24 жовтня у Національному педагогічному університеті ім. М.П.Драгоманова в рамках VI Міжнародного форуму «Простір гуманітарної комунікації» відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Становлення і розвиток вітчизняної богословської освіти і науки», присвячена ювілею 1025-річчя Хрещення Русі.
Доповідь ректора КДАіС, керуючого справами УПЦ, митрополита Бориспільського і Броварського Антонія зачитав протоієрей Сергій Ющик.
Повернення богослов’я до вітчизняного освітнього та наукового простору буде означати встановлення історичної справедливості
Вже понад два десятиліття триває процес повернення богослов`я у науковий та освітній простір України. На наше переконання, цей процес невиправдано затягнувся. Сьогодні є потреба у відкритій дискусії, існує необхідність прийняття вольових рішень. Потрібно брати на себе відповідальність і долати останні «рубікони». Ситуація вже до цього дозріла і навіть перезріла.
Давайте почнемо із певних очевидностей, констатація яких вже має силу аргументів. Цілком очевидно, що повернення богослов’я до вітчизняного освітнього та наукового простору буде означати встановлення історичної справедливості.
Могилянська Академія фактично стала першим вищим навчальним закладом Східної Європи
Нагадаю, що ще у 1615 р. у Києві було засновано Київську братську школу, з якої згодом виросла Києво-Молилянська академія, на базі якої у 1819 р. було створено і Київську духовну академію. Отже, сьогодні ми стоїмо на порозі 400-річчя самобутньої київської освітньої традиції. Цей ювілей, який ми плануємо відсвяткувати у 2015 р., має стати не тільки святом Київської духовної академії, не тільки святом Української Православної Церкви, але і святом усього українського суспільства. Адже Могилянська Академія була не просто богословською школою. Вона фактично стала першим вищим навчальним закладом Східної Європи. При цьому ми маємо пам’ятати, що саме Українська Церква опікувалася Академією. У витоків формування київської освітньої традиції стояв митрополит Петро Могила, завдяки якому було звершено плідний синтез православної богословської думки з надбаннями західноєвропейської освіти та культури ранньомодерного часу. Цей синтез дав потужний поштовх не тільки для розвитку теології, але й усієї гуманітарної науки в цілому.
Могилянський культурний прорив став визначальним фактором розвитку освіти і культури в Східній Європі щонайменше на два століття. І сьогодні дивно говорити про те, що в Україні, яка стала фактично колискою вищої школи в Східній Європі, створила ранньомодерний та модерний східно-християнський освітній простір, що в цій країні духовні навчальні заклади не визнаються державою. Ця відверта несправедливість має відійти у минуле. Отже, наш перший аргумент — це аргумент від історії.
У вітчизняній науці існує очевидний попит на богослов’я
Тепер давайте перенесемося до сучасності. Сьогодні представники вищих духовних навчальних закладів регулярно беруть участь в наукових форумах, друкують свої статті у фахових наукових виданнях, ведуть професійні дискусії зі своїми колегами зі світської вищої школи. Наприклад, Київська духовна академія регулярно отримує запрошення на численні наукові конференції, нам також пропонують брати участь у дослідницьких та видавничих проектах тощо.
Отже, у вітчизняній науці існує очевидний, так би мовити, попит на богослов’я. Теологічні дисципліни, які традиційно викладаються в духовних школах, викликають все більший інтерес з боку світських дослідників. Церковні та світські науковці вже зустрічаються у загальному науковому дискурсі, тому повернення теології в спільну сферу науки та освіти — це вже факт, це вже даність. В цій ситуації відсутність визнання системи духовної освіти державою виглядає як дискримінація. З одного боку, нас, як науковців, скрізь запрошують, ми скрізь потрібні, і нам же не дають офіційного визнання, нас не пускають до загальнонаукового і освітнього простору на рівні формальностей.
В усіх країнах Центральної та Південної Європи були відновлені права теологічної освіти і науки. Виключенням залишається лише пострадянський простір
Нагадаю і ще один безперечний факт, який мав би змусити нас замислитися над перспективами визнання теології. В усіх країнах Центральної та Південної Європи, які входили до так званого «соціалістичного табору», після падіння Берлінської стіни були відновлені права теологічної освіти і науки. В Болгарії, Румунії, Польщі, Чехії, Словаччині, Сербії теологія включена в загальноуніверситетський дискурс. У складі державних університетів діють богословські факультети, які повністю виконують вимоги державного законодавства, але разом з тим узгоджують свою діяльність з церковними інституціями.
Виключенням з цього загальноєвропейського правила залишається лише пострадянський простір. Хоча і тут є приклади вольового подолання штучної ізоляції церковної освіти. Наприклад, ще 14 жовтня 2002 р. у Грузії було підписано конституційну угоду між Президентом країни Едуардом Шеварнадзе та Предстоятелем Грузинської Православної Церкви Католікос-Патріархом Іллєю ІІ, яка передбачала, у тому числі, і визнання державою церковних дипломів про отримання духовної освіти.
Теологічні виші можуть бути успішними лише в тому випадку, коли вони діють під патронатом тієї чи іншої конфесії
Якщо узагальнити весь позитивний досвід існування вищих теологічних навчальних закладів у посткомуністичних країнах, то можемо побачити таку картину. Богословські факультети діють у провідних університетах країни. В залежності від національного законодавства та історичних традицій між церковною владою і такими факультетами вибудовуються особливі взаємини. Тут можуть бути різні моделі. Наприклад, в Румунії контроль Православної Церкви над православними богословськими факультетами є досить принциповим. Церква контролює зміст навчальних програм, процес призначення керівного складу та професорів факультету тощо. Подібна ситуація склалася і в Сербії. Наприклад, богословський факультет Белградського університету фактично має подвійне підпорядкування: з одного боку, він діє згідно з національним законодавства про освіту і входить до системи державних навчальних закладів; з іншого боку, факультет підпорядковується Священному Синоду Сербської Православної Церкви.
Дещо інша ситуація склалася в Болгарії та Греції. Тут контроль Церкви над університетської теологічною освітою зведений до мінімуму. В цих країнах Церква фактично не має можливості впливати на внутрішнє життя богословських факультетів.
Однак, світовий досвід все ж дозволяє зробити принциповий висновок: теологічні виші можуть бути успішними лише в тому випадку, коли вони діють під патронатом тієї чи іншої конфесії. Позаконфесійного богослов’я не існує. Теологія — це наука, яка виникає на ґрунті церковного досвіду. Теологія не є лише транслюванням формальних визначень. Тому зв’язок із Церквою — найперша умова успішного розвитку християнської теологічної науки та освіти. І для нас є вкрай важливим те, що в діючому в Україні переліку напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах, передбачено викладання не абстрактної теології, а богослов’я конкретних конфесій.
Ми маємо рішуче рухатися до цивілізованого врегулювання проблемної ситуації
Сьогодні Київська духовна академія активно розвиває співпрацю з закордонними богословськими навчальними закладами. Підписані угоди про співробітництво з богословськими факультетами у Бухаресті, Белграді, Східному Сараєво, зі Свято-Володимирською семінарією (США), готується підписання ще кількох подібних угод. І ось наші закордонні партнери бувають дуже здивованими, коли чують, що дипломи Київської духовної академії не визнаються державою. Гості із Румунії, Греції, Болгарії, Сербії постійно ставлять нам одне і те саме питання: як може бути, що у країні, де з такою повагою ставляться до релігійної свободи, існує така дискримінація духовної освіти? Думаю, що ми, враховуючи і європейський досвід, і вітчизняний історичний контекст, маємо рішуче рухатися до цивілізованого врегулювання проблемної ситуації.
Ми вже не перший рік ведемо діалог з державою на предмет визнання вищих духовних навчальних закладів. Однією з суттєвих проблем, яка постійно виникала під час цього діалогу, була певна незрозумілість, можна сказати навіть непрозорість для держави тієї системи духовної освіти, що історично склалася в нашій Церкві. На сьогодні ми вже зробили важливі кроки до подолання цього непорозуміння. 15 березня 2013 р. Священний Синод Української Православної Церкви прийняв Концепцію вищої духовної освіти. Цей документ став певним підсумком розвитку церковних навчальних закладів за останні роки.
На сьогодні структура вищої духовної освіти в Українській Православній Церкви цілком відповідає тим вимогам, які діють не лише в Україні, але й у Європі
Сьогодні до системи вищої духовної освіти Української Православної Церкви входять, перш за все, духовні училища, духовні семінарії і духовні академії. Духовне училище надає своїм вихованцям неповну вищу духовну освіту. Нормативний строк засвоєння навчальної програми в училищах становить два роки. Семінарія дає своїм вихованцям базову вищу духовну освіту. Нормативний строк навчання в семінарії становить чотири роки. З 2012 р. випускники духовних семінарій УПЦ отримують дипломи бакалаврів православного богослов’я. Звісно, що це лише церковний диплом, однак він містить усю інформацію, яка подається і в державних дипломах. Більш того, навчальний план духовних семінарій приведено у відповідність до вимог, які висуваються для кваліфікаціно-освітнього рівня «бакалавр». Таким чином, семінарська освіта сьогодні є цілком прозорою і для держави.
Наступним рівнем навчання в системі духовної освіти тепер є дворічна магістратура. На сьогодні вже відкрито магістратуру в Київській духовній академії. Вченою рабою КДА прийняті нормативні документи: Положення про магістратуру та Положення про магістерську роботу. Всі навчальні дисципліни в магістратурі поділено на дві групи: загальнообов`язкові і спеціальні. У першому семестрі вивчаються тільки загальнообов`язкові предмети. З другого семестру вводиться спеціалізація за трьома напрямками: біблійно-богословським, церковно-історичним і церковно-практичним. В другому, третьому і четвертому семестрі крім загальнообов`язкових дисциплін студенти будуть вивчати і спеціальні предмети в рамках обраного напрямку. В магістратурі введено кредитно-модульну систему, а також 100-бальну шкалу оцінювання. Підсумком навчання в магістратурі є написання і захист магістерської роботи.
Головне завдання магістратури — підготувати фахівця в конкретній галузі богословської науки. Тому в рамках спеціалізації ми плануємо приділяти особливу увагу ознайомленню студентів з новітніми досягненнями в області богословської науки та засвоєнню методики проведення самостійного наукового дослідження.
Таким чином, на рівні магістратури ми прагнемо здійснювати підготовку висококваліфікованих фахівців. Кращі випускники магістратури зможуть продовжити навчання в аспірантурі, де вони будуть займатися написанням кандидатських дисертацій.
Згідно з Концепцією вищої духовної освіти Української Православної Церкви, духовна академія повинна стати навчально-науковим центром, у якому будуть реалізовуватися навчальні програми рівня бакалавра і магістра православного богослов`я, а також будуть діяти аспірантура і докторантура. Передбачається, що аспірантуру при Київській духовній академії буде відкрито після першого випуску магістратури (тобто в 2015 р.). Нормативний строк навчання в аспірантурі на стаціонарі буде становити 3 роки.
Таким чином, на сьогодні структура вищої духовної освіти в Українській Православній Церкви цілком відповідає тим вимогам, які діють не лише в Україні, але й у Європі загалом. Як я вже сказав, теологічні виші Європи проявляють сьогодні неабиякий інтерес як до Київської духовної академії, так і до богословської освіти в Україні загалом. Однак, відсутність державного визнання суттєво обмежує можливість нашої співпраці з закордонними партнерами.
Теологічний факультет у світському виші може стати вдалим посередником і тлумачем у відносинах між системами духовної та світської освіти
Хоча українське законодавство прямо не відкидає можливості отримання духовними навчальними закладами державного визнання, все ж на практиці досягти цього майже неможливо. На наш погляд, подолати труднощі, що виникають, можна шляхом вдосконалення існуючого законодавства. Тому конкретним важливим кроком на шляху до зникнення в Україні залишків дискримінації теології та духовної освіти може стати прийняття Верховною Радою проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо визнання документів про освіту та наукові ступені, що видаються духовними навчальними закладами, № 2380а). Якщо цей законопроект буде прийнято парламентом, ми зможемо досягти легітимізація процесів та результатів духовної освіти в Україні. Звичайно, це стосуватиметься лише тих навчальних закладів, які відчуватимуть внутрішню готовність і потребу йти на діалог з державою.
Коли ми говоримо про повернення теології до загальноукраїнського освітнього та наукового простору, слід мати на увазі, що йдеться не лише про подолання дискримінаційного за своєю суттю ставлення до духовних навчальних закладів, але й про повернення теології в аудиторії державних університетів.
Сьогодні університет — це перш за все широкий універсальний дискурс, в якому присутні всі основні форми наукового знання, що легітимні для сучасного суспільства. І теологія також має повернутися до цього дискурсу в Україні. Не викликає сумніву, що в університеті має бути представлена сучасна богословська думка. Освічена людина має знати, якою є відповідь Церкви на світоглядні питання, які постають у сучасному суспільстві. Богословський факультет має стати важливим голосом в діалозі різних наук. Цілком очевидно, що сучасне українське суспільство бажає чути цей голос, однак не завжди воно має можливість його почути.
Фактична відсутність теології у сучасному освітньому та науковому просторі призводить до того, що ми ще й досі стикаємося з численними хибними уявленнями про богослов`я. Сьогодні вкрай важливо розвіяти застарілі ідеологічні штампи, які тримаються в суспільній свідомості. А зробити це можна лише шляхом відкриття богословських факультетів. Бажано було б досягти створення такого факультету хоча б в одному з провідних український вишів. Теологічний факультет в університеті може стати вдалим посередником і тлумачем у відносинах між системами духовної та світської освіти. Університетська теологія за визначенням має бути більш відкритою для діалогу та співпраці з науковим та освітнім середовищем.
Відроджуючи православну теологічну традицію, ми працюємо на духовне відродження всього нашого народу, всієї нашої культури
Ще одним важливим завданням є формування богословської наукової спільноти як певного цілого. Адже важливо не лише очікувати на визнання з боку світських науковців та держави, але і самим визнавати один одного, цінувати існуючі та майбутні досягнення. Вже сьогодні православні, римо-католики, греко-католики та протестанти показують численні приклади тісної взаємодії в царині теологічної науки. Коли випускається вже четвертий спецвипуск «Філософської думки» з теології і готується п’ятий — це не просто знакова подія. Це демонстрація того, що богослови різних християнських конфесій можуть разом діяти в діалозі зі світською наукою. Фактично богословська спільнота діє сьогодні в унісон тому формату, який вже багато років реалізується Всеукраїнською Радою Церков та релігійних організацій. Важливо і те, що саме сфера богословської освіти і науки стає сьогодні середовищем, в якому нам вдається запобігти тим конфліктним ситуаціям, які, нажаль, стали майже нормою міжконфесійних відносин в Україні. Українські богослови вже сьогодні є діалогічною спільнотою, в якій кожен у спілкуванні розкриває власну ідентичність, в якій всі разом підвищують рівень наукових досліджень. В сфері теології в Україні сьогодні формується дух плідної співпраці та здорової наукової конкуренції.
Сьогодні, за кілька років до 400-річчя Київських духовних шкіл, ми з надією дивимося у майбутнє. Звичайно, ще будуть проблеми, ще будуть труднощі, ще буде багато важкої праці. Але процеси повернення теології в науковий та освітній простір в Україні розвиватимуться. Від держави, від світських науковців, від суспільства ми просимо одного: не треба, як то кажуть, «підморожувати» наше відродження. Сьогодні, коли ми докладаємо зусиль для відродження православної теологічної традиції — ми працюємо не на себе, ми працюємо на духовне відродження всього нашого народу, всієї нашої культури. Ми працюємо на майбутнє нашої країни, на її перспективи.
Наостанок хочу висловити надію, що всі, від кого залежить прискорення процесу легітимізації теології, прислухаються до голосу богословів. Подальше штучне стримування природного розвитку подій завдає шкоди не стільки самій теології чи системі духовної освіти, скільки державі та суспільству. Думаю, що час обговорень вже вичерпується, і настає час рішень. Бажаю всім творчої наснаги та мужності у ці відповідальні для українського богослов`я часи.
