не може — сил не вистачає, волі не вистачає.
От і виникає питання: а чому ж потрібно обмежувати себе в їжі? Адже дійсно, їжа — це матеріальний фактор. Чи має їжа відношення до життя духовного? І святі отці, вчителі Церкви свідчать про те, що має, тому що їжа необхідна для підтримки життя нашого фізичного організму, нашого тіла.
В давнину багато хто впадав у помилку, вважаючи, що тіло й душа — це зовсім різні субстанції, розглядаючи тіло як певне начиння, всередині якого існує автономно душа. Дехто навіть впадав у єресь — так, у III столітті виник єретичний рух, іменований маніхейством, яке загрожувало Церкві. Прихильники маніхейства заперечували будь-яку цінність фізичної природи, вважаючи, що все фізичне буття, включаючи людське тіло, знаходиться у владі диявола, а тому все це — зло і з ним треба боротися.
На тлі подібного перекрученого розуміння християнства траплялися страшні явища. Наприклад, з історії відомий випадок, що стосується одного єретика — сирійського гностика на ім'я Карпократ, сина Єпіфана. Будучи одержимим неправильним ставленням до тіла, до фізичної природи, він з юності вирішив знищувати своє власне тіло, для чого обрав страшний спосіб — вів розпусний спосіб життя і в 17 років загинув. А у цього Карпократа були ж і послідовники, які вважали, що тіло людини є зло, що потрібно звільнити душу, яка перебуває автономно всередині начиння, — тому що тільки душа має цінність, а тіло ніякої цінності не має.
Коли читаєш повчання святих отців на теми, пов'язані з людським тілом, дивуєшся їх мудрості. Святі отці розуміли, що тіло саме по собі не є самоцінним, тому що обмежене терміном людського життя, та і в житті тіло страждає від хвороб, іноді дуже важких. Ось тому фізична субстанція, іменована тілом, не може бути самоцінною — цінність тіла в чомусь іншому. А оскільки абсолютною цінністю буття є Бог, то тільки в цій Божественній перспективі і можна оцінювати справжнє значення людського тіла.
Святі отці і так і вчиняли. Власне кажучи, слова, які свідчать про зв'язок тіла з цією Божественною перспективою, містяться вже в писаннях апостолів. Святий Павел вчить нас, що ми — храми Духа Святого, що живе в нас. Перефразовуючи ці слова апостола Павла, преподобний Єфрем Сирин чудово говорить: «Ти, християнин, маєш тіло, яке є храм Святого Духа, тому дбай про цей храм».
Наша турбота про тіло походить саме від того, що тіло є істотним для діла нашого спасіння. А чому? А тому що душа не існує автономно від тіла і тіло — від душі. Зараз, вже у світлі наукових знань, ми можемо свідчити про те, що процеси, що відбуваються в тілі, в мозку, у нервовій системі, і не тільки, впливають на стан душі. У певному сенсі властивості душі є наслідком процесів, що відбуваються у тілі.
Деякі люди на цій підставі роблять простий висновок: «Ніякої душі не існує, а існує тільки тіло з його біохімічними процесами. Так все просто препарувати і пояснити! Можна, впливаючи на ті чи інші центри в мозку людини, порушити гнів чи радість, задоволення чи, навпаки, розчарування». Але це чергова спокуса, яка заважає людям наблизитися до розуміння таємниці Божественного творіння.
Господь не забажав, щоб душа і тіло були автономні під час земного буття. Вони тісно пов'язані одне з одним, і одне впливає на інше. І якщо тіло перестає існувати, то душа не може існувати в умовах земного, фізичного буття. Ми знаємо, що вона переходить в інший світ. Отже, для того щоб душа існувала в цьому світі, вона має бути пов'язана з тілом.
Іноді, полемізуючи з християнською вірою, люди невіруючі кажуть: «От вмирає тіло, а як же можна довести, що існує душа?» Ніяких прямих доказів немає, але є чудові аналогії. Ми знаємо, що всесвіт є величезним і земля відокремлена від зірок на відстані в мільйони світлових років. Тобто світло йде до землі величезну кількість часу, і невідомо, чи існує той небосхил, який ми спостерігаємо, або його вже немає. Ми бачимо тільки світло цих зірок і знаємо, що нерідко зірки вмирають, а їх світло досягає землі. Поглядаючи на цей світ, ми бачимо зірку, якої вже немає, яка не існує. Ця аналогія допомагає нам зрозуміти, що смерть людського тіла не означає зникнення тієї внутрішньої духовної енергії, яка накопичувалася в цьому тілі, формувалася в певний спосіб, в розумну силу, іменовану душевною. І коли припиняється існування тіла, то душа жива, як жива та енергія, яка виходить від померлих зірок. Саме енергія, тобто сила, — не просто образ, а жива реальність. Ось так і душа людська.
Але протягом життя, коли тіло й душа взаємопов'язані, взаємозумовлені, турбота про тіло має велике значення. Якщо нехтувати тілом, можна піддати себе хворобам, послабити, у тому числі, свої розумові й духовні здібності. І тому ніде і ніколи святі отці не закликали до того, щоб людина вбивала своє тіло або марнувала своє здоров'я. Але разом із тим усі святоотцівські писання, що стосуються людського тіла, містять в собі думку, яку так ясно висловив святитель Іоанн Златоуст: надмірна турбота про тіло позбавляє людину можливості піклуватися про душу.
Сьогодні немає єретиків, які нібито в ім'я вищих духовних цілей послаблювали здоров'я свого організму або навіть його знищували. Сьогодні інша спокуса — задовольняти потреби тіла нестримно, без всяких обмежень: «їж, пий, веселись». Турбота про тіло, якщо судити за кількістю часу, за тією увагою, за тим напруженням, яке їй приділяють навіть віруючі люди, непорівнянна з турботою про душу. Ми дійсно багато уваги приділяємо своєму тілу — годуємо, поїмо, одягаємо, взуваємо, захищаємо від зовнішніх несприятливих впливів, — і скільки ж на це йде часу, у той час як турбота про душу залишається ніби в тіні. І от Великий піст з його обмеженнями, у тому числі в харчуванні, з його вимогами до зосередження духовного, до особливої молитви, і вводить людину в атмосферу, яка допомагає поставити турботу про душу, хоча б на короткий час, у центр нашого життя.
Багато чого в тому, що робить людина, зокрема її успіхи, залежить від навичок. Є знання і є навички, завдяки яким людина може здійснювати ту чи іншу роботу, займати ту чи іншу посаду, досягати тих чи інших результатів. От так само і в духовному житті — потрібні знання й потрібні навички. Знання повідомляє нам слово Боже, святоотцівські писання, чудові молитви, які ми чуємо під час богослужінь, а навички виробляються тоді, коли ми особливу увагу приділяємо питанням духовного життя. Саме в цьому сенсі піст є особливим часом, який, хоча й проходить фізично, може мати неминуще значення для життя людини.
Ось чому не слід марнувати час у дні Великого посту, але постаратися, щоб принаймні зараз турбота про душу була не менш значною, ніж турбота про тіло, і хай допоможе нам Господь у цьому непростому діянні! Амінь!"
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
