29 травня 2013 року в історичній будівлі Святішого Синоду в Санкт-Петербурзі під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила почалося засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви.
Постійними членами Священного Синоду є: митрополит Київський і всієї України Володимир; митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Володимир; митрополит Мінський і Слуцький Філарет, Патріарший екзарх всієї Білорусі; митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій; митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир; митрополит Астанайський і Казахстанський Олександр, голова Митрополичого округу в Республіці Казахстан; митрополит Ташкентський і Узбекистанський Вікентій, голова Середньоазіатського митрополичого округу; митрополит Саранський і Мордовський Варсонофій, керуючий справами Московської Патріархії; митрополит Волоколамський Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних зв`язків Московського Патріархату.
Для участі в літній сесії (березень-серпень) 2013 року також запрошені митрополит Ростовський і Новочеркаський Меркурій, архієпископ Берлінсько-Германський і Великобританський Марк, архієпископ Вітебський і Оршанський Димитрій, архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій, єпископ Улан-Уденський і Бурятський Саватій.
Перед початком засідання Святіший Патріарх Кирил звернувся до членів Священного Синоду зі словом:
«Сердечно вітаю всіх членів Священного Синоду на черговому засіданні в історичній будівлі Святішого Синоду, у тих стінах, де наші благочестиві предки брали участь у найважливіших рішеннях, які стосувалися життя Церкви й Вітчизни нашої.
Я завжди відчуваю якусь особливу атмосферу в цих приміщеннях, і саме проведення засідання Священного Синоду наштовхує на дуже багато думок. Насамперед на думку: "А навіщо все це потрібно було руйнувати? Навіщо все це потрібно було знищувати? Навіщо потрібно було вбивати стільки людей, творити стільки руйнувань, а потім вкладати колосальну енергію в те, щоб відновити, — коли все, милістю Божою, повертається на круги своя?"
Ті ж думки відвідували багатьох із нас у день освячення Храму Христа Спасителя. Один із зарубіжних архієреїв, який стояв тоді поруч зі мною, сказав те ж саме: «Навіщо все це потрібно було робити? Це подібно дітям, які тягнуться до вогню, і, поки не обпалять ручку, ніякі умовляння батьків не діють».
Але Церква — носій історичної пам`яті, на відміну від будь-якої іншої громадської інституції. Вона не просто раціональний носій пам`яті: для неї пам`ять — це частина передання, Священного Передання, куди включається не тільки фіксація подій, але і їх духовне тлумачення. І тому ми повинні сьогодні відкрито говорити нашому народові про те, чого слід всіляко уникати і яким шляхом іти, щоб країна йшла вперед, а не зривалася в прірву і не йшла вбік від шляху, гублячись у темних лісах або в болотах.
Ми повинні подякувати Господу за все, що сьогодні відбувається в нашій Вітчизні, за відродження віри, Церкви. Коли я говорю про Вітчизну, я маю на увазі всю історичну Русь і Росію сучасну, Україну, Білорусь, Молдову, країни Середньої Азії — всі ті простори, де Руська Православна Церква несе своє служіння. Ми повинні подякувати Господу і, з іншого боку, продовжувати наші молитви й зусилля, щоб історичний шлях нашого народу був ясним, прямим і спрямованим до досягнення тих цілей, які Бог благословляє. Тоді на нашому шляху не буде руйнувань, які доведеться з ентузіазмом долати наступним поколінням.
Як я вже сказав, я з особливим почуттям відкриваю цю сесію Священного Синоду Руської Православної Церкви. Дякую засобам масової інформації за увагу».
