Увечері 19 березня, у вівторок першої седмиці Великого посту, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив велике повечір`я з читанням Великого канону преподобного Андрія Критського в трапезному храмі в ім`я преподобного Сергія Радонезького Свято-Троїцької Сергієвої лаври. Після закінчення богослужіння Святіший Владика звернувся до пастви з проповіддю.
В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Святий Іоанн Златоуст, говорячи про природу гріха, сказав, що гріх починається з гордині і в гордині має своє підгрунтя. Ці слова дуже точно визначають місце гордині серед інших пороків. Гордість повною мірою виявляє саму природу гріха — не якусь із граней, не якусь із сторін гріха, а саму його природу, і є джерелом для багатьох інших пороків, серед яких особливе місце посідає заздрість.
У заздрості особливим чином являється само безумство гріха. Будь-який гріх — це безумство, бо Бог є абсолютний Розум і Богом визначений порядок життя є проявом Божественного розуму, а гріх і порок, як противлення Божому задуму, і є безумством. Але не в кожному пороці це безумство є очевидним. Святитель Тихон Задонський говорить, що багато пороків роблять людині хоча б уявну приємність, а заздрість — тільки скорботу й страждання. Заздрість не має ніякої ширми, не має ніякої декорації, у заздрості виявляється й проявляється страшне обличчя гріха, який несе людині страждання.
Заздрісна людина дійсно страждає. Здавалося б, навіщо страждати через те, що комусь добре, що хтось досягає успіху? Ну, який мені клопіт до чужого життя? Так ні ж! Заздрість запалюється від різних приводів. Хтось виглядає добре, хтось має гарне здоров`я, гарний одяг, хтось їздить на красивому автомобілі, має зручний красивий будинок, він займає положення, яке хотілося б займати заздріснику, — чого тільки не буває в житті і які тільки обставини не є причиною для заздрості!
Нерідко заздрість вражає та пригнічує людину, що живе глибоко релігійним життям. Вона завдає удару несподівано, коли раптово дух перехоплює від погляду на людину або на обставину, яка викликає заздрість. А Василій Великий сказав про заздрість ще дещо, що потрібно неодмінно мати на увазі, коли міркуєш про цей порок: заздрість — це противлення Божій волі. Дійсно, життя всіх людей — у руках Божих. Існує задум Божий про кожну людину і про всю людську сім`ю. Ми не знаємо, чому один відрізняється кращим здоров`ям від іншого; ми не знаємо, чому один стає більш успішним, ніж інший. Можливо, це до його слави? А, можливо, до страшних випробувань? Ми не можемо знати, що чекає того, кому ми заздримо. Його життя, як і наше, — в руках Божих. От чому великий святитель називає заздрість противленням волі Божій: ми противимося тому, що Бог попускає або що Бог благословляє, хоча Божі шляхи нам невідомі.
Заздрість не тільки має важкі наслідки для людини заздрісної, не тільки заподіює їй біль і реальні страждання. Заздрість — це соціально небезпечний порок, тому що дуже часто саме заздрість є причиною інтриг, конфліктів, прихованих та відкритих війн, революцій. Відомо, що історична наука, пояснюючи ті чи інші страшні події в людській історії, звичайно відштовхується від так званих об`єктивних обставин: мовляв, збіг політичних, економічних, ще якихось інших чинників і призвів до того чи іншого трагічного розвитку подій. Наука не враховує такий чинник, як дії заздрісників. А дійсно скільки ж нещасть і скільки горя було в історії, скільки нещасть і скільки горя відбувається і в наш час від того, що один заздрить іншому, одна група людей — іншим, одні народи — іншим! Невипадково, що саме заздрість була причиною першого пролиття крові: заздрісник Каїн був першим, хто підняв руку на іншу людину, на брата свого, спонукуваний почуттям заздрості.
Із заздрістю не можна жити, особливо віруючій людині, тим більше служителю Церкви або ченцю, тому що заздрість руйнує наш внутрішній світ, позбавляє нас цілісності, ставить нас у положення, противне волі Божій. Тому ми повинні знати, як справлятися з цією духовною недугою, із цим пороком, із цим проявом, врешті-решт, тієї самої гордині, яка є матір`ю всіх пороків.
Мабуть, найважливіше — це визнавати силу Божого промислу, силу Божої волі, і не протидіяти цій волі своїми почуттями або своїми діями. Господу було угодно, щоб кожна людина являла собою унікальне явище. Немає повторюваних людей, кожен має щось своє, і кожен має свою цінність перед лицем Божим незалежно від соціального стану, незалежно від того, відома вона людина чи безвісна, освічена чи неосвічена, така, що посідає визначне положення, чи проста, багата чи бідна. Кожна людина має свої унікальні особливості — так Бог забажав. І ми повинні визнавати цей Божий задум про людину і пам`ятати, що не потрібно нікому заздрити, тому що кожен має своє життя, кожен має свої здібності, кожен має свій шлях. А якщо Господь дає комусь щось, що викликає у нас заздрість, то ми повинні розуміти, що Бог або дарує тим самим людині благословення, або попускає це для подальшого його напоумлення.
Усвідомлення того, що кожна людина є чадом Божим, зі своїми особливостями, зі своїми відмінностями від інших, допомагає нам відчувати почуття поваги до інших людей. А від поваги вже близький шлях до того, щоб відчути і любов у серці. Заздрість ніколи не дає людині полюбити іншого, отже заздрість — найстрашніше перешкода для здійснення головної Божественної заповіді про любов до Бога й ближніх (див. Мф. 22:35-40).
Є ще один спосіб подолати заздрість — про це ми також знаходимо вказівки у святих отців. Якщо комусь заздриш, роби йому добро. Чим більше добра ми робимо людям, тим більшу кількість людей ми виключаємо з числа об`єктів своєї заздрості. Ми не заздримо тим, кому допомагаємо, ми не заздримо тим, кого облагодіяли; і чим більше людей отримують від нас допомогу й підтримку, тим менше тих, хто може викликати у нас заздрість.
Нарешті, можливо, найголовніше. Коли ми молимося, коли ми просимо у Господа допомоги, необхідно, щоб ці молитви супроводжувалися внутрішнім сповіданням гріха. Іноді навіть духівнику соромно сказати щось, що потрібно сказати, і ми таїмо цей гріх у собі. Але це не означає, що ми повинні мовчати перед Богом. Сповідуючи навіть найогидніші вчинки й думки, у тому числі пов`язані із заздрістю, ми повинні просити Господа про допомогу, і Господь знайде шлях нашого зцілення. Іноді цей шлях проходить через страждання, тому що в глибині страждань людина починає правильно розставляти акценти у своєму житті, краще бачити навколишній світ, краще бачити справжні цінності і відокремлювати їх від цінностей уявних.
Поприще Святої Чотиридесятниці дає нам, братіє, можливість про все це міркувати, поєднуючи роздуми наші зі щирою молитвою до Господа і з сердечним покаянням. Віримо, що поприще Святої Чотиридесятниці здатне звільнити нас від багатьох пороків і пристрастей, у тому числі й від такого страшного й небезпечного, як порок заздрості, і хай допоможе нам у цьому Господь. Нехай береже вас Бог.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
