20 листопада 2013 року, у день свого народження, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирилзвершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх зі словом.
Ваше Високопреосвященство, владико митрополите Ювеналію! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Високі представники державної влади! Матушки ігумені! Дорогі отці, браття й сестри!
Зазвичай я не святкую урочисто день свого народження. І навіть ставши Патріархом, перші роки здійснював у цей день богослужіння в хрестовому храмі. Але потім, під сильним впливом і навіть тиском оточуючих мене людей, погодився на те, щоб цього дня служити в Храмі Христа Спасителя, оскільки є люди, які хотіли б прийти і по-людськи привітати.
Тому з повною смиренністю здійснюючи сьогодні Божественну літургію і усвідомлюючи, що йдеться, звичайно, про особистий день, я одночасно дякував Богові за всіх вас, мої дорогі, хто сьогодні разом зі мною молився, служив, хто разом зі мною підносив молитви до Господа. Бо щоразу, коли ми разом молимося й причащаємося Святої Чаші, ми єднаємося одне з одним під єдиним Духа Святого Причастям. І ця внутрішня сила, яка єднає нас в мить святої Євхаристії, допомагає далі вже і в звичайному житті, часто в дуже непростих умовах відчувати й усвідомлювати підтримку одне одного і, спираючись на людей, духовно і за переконаннями близьких, здійснювати те, що доводиться здійснювати мені в якості Патріарха.
Сьогодні у нас були два дивовижних читання, які припадають на цей день. Звичайно, кожного разу це різні читання. Апостольське читання (Кол. 3:17-4:1) малює нам чудову картину гармонії людей, що живуть християнським життям. Апостол говорить про те, як дружини мають любити своїх чоловіків, як чоловіки мають любити й піклуватися про своїх дружин, як діти мають слухатися батьків і як батьки не мають докучати своїм дітям. І здається, якби так все будувалося в житті, який був би мир, спокій і радість, як би люди зміцнювали одне одного своєю любов`ю, своєю підтримкою! Але ж цього не відбувається в багатьох випадках. І Євангельське читання (Лк. 12:48-59) ніби йде врозріз з апостольським читанням. І Господь говорить про те, що люди розділені, у тому числі розділені і через його у світ Пришестя. І Він говорить про ці розділення між чоловіком і дружиною, між батьками й дітьми.
Так що ж реально відбувається — розділення або спільне життя? Що реально відбувається — торжество людського щастя й любові чи конфлікти? На це питання можна тільки так відповісти: і те, і інше. І врешті-решт кожна людина вибирає одне з двох, вибирає своєю вільною волею. І коли вона вибирає конфлікт, це не означає, що вона ненормальна людина і хоче себе погубити, зовсім не так.
Хто ж хоче себе погубити, коли, спонукуваний любов`ю, одружується? Адже шлюб пов`язаний із щастям, благополуччям — це те, що описує апостол Павел у сьогоднішньому своєму посланні. Чому ж так часто шлюб стає джерелом розділень, скорбот, конфліктів, ненависті, протистоянь і навіть криміналу? А тому що потенціал любові виявився вичерпаним, зруйнованим, і на його місце приходить антипод любові — ненависть, злість і руйнування.
От чому сьогодні в цих двох новозавітних читаннях ми й бачимо дві картини — тому що не існує однієї картини світу. Є ідеальна картина, яку описує апостол Павел, але є і реальна картина, про яку говорить Господь у Своєму Євангелії.
А де ж у цьому всі ми? Ми з вами в самому епіцентрі цього протиріччя і цих конфліктів. Ми як Церква покликані розділяти з людьми великий духовний досвід любові. Ми покликані цю чудову картину гармонії, яку малює апостол Павел, допомогти людям зрозуміти, прийняти серцем і душею, і реалізувати в своєму житті.
Але одночасно, знаючи про те, що дуже багато хто не здатний зазвичай до такого роду діяння, Церква повинна звертатися й до них — до тих, хто схильний руйнувати, а не з`єднувати, ненавидіти, а не любити. Наше звернення має бути до всіх, для того щоб Божий задум про світ, про людину, про людську сім`ю, про людські відносини втілився в життя.
Власне кажучи, тому й Церква опиняється в епіцентрі боротьби, зовсім цієї боротьби не бажаючи, нікого не ображаючи. Не можна назвати ні одну іншу організацію, яка б так зверталася до людей в громадському просторі: ніяких образ, ніяких докорів. Але одночасно Церква, несучи це тихе своє слово сучасній людині, не може відмовитися від свого покликання гріх називати гріхом, а грішника закликати до покаяння.
Це особливо значимо звучить у сучасному житті, коли численні грішники заклик до покаяння сприймають як певну агресію, як тиск, як прояв міфічного зрощування Церкви з державою — Церква, мовляв, стає ідеологічним пресом, руйнує свободу, не дає дихати. Озирніться навколо себе на все те, що вас оточує: на телевізійні програми, на рекламу, на спосіб життя, на переповнені ресторани під час Великого посту. Церква ж нікого не витягує з цих ресторанів, нікого силою ні до чого не примушує. Вона просто звертає своє послання до людей. І навіть це послання, суворо засноване на слові Божому, сприймається як певний тиск і диктат.
Чи є в цьому щось нове? Ні. Тому що Господь сьогодні в Євангелії говорить нам, що буде розділення між чоловіком і дружиною, між дітьми й батьками. Бо одні встають по один бік цього Божественного слова, а інші по інший бік.
У такому складному, я б сказав, драматичному клубку людських відносин, суперечностей поглядів і переконань Церква Христова і несе своє послання світові і ніколи не зупиниться до кінця днів, незалежно від того, служимо ми у величних соборах чи в катакомбах, вітає нас народ чи жене, є ми авторитетами чи ізгоями. Тому що і одне, і інше, і третє було вже в людській історії.
І сьогодні, звертаючись до вас із великою вдячністю за ваші молитви, за вашу підтримку, за вашу любов, яку я щиро відчуваю своїм серцем, прошу й надалі пам`ятати у своїх молитвах Патріарха, який вже через саму лише посаду, яким би він не був — звертався до людей чи мовчав, часто здійснював богослужіння чи через неміч свою рідко, був здатним керувати величезним механізмом церковного життя чи через різні обставини не здатним — саме Патріарх завжди є головною метою і мішенню тих, хто, борючись із Церквою, зі словом Божим, з посланням самого Спасителя, спрямовує на неї свої удари.
Я зі смиренням і з повним розумінням особливості Патріаршого служіння приймаю все те, що я повинен приймати — і любов, і ненависть — усе складаю в серці своєму. І прошу у Господа тільки одного: щоб ніколи в моєму серці не було ні злості, ні ненависті. Тому що тільки серце, віддане Христу, може бути здатним проповідувати Його слово і переконувати людей.
А для того, щоб було так, я ще і ще раз, у день свого народження, звертаючись до вас, прошу ваших молитов і вашої духовної допомоги. Нехай береже вас Господь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
