21 квітня, в неділю 5-у Великого посту, день пам`яті преподобної Марії Єгипетської, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію святителя Василія Великого в храмі Архангела Михаїла м. Кримська.
Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до пастви з Первосвятительським словом.
Ваше Високопреосвященство, високоповажний владико Ісидоре! Шановний Олександре Миколайовичу, губернаторе Краснодарського краю! Дорогі владики, отці, брати й сестри! Панове козаки!
Я з великою радістю ступив знову на землю Кримська. Пригадую свій перший приїзд сюди, під час загальнонародної скорботи, людських страждань. Для багатьох ті дні були настільки страшними, що здавалося, що ніколи не зійде сонце, ніколи знову не буде в житті радості — у такій морок і таку скорботу занурилися долі багатьох людей. А сьогодні, коли при цьому чудовому сонячному світлі я в`їхав у Кримськ, я насилу впізнавав вулиці, по яких ми ходили тоді, відвідуючи найбільш постраждалі райони. Усе перетворилося, місто стало навіть гарнішим, ніж було до того, що з ним сталося. Життя міста відновлено, поступово, хоч і не відразу, зцілюються рани, нанесені страшним природним катаклізмом.
Звичайно, усе могло б виглядати інакше, якби на допомогу Кримську не прийшли тоді люди з різних міст і сіл нашої країни; якби до Кримська не було прикуто увагу президента й федеральної влади; якби в Кримську не днював і ночував губернатор, який розділяв з вами всі скорботи; якби сюди не приїхала велика кількість добровольців. Близько 500 з них були направлені Руською Православною Церквою — вони надали допомогу понад 30 000 людей, роздаючи матеріальну допомогу, відвідуючи будинки, з`ясовуючи потреби людей. І я дякую Богові за те, що нам вдалося зібрати гроші, нехай і невеликі в масштабах країни або навіть краю, але надзвичайно дорогоцінні, тому що прості люди, що називається, не від надлишку свого, а часто від немочі своєї жертвували, щоб тільки допомогти жителям міста. І зібрані гроші, цю лепту вдовиці (див. Мк. 12:41-44), сьогодні, як ви знаєте, ми використовуємо на те, щоб допомогти знайти житло тим, хто з якихось причин ще не зміг його знайти; допомогти зробити ремонт тим, хто з якихось причин ще не зміг цього зробити раніше.
Тоді, занурившись в атмосферу Кримська, що страждає, я дуже багато чого зрозумів. Я бачив постраждалих, тих, хто висів на трубах парового опалення або на якихось інших предметах, так, що тільки голова залишалася між поверхнею води і стелею. Вони висіли годинами, але залишилися живі. І, спілкуючись із цими людьми, я зрозумів, що сила віри допомагає людині навіть у найстрашніших обставинах. Невипадково, що деякі люди, навіть дуже літні, вижили, що їх не поглинула безодня. Коли я питав, чому, одна літня жінка, яка сім годин провисіла на водопровідній трубі під стелею, сказала мені: «Я весь час молилася, я ні на хвилину не засумнівалася в тому, що святитель Миколай прийде і врятує мене». І так воно і сталося.
Але ми знаємо, що багато хто через різні причини не зміг врятуватися. Сьогодні ми знову згадували їх імена, ми молилися про те, щоб Господь упокоїв душі їх у Небесному Своєму Царстві, щоб підтримав їх родичів і близьких, щоб зцілив рани, нанесені цими надзвичайними життєвими обставинами.
Я хотів би подякувати всім, хто брав участь у подоланні трагічних наслідків повені в Кримську. Слово подяки і до влади федеральної, і до Вас, Олександре Миколайовичу, до Вашої крайової адміністрації, і до всіх, хто відгукнувся на заклик і прибув сюди в якості добровольців. Милістю Божою рани зцілюються, і тому мені захотілося знову приїхати до Кримська, щоб упевнитися в тому, що біда над цим градом дійсно минула, і помолитися з усіма вами — з тими, з ким я молився в той важкий похмурий день, коли ми згадували загиблих.
Є ще одна причина, через яку я хотів послужити сьогодні саме в Кримську. Ви вже чули щойно, як владика Ісидор розповів вам про створення Катеринодарської і Кубанської митрополії, до складу якої входитимуть п`ять єпархій. Одну з нових єпархій, Новоросійську і Геленджицьку, очолюватиме Преосвященний Феогност, якого я хотів би представити вам, жителям Кримська, а через вас — і всім, хто живе на території Новоросійської і Геленджицької єпархії.
Бажаю Вам, владико, кому довірено управління цим особливим місцем на території Російської Федерації — через багато причин особливих — пам`ятати завжди про ту скорботу, яка була і є присутня у місті Кримську. Пастир зобов`язаний співрозпинатися зі своєю паствою. Він ніколи не повинен відгороджуватися від пастви протокольними або іншими перешкодами — він повинен бути зі своїм народом. Він повинен пам`ятати про бідних, про нещасних, про убогих. Сильні й багаті можуть і самі про себе подбати, а коли людина слабка, коли вона хвора, коли вона стара або, навпаки, занадто молода, коли у неї немає коштів і немає ніякої підтримки, — ось тоді до неї повинна приходити Церква.
Сьогодні ми згадуємо пам`ять святої преподобної Марії Єгипетської, дивовижної подвижниці. В юності вона жила у великому портовому місті Олександрії, торгувала собою і абсолютно не думала ні про яке спасіння, ні про яку віру. Але Господь покликав її до покаяння, і вона пішла до палестинської пустелі — без шматка хліба, без води, повністю покладаючись на волю Божу. Незабаром зотлів її одяг. Вона жила, зовсім оголена, там, де влітку неможливо вберегтися від палючої спеки, а взимку — від холоду, харчуючись тільки тим, що виростало в пустелі, отже практично нічим. Але вона боролася зі своїми пристрастями і, перемігши, здобула рівноангельське житіє. Її тіло вийшло за межі дії фізичних законів: вона дійсно жила, майже не харчуючись, вона переходила Йордан, як по суші, — вона здобула ангельську силу.
Усе це, звичайно, так далеко від нашого повсякденного життя, навіть від життя найбільш благочестивих православних християн. Ми живемо у світі, ми харчуємося, ми піклуємося про своє тіло, про своє житло, про свою зарплату, про своїх рідних, близьких. І Господь же не засуджує всього цього! Чому ж нам дано такий ангелоподібний приклад життя преподобної Марії? А щоб ми зрозуміли, яку силу вклав Господь у людину, до яких подвигів вона здатна, яка колосальна енергія існує всередині кожної людини, які сили приховані в нашій природі.
І від нас залежить, як ми будемо використовувати ці сили. Чи будемо ми кидати їх на те, щоб якомога більше мати і якомога більше споживати, порушувати моральні Божественні закони, жити марнотратно, купатися в розкоші? Адже на це теж потрібні сили — потрібно зібрати гроші, потім потрібно захистити своє багатство; а ніде правди діти, часто і гроші ми здобуваємо нечесним шляхом. От і виходить, що сили, закладені в нашу природу, ті, що розцвіли в Марії Єгипетській великим подвигом ангелоподібного життя, гублять людину і для життя земного, і для життя вічного.
У сьогоднішньому євангельському читанні (Мк. 10:32-45) міститься дуже цікава розповідь. Господь Ісус Христос іде до Єрусалиму на страждання. Він та учні знали, що станеться, адже напруження навколо Його особистості, навколо Його служіння досягло неймовірної сили, і йти до Єрусалиму, де перебувала влада, яка і створила це напруження, означало йти на смерть. Учні вмовляли Спасителя не йти, але Він пішов.
І от, коли вони наближалися до Єрусалима, виявилося, що Він іде попереду, а учні, від страху збившись у купку, йдуть за Ним, розуміючи, що в будь-яку мить можуть зустрітися з тими, хто їх заарештує, схопить, катуватиме. Страх проник у душі учнів, але в цю саму мить відбувається щось практично нез`ясовне. До Господа підходять два близьких учня, брати Іаков та Іоанн, і саме тоді, коли Господь вже прозріває Своїм поглядом трагедію Гефсиманського саду та Голгофи, вони просять Його: «Посади нас праворуч і ліворуч від Себе у славі Твоїй».
Можете собі уявити? Налякані учні, що йдуть за Вчителем, Якого від катувань та смерті відділяють дні, а, можливо, години, — просять посадити їх праворуч і ліворуч у славі. І Господь говорить: «Посадити вас праворуч і ліворуч — не Моє, але ви приймете те, що Я прийняв, — ви будете хреститися тим самим хрещенням, яким Я хрещуся». А потім, звертаючись до всіх учнів, Господь говорить: «Князі земні панують над народами, але серед вас не повинно бути так, але хто хоче бути більшим серед вас, нехай буде для всіх слугою; а хто хоче бути першим серед вас, нехай для всіх буде рабом».
Це приголомшливої сили слова, які звернені до учнів, а через них — до всіх християн, у тому числі тих, хто у владі, тих, хто має першість: не панувати над народом, а служити людям. Яке чудове життя у нас було б, якби кожен, хто сходить у начальство, клявся і перед Богом, і перед народом жити так, як Господь його закликав жити, — бути слугою, а якщо потрібно, рабом, віддаючи все своє життя в служіння народу.
Усе сказане стосується і Церкви, адже і в Церкві є першість, і єпископ — це перший серед народу. Отже і він буде поруч із Господом тільки тоді, коли буде слугою і рабом. Це не означає, що він має відмовлятися від тих функцій, які він виконує як керівник, високий керівник. Але це означає, що він повинен віддати все своє життя, без залишку, служінню Господу, і тоді великий Божий дар сторицею повернеться до нього.
От чому, коли ми бачимо жертовні труди світських керівників, як це було тут, у Кримську, ми, звичайно, радіємо. Але дай Боже, щоб саме цей принцип служіння людям був в основі у всіх керівників — і державних, політичних керівників, і тих, хто очолює фірми, компанії, заводи й фабрики, щоб цей принцип служіння, принцип присвячення себе загальному благу, був основоположним.
Глибоко переконаний у тому, що так і буде, за однієї умови, — якщо люди у владі пам`ятатимуть слова Христа Спасителя і якщо ці слова вони будуть приймати розумом і серцем. Тут велика роль в освіті нашого народу належить Церкві. Але ще більшу увагу Церква повинна звертати на стан умів і сердець своєї пастви, віруючих людей. Ми повинні служити прикладом, а інакше ми, за словом апостола Павла, «мідь та дзвінка і бубон гудячий» (1 Кор 13:1), порожнеча, в якій немає ніякої цінності.
Тому, звертаючись сьогодні до Вас, владико, я прошу прийняти сказане всім серцем і так будувати своє життя. Але одночасно звертаюся і до всього духовенства, насамперед, Новоросійської та Геленджицької єпархії, а також до духовенства всього Краснодарського краю: пам`ятайте ці слова, і тоді наше життя зміниться, тоді зміниться життя народу, якому ви служите, підносячи молитви до Господа.
На згадку про перебування в Кримську я б хотів передати цьому святому храму образ Георгія Побідоносця як символ перемоги. Ви всі здобули перемогу. Ви здобули перемогу над скорботою, над хворобою, над смертю, над розрухою. І нехай цей образ нагадує вам про подвиг, здійснений вами в цьому кубанському місті.
І останнє, про що я хотів би сказати. Міцно зберігайте віру в серці. Якщо Марія Єгипетська зуміла здійснити такий подвиг, то і ми — кожен на тому місці, куди нас поставив Господь, — можемо здійснювати подвиги, нехай і в тисячу разів менші, вивільняючи внутрішню енергію і внутрішню силу, яку Бог вклав у природу людини, до здійснення добрих справ, до перетворення своєї власної душі і до перетворення світу, що нас оточує. І віримо, що благодаттю Божою ми здатні здійснити багато чого. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
