23 березня, напередодні неділі 1-ї Великого посту, Торжества Православ`я, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив всенічне бдіння у Стрітенському ставропігійному чоловічому монастирі Москви.
Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.
Дорогий отче Тихоне! Дорогі отці, брати й сестри!
Я радий можливості завершити першу седмицю Великого посту урочистим всенічним богослужінням у Стрітенському монастирі. Це була особлива седмиця, особливо для тих, хто мав можливість відвідувати храм. Але й для тих, хто не мав такої можливості, сам спогад, сама думка про те, що ми вступили на поприще Святої Чотиридесятниці, безперечно, накладали сприятливий відбиток і на думки, і на справи. Багато людей саме на першій седмиці Великого посту приймають важливі рішення, що стосуються змін в їхньому житті.
Про ці зміни я й хотів би сказати кілька слів. Гріх, який виявляє себе в багатьох пороках, завжди несе зло людині. Це легко довести. Відомо, що природа гріха особливим чином, з особливою повнотою виявляє себе в таких пороках, як гордість, брехня й злоба. Відомо також, що гордість породжує інші пороки, такі, наприклад, як гнів і заздрість. А тепер давайте запитаємо себе: гнів і заздрість можуть принести людині мир, спокій, радість, тишу? Ні. Але ж це прояви гордості, яка багатьма навіть не сприймається як гріх.
Ну, а якщо говорити про брехню? Похідними від брехні є лицемірство, лестощі, двоєдушність. Чи може бути щасливою людина, що живе двома життями, розколота, позбавлена внутрішньої цілісності, що думає одне, а говорить інше? Така людина не може бути ні щасливою, ні сильною.
Ну, а якщо говорити про злобу? Злоба — це зовсім особливий прояв гріха. Господь створив людину за образом Своїм, але в Богові немає злоби. Отже злоба в нас — не від Бога, злоба в нас від темної сили. І якщо злоба тотально захоплює людину, якщо вона формує її думки, почуття й справи, то ця людина стає глибоко нещасною.
Давайте максимально напружимо свою пам`ять і згадаємо: ми бачили щасливою хоч одну злу людину? Вона може бути зовні благополучною, вона може бути багатою, вона може посідати високе становище, але чи може вона бути щасливою людиною, що живе мирним, спокійним, радісним життям, в оточенні близьких їй, улюблених людей? У злої людини немає улюблених людей, тому що любов і злість несумісні.
Що ж виходить? Гріх приносить людині нещастя, а інакше й бути не може.
Пороки мають іноді вигляд певного задоволення або, як кажуть святі отці, роблять людям уявну приємність. Але, врешті-решт, усе це обертається бідами, скорботами й муками людськими. Тому встати на шлях доброчесності — означає встати на шлях, що веде нас до щасливого життя. А йти шляхом гріха — означає йти назустріч випробуванням, скорботам, нещастю. Тому ті, хто протягом цих семи днів прийняв рішення змінити своє життя від гріховного до доброчесного, вчинили правильно. А ті, хто ще не прийняв такого рішення, особливо що стосується окремих, найбільш болючих пороків, повинні були б його прийняти протягом Великого посту.
Ну, а що стосується доброчесного життя? Як же здобути це життя? Це непросто — для цього потрібно дотриматися кількох умов, і от сьогодні я хотів би поміркувати разом із вами про одну таку умову, необхідну для формування доброчесного способу життя.
Людина, як кажуть вчені, — це істота соціальна. Людина формується через спілкування з іншими. Суспільне середовище є життєвим середовищем людини, тому величезний вплив на неї справляє спілкування з іншими. Через спілкування ми не тільки отримуємо інформацію — наприклад, навчаючись у школі, в інституті або просто читаючи книги, набираючи знання. Через спілкування ми ще й сприймаємо певну енергетику — це можна назвати психологічним впливом однієї людини на іншу. Кожен знає, що спілкування з іншими людьми, врешті-решт, духовно небайдуже, тому що, маючи ту чи іншу енергію — добру чи злу, ми її розповсюджуємо, піддаючи впливу цієї енергії тих, хто нас оточує. Крім того, через спілкування ми маємо життєві приклади, а ми знаємо, яким важливим є приклад, зокрема, для виховання дітей. Не маючи прикладу, неможливо виховати людину такою, якою хотілося б.
Ну, а що ж відбувається, коли нас оточують злі люди? Чудово порівнює вплив злої людини на оточуючих святитель Іоанн Златоуст. Він говорить, що шкода від злої людини не менша, ніж від укусу отруйної змії. І це дійсно так. Ми добре знаємо, що не слід спілкуватися з інфекційними хворими, а вже якщо спілкуватися, то з величезною обачністю, як це роблять лікарі. Вони надягають пов`язки, а якщо інфекція дуже небезпечна, — навіть спеціальні костюми, щоб інфекція не торкнулася тіла. А якщо людина духовно інфікована, якщо вона розповсюджує духовну інфекцію, а ми її не бачимо? Адже ця інфекція невидима, і розпізнати її миттєво неможливо — лише тільки за наслідками.
Той же Златоуст порівнює вплив злих людей на людей духовно здорових із заразою, яка розповсюджується від прокажених, і стверджує, що зараження проказою і зараження від злої людини — це речі порівнянні, тільки одне ранить тіло, а інше — душу.
Ну, а що ж нам робити? Як розпізнати духів? Як розпізнати людей? Однією з умов формування доброчесного способу життя є підбір близьких, знайомих, друзів, — того особливо вузького кола людей, які тебе оточують і які, входячи з тобою в тісний контакт, безперечно справлятимуть певний вплив. Це особливо важливо пам`ятати людям молодим, відкритим до спілкування, які, не маючи життєвого досвіду, нерідко не можуть відразу оцінити людину, розпізнати правду й брехню, побачити лицемірство або зрозуміти, що людина ця розповсюджує небезпечну духовну заразу. Тому підбір оточення, вибір друзів, особливо вибір супутника життя має величезне значення для людини і багато в чому визначає її здатність іти шляхом доброчесності.
Але в наш час коло спілкування в кожної людини може бути необмеженим. Ми живемо в так званому відкритому інформаційному суспільстві, на нас розповсюджується величезний потік інформації, і скільки ж у цій інформації злого, згубного, отруйного, скільки духовної інфекції! Що ж робити? Те ж саме, що й при підборі друзів: обачно вибирати, що читати, а що не читати, що дивитися, а що не дивитися.
Я згадую дискусію з керівниками наших телевізійних каналів, що відбулася одного разу. Коли, висловлюючи стурбованість дуже багатьох людей, я сказав, що, на жаль, на деяких каналах ідуть передачі, які завдають прямої духовної шкоди особистості і з цим треба щось робити, я у відповідь почув таке: «Не хочеш — не дивись. Кожен глядач, кожна людина може вибирати натисненням кнопки». Отже я хочу повторити те, що сказав керівник одного з наших телеканалів: не дивіться. Натисненням кнопки захищайте себе від духовної зарази. Я майже впевнений, що мої слова викличуть потік критики і хтось скаже: «Як же так, людина має бути відкритою до інформації, не можна закриватися». Відповідь є простою: не дивись, якщо бачиш у цьому небезпеку, не читай, якщо відчуваєш, що в твою душу входить гріх. І вже якщо про це говорять світські люди, відповідальні за засоби масової інформації, то нам узяти на озброєння такий підхід до відбору інформації Сам Бог велів.
Якось я прочитав уривок зі статті одного з тих авторів, які розповсюджують духовну інфекцію, і от він нарікає на те, що ми, мовляв, пишемо-пишемо, говоримо-говоримо, а люди все одно до храму ходять! І робить висновок: мабуть, вони нас не читають. Так я хотів би відповісти цій людині: я закликаю не читати ні вас, ні подібних письменників і журналістів, з тим щоб люди могли зберігати свою автономію, внутрішню свободу. І це не слабкість, а розумний підхід до визначення тих, з ким варто спілкуватися, а з ким спілкуватися не слід. Думаю, що приклад здорової людини в інфекційній палаті може допомогти зрозуміти логіку подібних міркувань навіть тим, хто дуже б не хотів, щоб віруючі люди відмовлялися споживати інформаційний продукт, що несе в собі бацили невиліковних духовних хвороб.
Від спілкування багато в чому залежить спосіб нашого життя — від вибору друзів, знайомих, супутників життя, від того, що ми читаємо, що ми дивимося; і наш час вимагає особливо вдумливого, проникливого, прозорливого погляду на навколишній світ. Без цього важко сформувати доброчесний спосіб життя — той самий спосіб життя, який приводить людей не до уявного щастя, не до брязкалець, які видаються за справжні цінності, а до справжніх цінностей буття, до тих цінностей, які Бог забажав розділити разом із нами, створивши нас за образом Своїм і закликавши до подоби Собі. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
