Увечері 17 березня, у Прощену неділю, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив вечірню з чином прощення в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після відпусту вечірні Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ми досягли спасенного поприща Великого посту — особливого часу, на який кожен із нас сподівається, усвідомлюючи, що в круговерті повсякденного життя дуже важко зосередити свою увагу на найголовнішому — на своєму внутрішньому світі, на своїх думках, на рухах своїх почуттів, на своїх справах.

Великий піст, дійсно, надає особливі умови, коли кожен може щось зробити для свого внутрішнього перетворення, для зміни свого життя. Відомо, що дуже багато людей дають слово протягом Великого посту кинути погані звички — куріння, пристрасть до алкоголю, і багатьом це вдається зробити, тому що час Великого посту, пов`язаний із молитвою, з утриманням від скоромної їжі, з роздумами про свій внутрішній світ, дійсно створює особливі благодатні умови для прийняття найважливіших рішень, у тому числі щодо звільнення себе від тягаря й влади гріха чи поганих нахилів.

Євангеліє вчить нас про одну неодмінну умову, без якої людина не може отримати від Бога прощення гріхів. Цю умову знає кожен, вона включена в молитву Господню: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Йдеться ж не тільки про борги в прямому й переносному значенні слова — йдеться про гріхи, про образи, які нерідко глибоко нас уражають, позбавляють внутрішнього миру й збуджують відповідну агресію, приховану або відкриту. Власне кажучи, нерідко так і розвиваються конфлікти, — іноді ми є їх причиною, а іноді відповідаємо на зло злом.

Перше, з чого ми повинні розпочати поприще Великого посту, — з осмислення того, що не може бути ніяких надій на прощення наших гріхів, якщо ми не прощаємо гріхи інших людей. Тоді потрібно просто залишити будь-які спроби звільнитися від своїх власних гріхів і отримати прощення у Бога та в інших людей. Нічого не вийде, якщо ми самі не прощаємо гріхи інших.

А чому, власне кажучи, існує така внутрішня залежність однієї людини від іншої? Чому мої особисті стосунки з Богом повинні коректуватися моєю поведінкою з ближніми? Виникає ця залежність від того, заради чого Господь прийшов у світ. Він прийшов, щоб звільнити нас від полону гріховного. І заради того, щоб гріх перестав тяжіти над людьми, Він спокутує перед Божественним правосуддям гріхи всього роду людського.

Відомо, що за кожний злочин і за кожний гріх людина повинна нести покарання. А Бог у Христі це покарання прийняв на Себе. Син Божий і Син Людський, Який не мав ніякого гріха, на Голгофі приносить Себе в жертву за гріхи роду людського, спокутуючи ці гріхи.

Чи є спокута синонімом прощення? Ні, не є. Господь спокутував гріхи, звільнив нас від відплати за них, але існує певна умова. Ми повинні усвідомити наші власні гріхи, ми повинні в них розкаятися. Без каяття не може бути Божого прощення — навіть тим, хто нібито звільнений від покарання за гріх. Ми знаємо, що людина, яка грішить, страждає — і зовсім не тому, що Бог відходить від Свого Заповіту, роблячи недійсною спокуту у відношенні того чи іншого грішника. Зовсім не тому, а тому що сам гріх тягне за собою горе й страждання.

Якщо ж Господь милістю Своєю спокутував гріхи всіх, то Він спокутував і гріхи мого кривдника, отже і той самий гріх, за який я не можу його пробачити. Що ж це означає? Бог спокутував цей гріх, а я його пробачити не можу! Чи не означає це, що своїм непрощенням, своєю черствістю, своєю пихою, своїм самолюбством, своєю зарозумілістю, своєю гординею я нібито співрозпинаю Христа, я відмовляюся від Його місії, я її не визнаю, я з нею не солідаризуюсь? Отже, для того щоб отримати прощення власних гріхів, ми повинні пробачити іншим людям.

І от ще про що слід подумати в сьогоднішній недільний вечір. Перші люди вчинили гріх непослушенства через те, що були нестриманими. Господь дав їм усе для життя, але дав і заповідь стриманості, яка повинна була виховувати їх — виховувати їх волю, зміцнювати їх зв`язок із Богом. Однак людина не захотіла утримуватися. Вона захотіла зробити так, як вимагав від неї голос плоті, — аж надто гарні, напевно, були ті плоди, і взагалі, чому треба утримуватися, коли хочеться?! Якщо проаналізувати будь-який гріх, то як причина за ним завжди стоїть нестриманість.

А що ж таке стриманість? Стриманість — це самодисципліна, це самоконтроль, це здатність керувати своїми думками, почуттями, справами згідно з тими установками, які є для кожного з нас священними. Стриманість вимагає сили — сили волі, сили переконання. Але якщо гріх настає через нестриманість, то чи не означає це, що звільнення від гріха вимагає стриманості?

От чому, пропонуючи Великий піст як особливий час у році для звільнення від гріха, Господь через Церкву закликає людей до стриманості. Стриманість не є настільки вже дуже значною — просто не потрібно їсти певного роду їжу, хоча навіть ця незначна стриманість для декого виявляється нездійсненною. Один цей факт показує нам певний градус нашої внутрішньої, духовної температури, стану нашої волі, стану нашої душі. Якщо від їжі не можемо відмовитися, якщо не можемо випити каву без вершків, то що ж говорити про інше?

Комусь це може здатися дивним, хтось може сказати: «Який зв`язок між вершками й спасінням?» Безпосередній. Там, де стриманість, там зростання людини, там рух шляхом, який веде до подолання гріха. Церква і пропонує долати такі малі, незначні перешкоди — утримуватися від певного роду їжі, від розваг, менше дивитися телевізор, особливо програми, які нічого не дають ні розуму, ні серцю, утримуватися від відвідування видовищ, від веселощів, сміху, забав. І це ж не вимоги заради вимог, але пропозиція особливого способу життя, який приводить людину до справжнього покаяння, до усвідомлення своїх гріхів і озброює її силою долати їх.

На нас чекають чудові дні. Як важливо не упустити тих можливостей, які зараз перед нами відкриваються! Як важливо вирватися з цієї повсякденності, поглянути на себе, на близьких своїх, на життя своє, на свої цілі, свою цілеспрямованість з іншої точки зору! Не з тієї, яка формується в нашій безперестанній гонитві за тим, щоб мати більше, споживати більше, але з точки зору вічності, з точки зору тієї перспективи, яку Христос нам усім відкрив.

І давайте будемо пам`ятати про те, що шлях стриманості, що веде до подолання гріха, починається з прощення, чому і пропонує Церква в цей недільний вечір перед Великим постом кожному попросити прощення у іншого, особливо у тих, з ким перебуваєш у конфлікті. Легко просити прощення у тих, з ким ти в дружніх і добрих стосунках. Таке прощення перетворюється на певний ритуал, що майже не має сенсу. Не сварилися ніколи люди і нічого поганого не мали стосовно один одного — ну, і за традицією сказали: «Прости!». — «Бог тобі простить!» Але наскільки важче схилити свою голову перед тим, з ким ти в конфлікті, особливо якщо тобі здається, що він або вона винні, а ти — постраждала сторона!

Але Господь вимагає від нас цього першого кроку. І той, хто здатний зробити сьогодні цей крок стосовно своїх рідних, близьких, колег по роботі, людей, з якими, можливо, випадково, увійшов у конфлікт, отримує можливість іти далі шляхом стриманості, посту, що веде нас до перемоги над своїми власними гріхами. І нехай допоможе нам на цьому шляху Сам Господь.

Я хотів би сказати ще й про те, що у кожного священнослужителя, через різні причини, не завжди складаються рівні й правильні пастирські відносини з людьми. От чому в цей день не тільки миряни просять один в одного прощення, але й духовенство просить один в одного і перед народом прощення. Я хотів би від усього серця попросити у вас прощення — за свої помилки, за свої слабкості, за те, що, можливо, у мене не вистачило часу або сил проявити увагу до когось із вас, відповісти на один із багатьох тисяч листів, які ви мені надсилаєте, а відповідь ця, можливо, була дуже потрібна людині. Простіть мене, Христа ради.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram