5 грудня 2013 року, у п`яту річницю з дня кончини пріснопам`ятного Святішого Патріарха Олексія II, Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив панахиду біля гробниці п`ятнадцятого Предстоятеля Руської Церкви в Благовіщенському приділі Богоявленського кафедрального собору м. Москви.
Перед початком заупокійного богослужіння Патріарх Кирил звернувся до присутніх із коротким словом:
Сьогодні ми відзначаємо п`яту річницю з дня смерті Святішого Патріарха Олексія. П`ять років — це певна дата, яка покладається в основу виміру всіх ювілеїв, тому що ювілей — це дата, кратна п`яти; і можна сказати, що це найменший, але вже ювілей з дня кончини Святішого Патріарха Олексія. Тому сьогодні ми особливим чином згадуємо те, що сталося п`ять років тому, і через цей спогад простягаємося до всього періоду історії нашої Церкви, коли Святіший Олексій був її Предстоятелем.
Це був особливий час — час крутого перелому в житті країни й значних змін у житті нашої Церкви. Більшість людей, які тут присутні, добре все це пам`ятають і знають, з якими величезними труднощами довелося справлятися і країні, і Церкві. Саме в цей час перетворювалися церковно-державні відносини, і та важка залежність Церкви від держави, яка позбавляла Церкву можливості вільно влаштовувати своє внутрішнє й зовнішнє життя, свою внутрішню й зовнішню діяльність, зійшла нанівець. Перед єпископатом, духовенством, перед усім віруючим народом відкрилися можливості і будувати по-новому відносини з державою, і розвивати внутрішнє життя згідно з канонічними нормами й пастирськими вимогами часу.
Працюючи пліч-о-пліч зі Святішим Патріархом, я був свідком і радостей, якими наповнювалося його серце, і побоювань і скорбот, яких він зазнавав, тому що це були не особисті радості й скорботи, а радості й скорботи всієї Церкви. Той час вимагав особливої обережності, особливої виваженості у вчинках і в словах, особливо на самому початку Патріаршого шляху Святішого Олексія, коли в країні відбулося дещо, що нагадує революцію, — корінна зміна всього ладу, зміна всіх еліт, зміна філософії життя. Тоді кожен крок, який робило Священноначаліє, був пов`язаний з великим ризиком. З одного боку, ці кроки відкривали нові можливості для Церкви; з іншого, вони супроводжувалися великими небезпеками.
Милістю Божою Церква гідно пройшла той час, і було зроблено все, що можна було зробити для того, щоб зміцнити її становище в державі та суспільстві, щоб почати розвивати всі боки церковного життя, відновлювати й будувати нові храми, відроджувати чернече життя, систему богословської та релігійної освіти, здійснювати справи благодійності, розвивати взаємодію зі Збройними силами, піклування про тих, хто навчається у вузах, та інші важливі сфери церковного життя.
За цей період часу, коли Святіший був на чолі Церкви, було канонізовано велику кількість новомучеників і сповідників, святих угодників Божих, і це додавало тим важким рокам особливо радісного духовного виміру, тому що канонізація святих — це завжди слава Церкви, це прославлення християнського способу життя, це прославлення ідеалу людського буття.
Ми згадуємо сьогодні життя й труди Святішого Патріарха Олексія з вдячністю. Протягом усіх цих п`яти років ми дбайливо зберігаємо пам`ять про нього і молимося, щоб Господь, простивши його гріхи, прийняв його у Свої небесні обителі й створив вічну й молитовну про нього пам`ять у серцях наших. Ми будемо продовжувати пам`ятати Святішого і молитися за упокоєння його душі і з його ім`ям пов`язувати ті добрі перетворення, які на багато років визначили подальший розвиток життя нашої Церкви.
Усім вам дякую, що ви в цей день зібралися біля могили Святішого Патріарха, щоб піднести про нього заупокійну молитву. Нехай береже вас Господь».
