Доповідь Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського Антонія на VII Фестивалі ЗМІ православних.
Цього року Свята Православна Церква святкує 1025-річчя Хрещення Київської Русі, 1150-річчя початку місії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, 1700-річчя Міланського едикту святого рівноапостольного Костянтина. Також цього року – 900-річчя «Повісті минулих літ» преп. Нестора Літописця. Усі ці дати є важливими інформаційними приводами для розповіді про сучасний стан Церкви, її духовний потенціал та традиції як у світських ЗМІ, так і в церковних засобах інформації. Але найбільшу увагу привертає славний ювілей 1025-річчя Хрещення Київської Русі.
Українська Православна Церква звертає увагу своїх вірних, перш за все, на події 988 року, коли святий рівноапостостольний князь Володимир своїм рішенням здійснив духовне преображення Київської Русі. Тоді наш народ пережив смерть язичницької культури і духовне народження культури християнської, яка для нього стала рідною. Ввійшовши в сім’ю християнських народів, наш народ із знаменем Животворящого Хреста Господнього пережив усі страшні навали, лихоліття, нещастя та історичні катаклізми. Тепер уже і неможливо мати іншу народну культуру, крім тієї, яка запліднена християнством.
Якщо сьогодні хтось відмовляється від християнства, то він відмовляється і від своєї народної ідентичності. З повною відповідальністю можна сказати, що головне питання святкування ювілею Хрещення Русі – це питання про наше майбутнє. Це не питання про те, яким буде наше майбутнє. Але це питання про те, чи буде у майбутньому місце для нас.
Іноді мені здається, що ми святкуємо 1025-річчя Хрещення Русі, а світ навколо нас святкує 1030-річчя язичницького принесення в жертву київських християн Феодора і його сина Іоанна. Я нагадаю, що почалося князювання Володимира як раз із відновлення найстрашнішого язичницького звичаю: щорічних людських жертв, які вибиралися за жеребом. Це щось неймовірно жорстоке, як у фільмі «Апокаліпсис», де на початку фільму зображені людські жертви в інків, які там мали місце напередодні відкриття Америки Колумбом. Але в імперії інків жертви, які мали умилостивити язичницьких богів, вибиралися серед військовополонених – справжніх чи умовних. А от у часи язичницької реакції перших років князювання Володимира жереб міг пасти на кожну звичайну людину, на кожну сім’ю. Мені здається, що ми знову переживаємо такі часи. Тільки сьогодні язичництво не ставить дерев’яних ідолів, перед якими має бути принесена ця жертва.
Сьогодні пропонується зробити божка із самої людини. І цьому новітньому ідолові принести у жертву свій час, свій розум, свої сили. Головне – забути при цьому істинного Бога, та не бачити потреб свого ближнього. Але і тут нас чекає наступний обман. Спочатку пропонується власне «Я» піднести до статусу бога, якому все має служити, а потім раптом виявляється, що і права на власне «Я» у людей немає. Основними ознаками власного «Я» є його релігійність, національність, чоловічість чи жіночість. Пам’ятаєте, у ап. Павла говориться про те, що у Христі немає ні елліна, ні іудея, ні чоловіка, ні жінки. Всі ці ознаки важливі для людини. І апостол Павло перелічує їх тут, щоб підкреслити, що особисте визначення «Я – християнин» нескінченно вище і важливіше, ніж визначення – «я – грек» чи «я – чоловік». Але ці визначення теж важливі, вони у Церкві зберігаються. Святий Максим Сповідник говорить, що в Церкві як організмі єдності зникають всі протиприродні розділення, але зберігаються всі природні розрізнення. І Ви знаєте, що до Євхаристійної чаші підходять чоловіки і жінки, отроки та отроковиці…
Сьогодні ж раптом виявляється, що твоє визначення себе як православного чи католика, як українця чи росіянина, як чоловіка чи жінки - воно може когось ображати, зачіпати чиїйсь переживання, і тому ти вже маєш публічно відмовлятися від себе. Але по-перше, чи можу я відмовитися? Я таким народився – чи внаслідок природного народження, чи соціалізації, чи духовного народження. По-друге, а де ж обіцяна свобода мого «Я»? Християни-то знають, що у світі вони будуть гнані, принижувані, і, якщо прямо сказати – будуть знищувані. І християни знають, що загальна стратегія диявола одна і та сама із часів гріхопадіння: спочатку сказати – порушуйте таку і таку заповідь, і будете «як боги» (Бут. 3:5). А що потім? А потім розкриття обману і намагання диявола знищити людину. Але потім і Бог, знову і знову, шукає способу привести до спасіння кожного обманутого, у тому числі – шукає через нас, через Церкву, через релігійні ЗМІ.
Що сьогодні важливо почути, в часи, коли античне язичництво в його найпотворніших формах раптово підняло голову? Важливо зберігати себе і преображати власне «Я». В цьому – наша свобода. Не відмовлятися, не вибирати собі якийсь переступ Божих заповідей, які б блага він не обіцяв би, під яку б свободу і духовний розвиток він би не маскувався. Бо сьогодні пропонують – зречіться власного християнства, власної національності і навіть – власної статі, і будете «як боги», які мають всю свободу. Але завтра ж потягнуть в ім’я цього язичництва на страту.
Наша земля вже має величезні поховання жертв ідолу, пророком якого став Маркс. Ми вже просто не витримаємо нової хвилі безумства, пророком якого є Фрейд. Тут треба чітко усвідомлювати: це питання важливе для всього світу. Йде боротьба – не лише за наші душі чи душу Європи. Боротьба, від якої не відгородитися ні залізною стіною, ні китайським муром. Язичницький світ відроджується скрізь, і скрізь потрібно йому протистояти. Як? Дуже просто: ненавидіти гріх і любити грішника. Іншого рецепту у християн не було і немає. Якщо ж Ви дійсно маєте ненависть до гріха і дійсно любите грішника, то і розум, і воля, і серце, і почуття – самі підкажуть, що конкретно робити.
І ще важливо підкреслити: практично кожне покоління християн бачило якихось ідолів, яким нас заставляли поклонитися. Але вже наступне покоління християн було свідками падіння всіх цих ідолів. Тому потрібно стояти твердо у власній вірі, пізнавати і плекати власну традицію, примножувати її. А все зло – минеться як трава, яка сьогодні є, а завтра засохла і вітер уніс її.
Отже, згадуючи минулі події 988 року, все, що передувало цьому рокові в житті Русі, все, що змінилося після купелі Хрещення, ми повинні думати про майбутнє: як сьогодні жити із Богом, як сьогодні бути християнами, як сьогодні працювати для Господа, і якщо буде необхідно – навіть страждати заради Нього. Але я скажу, що ми і не навчилися ще радуватися в Його ім’я. Мені здається, що все православне християнство – це Пасхальна радість, яка дає сили і наснагу преображати весь світ.
Ми повинні в цей ювілей намагатися засвідчити світові про цей небесний скарб, про нашу Пасхальну радість, про наше вміння жити на землі небесною радістю. Сучасний світ не повірить і найкращим доказам на користь християнства. Не повірить і найбільшим авторитетам. Але сучасний світ може захопити краса християнства – якщо ми зможемо цю красу явити, показати, донести до сучасної людини. І якщо Ви зуміли захопити сьогоднішню людину красою Євангелія, красою Літургії, красою християнського життя – то така людина буде жити в церкві, буде жити Пасхальною радістю, навіть якщо мудреці цього світу та найбільші його авторитети представлять вигадані ними незчисленні докази проти християнства.
Звідси важливий рецепт для ЗМІ: не стомлюватися свідчити про красу вічного Добра, про красу жертовної Любові, про красу Пасхальної Радості. Не треба ні з ким сперечатися. Замість того, щоб доводити, що ми не такі, як про нас пишуть недруги, просто повезіть людей до владики Лонгіна в Банчени. Він вже всиновив на сьогодні 405 дітей. Ось – святий Миколай наших днів. І повірте – і сьогодні у Святій Православній Церкві є свої праведні Іоани Кроншдатські, і свої Миколаї Японські, і свої Петри Могили, і свої Сергії Радонежські. Треба просто це вміти побачити.
Поки людина жива, то про неї будуть різні думки. Майже всіх святих засуджували, про кожного були пересуди. Всіх звичайних християн, звичайних священиків та єпископів тим більше засуджуватимуть. Мірятимуть гріхи на вагах, пред’являтимуть хартії, списані переліками помилок, а то і просто брехатимуть. Для живої людини це дуже неприємно, але сенсом нашої діяльності не може бути боротьба з брехнею. Потрібно завжди не боротися проти зла, а змагатися за добро. Згадайте апостола Павла, який про себе каже: я вдень і вночі благовіствую, вдень і вночі молюся, вдень і вночі протистою дияволові. Але ніколи він не сказав – вдень і вночі я борюся із світом, вдень і вночі я в піар-спарінгу за свій авторитет і репутацію, вдень і вночі я критикую і засуджую. Примножуйте територію добра в Церкві та в світі. Деякі розуміють заклик не боротися із злом так, що треба взагалі нічого не робити. Ні, треба як апостол Павло – не знати спокою в утвердженні Добра та Істини, Краси і Любові. І тоді у нас буде попереду не лише вічність Царства Небесного, а і майбутнє нашої земної Батьківщини.
***
Хотів би особливо підкреслити, що в рік 1025-річчя Хрещення Русі Свята Православна Церква закликає осмислити і весь історичний шлях, який пройдено за останні 25 років. У 1988 році розпочалося наше духовне відродження. Це не було чудо, яке виникло на пустому місці. Цілі покоління християн винесли на собі удар атеїстичного режиму, стали новомучениками та сповідниками віри. Без цих поколінь не було б духовної весни православ`я у 1988 році. Потрібно зберегти свідчення про життя церкви до 1988 року, про героїзм та мужність простих християн та священиків. Необхідно згадати і осмислити те торжество Православ`я, символом якого стала перша літургія у Києво-Печерській Лаврі в 1988 році. Потрібно зрозуміти, куди нам йти тепер, коли наша Церква вже в основному відродилася як зовнішньо, так і внутрішньо. І я би хотів провести важливу аналогію із 1988 роком. Тоді справжніх віруючих було мало, але номінальних православних – багато.
Чудо 1988 року було в тому, що ці номінальні християни потягнулися до церкви. Багато хто в ній залишився, знайшов свій Отчий дім, знайшов себе. Тепер теж існує така ж приблизно картина. Є активні православні вірні, які бувають на кожній Літургії. І є християни, які в церкві бувають рідко, а то і не бувають взагалі. Якщо в 1988 році номінальні віруючі прийшли до тих нечисленних православних, які витримали тиск атеїстичного часу, то сьогодні, навпаки, є слушний момент для нас, свідомих християн, прийти до номінальних православних. Прийти, але не з пустими руками. Потрібно прийти із дарами – і тут важливо все: від доброго слова і посмішки до книжки і журналу, від лекції у студентській аудиторії до здачі крові для хворих.
Мені розповіли про молодих православних одного українського міста, які кожного тижня влаштовують якесь добре діло після Літургії. Вони домовляються кожної неділі – наступного разу йдемо співати пісні у дитячу лікарню, або збираємо продукти для пенсіонерів, або здаємо кров, або йдемо із дітьми парафії на екскурсію. Все організовується, за все є відповідальні. Все це функціонує без копійки, без формалізації. Все це – діло великого їхнього серця у місті, яке, повірте мені, соціально є неблагополучним за багатьма показниками. Отже, треба не говорити із суспільством про християнство, а вміти принести суспільству якесь свідчення своєї любові, якийсь дар. Думайте, моліться, і Бог покаже Вам, які це можуть бути справи у кожній єпархії, у кожному місті, у кожному селі. Своє журналістське служіння усвідомлюйте саме в такому ключі: Ви щось даруєте людям в церкві і поза церквою. А подарунок не може бути халтурним, він має бути довершеним.
***
І ось тут хотілося б поговорити про наші професійні перспективи. Людина переживає стрімкі зміни власного способу життя. Ось на цю Пасху в Росії вийшов останній паперовий номер журналу «Нескучний сад». Чому останній? Люди не читають паперовий журнал. Слава Богу, що читають сайт, при чому дуже активно. І це не якась Америка. Це – російська реальність. Людина звикає жити із електронними носіями, і вже просто немає потреби у паперовому журналі чи книзі. Важко навіть уявити глибину культурних трансформацій, які ми побачимо в третьому тисячолітті. Хотілося б відразу зазначити, що православне християнство передається від особистості до особистості, а не через книжки чи журнали, досвідом, а не читанням, тому самому християнству нічого не загрожує. Але ось щодо релігійних ЗМІ – не все так просто, доведеться багато попрацювати, щоб бути цікавими для людей.
І тут я хотів би підкреслити, що знову наступила епоха простих і здорових рецептів, які зрозумілі кожному, і які просто необхідно виконувати – від А до Я.
По-перше, в нову епоху панування віртуальної інформації будуть читати тільки високоякісні журнали та газети, зроблені професіоналами, які зуміли знайти і найкращий зміст, і найкращу форму. Тут не можна не згадати найбільше досягнення українського православного інформаційного простору за минулий рік.
На шостому фестивалі православних ЗМІ в 2012 році була презентація нового проекту – журналу «Фома в Україні». Сьогодні, на сьомому фестивалі, ми вже можемо подивитися на перші результати, і чесно кажучи, вони – вражають. Тираж журналу – сім тисяч екземплярів. Вже є тисяча людей, які підписали журнал. І це в часи, коли паперові журнали, здавалося б, не можуть мати вже такого успіху. В чому причина того, що «Фома в Україні» – це найкращий новий проект минулого року, можливо, навіть в усьому інформаційному просторі нашої країни? Виключно висока якість. Ця якість забезпечується тим, що журнал роблять професійні журналісти.
Загалом – час любителів пройшов безповоротно, і необхідно віддавати діло свідчення про православ`я у ЗМІ виключно професіоналам. Але і тут маю сказати наступне. У деяких людей у церкві уявлення про професійних журналістів таке: те, що людина має диплом, прийшла із світських ЗМІ, означає, що це вже професіонал. Такі уявлення частіше помилкові. Професіоналом людина стає тоді, коли має успішні проекти в області ЗМІ у своєму минулому. Якщо в області світської журналістики не мала людина таких проектів – це не професіонал, це теж аматор.
Журнал «Фома в Україні» робить команда журналістів, які забезпечують найвищу професійну якість за формою. І це – перша умова успіху. Але є і друга необхідна умова: це якісний зміст. «Фома в Україні» мобілізував практично всіх православних авторів, які вміють написати якісний, цікавий, красивий матеріал, читаючи який, людина буде відчувати присутність у цьому житті вічного Добра та Істини. За своїм змістом статті журналу нагадують гарні картини віруючого художника. Зображено не Бога, це не ікона. Намальовано пейзаж чи портрет. Але людина віруюча або, навіть, невіруюча підходить до картини, дивиться і відчуває, бачить присутність Невидимого Бога. І говорить – це Божа краса, це краса Божого світу. Я би сказав так: «Фома в Україні» вміє показати красу преображеного християнством людського життя. Справжнього життя, з його бідами і проблемами, з його радощами та горем. На сторінках журналу ми зустрічаємо не обговорення проблем. Навіть більше: у журналі взагалі нічого не обговорюється. Натомість маємо живе свідчення, відверту розповідь, зацікавлений діалог. Відбувається втягування читача в іншу реальність, де видно, як краса Православ`я спасає світ тут і зараз. І ось що важливо: цей православний зміст забезпечується православними священиками та мирянами, які володіють пером. Але із цими авторами працюють професійні редактори – наполегливо і дуже вимогливо.
На цьому фестивалі ЗМІ будуть виступати Антон Нікітін та інші представники «Фоми в Україні» – Ви їх розпитайте, наскільки багато працюють із текстами тих православних авторів, матеріал яких практично без змін взяли б у власне православні ЗМІ. Я не знаю, що вони там роблять із авторами, але мені розповідали, що вчитися у середньовічних художників було набагато легше. Бо кожен матеріал має бути маленьким шедевром. Це – творення краси для Бога і тут не може бути халтури.
Я не хочу концентруватися лише на «Фомі в Україні» і тому скажу для справедливості: ми за минулі роки підготували в Україні православного читача, щоб він мав смак до якісного продукту. Був і є чудовий журнал «Отрок». Старається «Церковна православна газета». Багато робить портал «Православ`я в Україні».
Але готувати смаки до вишуканої страви і раптом отримати її – це все-таки велика різниця. Тому ми дуже вдячні всім, хто причетний до створення «Фоми в Україні» за такий чудесний проект. В Україні не вистачало для наших ЗМІ такого паротяга, і сподіваємось, що він витягне всю нашу журналістику на новий рівень якості, достойний країни із тисячолітньою християнською культурою.
Також мені хотілося б підкреслити такий момент: «Фому в Україні» робить не Церква, а самі журналісти. Церква лише консультує, підтримує, дає авторів, яких, правда, журналісти переважно розшукують самі. Мені здається, що за такою формою роботи – велике майбутнє. Професіонали найвищого рівня є, консультування з боку Церкви можна забезпечити – а отже, і можливі успішні проекти. Звичайно, ми будемо розвивати і власні церковні ЗМІ, підтягувати власний професіоналізм та якість, але потрібно задуматися: можливо, краще замовляти саме таким професіоналам побільше продукції, ніж виготовляти самим видання, що цікавлять тільки самих авторів.
Ось практично той самий колектив, який робить «Фому в Україні», минулого року за допомогою своєї – назвемо це прямо – материнської структури «Профі-ТіВі» створив фільм «Патріарх». Багато хто запам’ятав цей фільм за його показом на телеканалі «Інтер». Цей фільм можна назвати унікальним для свого жанру.
Скажемо прямо: самі церковні структури, навіть повністю мобілізовані, не змогли б створити такий якісний, сучасний, динамічний, захоплюючий фільм. Зараз практично та сама команда знімає цілий документальний серіал «Праведники двадцятого століття». Думаю, якщо ми їм допоможемо із церковним консультуванням, то цей серіал куплять всі основні канали країни. І ось таке свідчення на світській території і є одним із важливих кроків, до яких закликає Церква у рік 1025-річчя Хрещення. В таких фільмах ми не принижуємося до рівня бульварної розмови із світом. Навпаки, ми говоримо вишуканою професійною мовою і візуального ряду, і сюжету, і повністю зберігаємо православний зміст. Мало того – ми цей православний зміст у таких фільмах можемо побачити більш яскраво і більш глибоко, ніж у численних православних фільмах-одноденках.
Не можу не згадати ще про один цікавий досвід. У великий піст «Фома в Україні» щотижня давав власну вкладку в популярну газету «Комсомольська правда». Журналісти «Фоми» дарували власні матеріали на чотири сторінки газети, а «Комсомолка» за свої гроші друкувала їх сама. Чому таке можливе? Відповідь проста: всі журналісти знають, що релігія насправді дуже цікавить людей. Не всі редактори ще це зрозуміли, але дійсний попит є, особливо на якісні позитивні матеріали. На негативні матеріали про релігію попит теж є, і ми знаємо, що журналісти його якось задовольняють. Але для нас важливо, що звичайно незадоволеним залишається величезний попит на цікаві позитивні матеріали про релігію. Хто їх може оперативно надавати для світських ЗМІ? Саме такі холдинги, як «Фома в Україні».
І тому хотілося б дати просту пораду учасникам фестивалю. Коли приїдете додому, в єпархії, зайдіть в найбільш популярні газети свого міста, області, району. Переговоріть із головними редакторами. Пообіцяйте їм якісне наповнення для сторінок, які вони зможуть виділити у своїх газетах. Все-таки скоро літо. Новин і сенсацій влітку бракує, всі журналісти це знають. А тут у нас влітку як раз ювілей. Це подія не просто для Церкви, а для всього суспільства. Хрещення Русі – це наша історія, наша культура, це наша ідентичність. Не скажу, що скрізь Ви знайдете розуміння та підтримку, але спробувати варто. І не підведіть із якістю наповнення тих сторінок, які, дай Боже, Вам виділять. Зробіть все якісно і красиво. Якщо не зможете самі – звертайтесь до «Фоми в Україні», до «Отрока», до «Церковної православної газети», до «Православ`я в Україні». Тільки зробіть це заздалегідь, а не в останній момент, коли ми вже не матимемо ні сил, ні часу, бо ювілей це для всіх – велике свято, але для ієрархів та журналістів – це велика робота.
Повернувшись до єпархій, зробіть серії інтерв’ю із своїми владиками, із кращими священиками – поговоріть про життя, про церкву, про виклики сучасного світу. Всі ці інтерв’ю запасіть на літо – і коли під час святкування ювілею світські журналісти у Вас попросять дати їм щось унікальне і живе для першої сторінки, Ви їм тут же і вручите вже все готове. Тобто думайте про можливості, які дає ювілей вже сьогодні, а не тоді, коли це стане гостроактуальним. Хоча і сьогодні не завадило б вже почати публікувати такі матеріали. А то іноді складається враження, що цього року ювілей – це свято протестантів та греко-католиків, настільки вони активно використовують вже сьогодні цю тему. Я би сказав – цілеспрямовано працюють. При чому ми виясняли – у них все це теж відбувається практично на волонтерських засадах. Ніяких грошей у це не вкладається. Але ось вони вміють на голому місці заявити про себе, про власні цінності, про свою точку зору. А ми мовчимо.
Зрозумійте одне: їхні журналісти та піарники просто активніші. І все. Їхні лідери – теж страшно зайняті і потомлені. Але їхні журналісти вміють підготувати цікаві питання про життя, про церкву, про культуру, про майбутнє, вміють пробитися до єпископа і взяти хороше інтерв’ю, зробити чудовий матеріал у найпростіший спосіб. Звичайно, є думка, що їхні лідери вміють говорити, а наші – ні, що у нас в Церкві зважено і виважено вміє сказати один тільки протоієрей Георгій Коваленко. Я недавно прочитав дуже корисну книжку «Церква і медіа», там написано, що кожний, хто є релігійним журналістом, має бути готовим будь-якої миті взяти інтерв’ю у єпископа чи священика, який може бути цікавим для Ваших читачів. Тому, як мінімум, диктофон у Вас має бути завжди. Користуйтеся цими можливостями.
Дорогі друзі! Я намагався звернутися до Вас як християнин, що переживає за долю Православ`я в Україні. Мені було важливо донести до Вашого серця та розуму, що керівництво Церкви та особисто Блаженніший Митрополит Володимир покладають на святкування цьогорічного ювілею Хрещення Русі особливі надії. І чи справдяться наші сподівання – залежить від Вас, буквально від кожного особисто. Як ніколи раніше, нам потрібна Ваша допомога, Ваші ідеї, Ваші молитви, Ваш досвід, Ваше вміння придумати та втілити в життя, здавалося б, неможливі речі. Тому я закликаю всіх Вас до співпраці, до ризику проповідувати Христа сьогодні, до нового свідчення про красу та правду Православ`я!
Нехай буде на всіх Вас Боже благословення!
Христос воскрес!
