30 червня 2013 року голова Відділу зовнішніх церковних зв`язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, який перебував у Києві з робочим візитом з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, звершив недільну Божественну літургію в храмі преподобного Феодосія Печерського в дальніх печерах Києво-Печерської лаври.
За богослужінням співав хор студентів Київської духовної академії та семінарії, молилися члени братії монастиря та академії.
Після відпусту Літургії владика звернувся до віруючих з архіпастирським словом:
«В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа.
У неділю Всіх святих ми згадуємо людей, які протягом століть, починаючи зі старозавітних часів і аж до наших днів, догодили Богові, — тих, кого ми знаємо по іменах, чиї імена включені до церковного календаря, і тих, чиї імена залишаться навіки прихованими від нашого погляду й слуху, бо дуже багато святих просіяли так, що житіє їх залишилося невідомим для нащадків. Ми згадуємо всіх, хто догодив Господу і кого Господь прославив, і не тільки явним чином, але також і таємним: усіх тих, про яких говорив апостол Павел у Посланні до євреїв (див. Євр. 11:33-40), яке сьогодні читалося. Вони жили у вертепах і проваллях земних, тинялися, були зневажені, зазнавали різних мук і катувань, догодили Богові своїм довготерпінням, вірою і своєю любов`ю.
Тут, на Київських горах, у печерах, де зародилося чернецтво Святої Русі, ми з особливим почуттям згадуємо преподобних отців Києво-Печерських — Антонія, Феодосія та інших тут похованих, чиє заступництво молитовне покриває нашу Святу Русь у всіх її куточках. Ми прославляємо цих угодників Божих як родоначальників руського чернецтва, тому що саме звідси, з цих київських печер, почалося чернече життя на Святій Русі, яке не переривається ось вже тисячу років.
Багато монастирів з`являлося на просторі історичної Русі, потім зникало, а потім відроджувалося знову. Так було і в зовсім недавні роки: багато монастирів, включаючи і цю святу лавру, було закрито, а коли промислом Божим судилося нашій Вітчизні відродитися, монастирі теж почали відроджуватися. Вони відроджувалися не просто як будівлі, але як чернечі общини, тому що всі ці обителі наповнилися знову ченцями й черницями, наповнилися звуками молитви й богослужіння. Сьогодні чернече життя в цих святих обителях процвітає за завітом преподобних Антонія і Феодосія та інших чудотворців Києво-Печерських.
Ми молимося всім святим, що просіяли в нашій землі і в інших місцях, що догодили Богові в різні часи і в різних обставинах, у ті епохи, коли Церква жила благополучно, і в часи, коли Церква була в скруті й гоніннях. Ми молимося їм про те, щоб вони допомогли нам у сьогоднішньому житті наближатися, наскільки це можливо, наскільки це в наших силах, до ідеалу християнської святості, щоб ми догодили Богові своїми справами і проявили через них любов до наших ближніх, щоб життя наше, прожите на землі, було не марним, але щоб воно стало підготовкою для уготованого для всіх нас Царства Небесного. Амінь».
Увечері того ж дня митрополит Іларіон відбув до Москви.
