8 березня, у день 15-річчя обретіння чесних мощей блаженної Матрони Московської, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Покровському ставропігійному монастирі.
Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Шановна матушко ігумене Феофаніє! Всечесні отці, браття і сестри!
Ми сьогодні святкуємо особливий день — 15 років обрітення мощей святої праведної Матрони Московської, події, що справила величезний вплив на релігійне життя столиці та всієї Русі.
Сьогодні на Літургії прозвучало чергове апостольське читання — 2-е Послання апостола Іоанна, іменоване Соборним. Воно складається всього з однієї глави і дуже нагадує звичайний лист, який апостол пише якійсь благочестивій жінці та її дітям, називаючи її «пані». Незважаючи на дивовижну стислість послання, в ньому дійсно Божественна мудрість, слова, які допомагають нам багато чого зрозуміти.
Кожен з нас, знаючи, що найбільша заповідь Божа є заповідь про любов до ближніх (див. Мф. 22:39), напевно, не раз задавався питанням: «Що ж означає ця заповідь? Як можна любити ближнього свого? Навіть на найбільш близьких іноді не вистачає почуття любові — що ж говорити про тих, хто не пов`язаний з тобою кров`ю або тісними дружніми відносинами? Як можна любити людей?»
Це питання завжди присутнє у свідомості віруючої людини, коли вона чує заклик: «Любіть одне одного і так виконаєте закона Христового» (див. Гал. 6:2). Той, хто свідомо, відповідально ставиться до слова Божого, хто сприймає це слово як адресоване особисто йому, не може просто відмахнутися від слів: «Любіть одне одного і так виконаєте закона Христового». І напевно, дивлячись на своє власне життя, на стан своїх розуму та серця, він розуміє, що не любить інших людей. У кращому разі він до них байдужий, у найкращому разі — ввічливий і доброзичливий, але де ж тут любов?
Можливо, ця заповідь перевищує людські сили? Можливо, ми через природу свою не можемо її здійснити? Але такого бути не може. Господь не міг покласти на нас тягарі непосильні (Мф. 23:4), адже Він Сам сказав: «Ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Мф. 11:30). Отже, і заповідь про любов один до одного — це те, що ми з легкістю можемо виконувати.
У сьогоднішньому апостольському читанні ми знаходимо відповідь на це питання. Любов полягає в тому, щоб ходити в Його заповідях. Не треба напружувати свої емоційні сили, не треба впадати в істерику, не треба ставати людиною сентиментальною, не треба заламувати руки, не треба робити всього того, що є противним внутрішньому стану, не треба себе примушувати любити — не змусиш ніякої силою! Заповіді Божі виконуй. Виконання Божих заповідей, таких простих, про які ми знаємо, — от що відкриває таємницю любові до ближнього.
Чому ми сьогодні про це говоримо? По-перше, тому, що дивне апостольське читання випало саме на цей день. Але ще й тому, що це читання дуже пов`язане з життям праведним Матрони Московської. Вона народилася в Тульській губернії, у бідній сім`ї. Ще до її появи на світ батьки думали віддати дитину до притулку, тому що неможливо було її прогодувати — дуже бідною була сім`я. Але мати побачила дивовижний віщий сон — їй з`явилася дівчинка у вигляді сліпої птиці. І жінка зрозуміла, що це пов`язано з тим, що вона готується стати матір`ю, і відмовилася від своєї думки віддати дитину кудись на сторону — навіть коли виявила, що народжена дитина сліпа. У немовляти просто не було очей — точно так, як у птаха, що з`явився матері у сні.
Дівчинка росла, не бачачи білого світла. Її оточували любов`ю в сім`ї, але далеко не завжди вона відчувала любов оточуючих. Діти нерідко розважалися тим, що хльостали сліпу Матронушку кропивою, — знаючи, що вона не зможе відповісти, що вона не бачить, що вона ні за ким не побіжить. А іноді саджали її в яму й дивилися, як сліпа дитина видирається звідти. Але от що дивно — ніхто ніколи не сказав, що Матрона розсердилася на цих дітей або вступила з ними в суперечку. Вона смиренно йшла додому, нічим не видаючи ні свого роздратування, ні тим більше злоби.
Ми знаємо, що Господь прославив святу Матрону ще за життя. Тисячі людей приходили до неї за допомогою, за порадою — у той самий час, коли було небезпечно навіть за звичайним, житейським приводом збирати в домі великі компанії. Вони завжди привертали увагу влади, викликали підозрілість, і, мабуть, тому Матрона зрозуміла, що більше не може залишатися в Тульській області, наражаючи на небезпеку своїх близьких, і перебралася до Москви, де простіше було сховатися від тих, хто спостерігав за релігійним життям країни.
Ми знаємо, що ніхто й ніколи Матроні не погрожував, ніхто її не примушував приймати людей і припинити молитися за них. У цьому теж є певна таємниця, дивно несумісна з тим, що відбувалося тоді в нашій країні і в місті Москві. Щоправда, переїжджаючи з місця на місце, вона намагалася вивести з-під можливого удару тих, хто надавав їй притулок, і, слава Богу, ніхто не постраждав. А до Матрони приходили тисячі людей.
Виникає питання — чому ж Господь дав таку благодатну силу цій жінці-інваліду? Можливо, за те, що занадто важким був хрест? Можливо, сама інвалідність, саме страждання є гідним того, щоб обдарувати людину? Але ми знаємо, що є і сліпі від народження, є люди без рук і ніг, до яких ніхто не приходить, у яких немає ніякої сили вплинути на життя інших людей. Отже, не просто факт інвалідності явився причиною того, чому благодать Божа зійшла на Матрону, а те, що їй була явлена любов до ближніх. Вона виконувала заповіді вже одним своїм терпінням, доброзичливим ставленням до людей, незлобиво. Яку заповідь не візьми, вона виконувалася Матроною, і через це життя у Христі, через це, як говориться в сьогоднішньому апостольському читанні, «ходіння в проповіді Христовій», і відкрилася їй любов до людей, а разом із цією любов`ю — і великий дар чудотворення.
Коли 15 років тому мощі святої праведної Матрони Московської були знайдені на Данилівському кладовищі, тоді всі ми, можливо, ще не усвідомлювали повною мірою наслідків цього великого діяння. Коли ж мощі були привезені сюди, до Покровської обителі, і почалося масове, багатотисячне паломництво до святої Матрони, тоді видимим чином справдилися пророчі слова стариці, яка говорила про це скупчення людей біля неї.
Ми маємо велику святиню в граді Москві. Ми знаємо, як багато людей приходить сюди, часто не зовсім віруючих, не дуже воцерковлених, але таких, що раптом зіткнулися з якоюсь бідою — у сімейному житті, у роботі. Хтось сказав цим людям: «непогано б сходити до Матрони», і людина йде, ще не в повною мірою усвідомлюючи, навіщо. Але після вистоювання в черзі, спілкування з оточуючими людьми людина починає розуміти, що вона невипадково сюди прийшла, і в момент дотику до святих і цільбоносних мощей часто відбувається перше в її житті диво. Вона усвідомлює, що вірить, що недаремно сюди прийшла, і у відповідь на молитву отримує те, що просила.
Чудо Матрони Московської, яка розточує особливу благодатну силу в центрі величезного мегаполісу, сучасного міста з усім його змішанням добра і зла, з усім тим, що нерідко призводить людину до вчинення гріха, — це Боже чудо, як факел віри, горить тут, на цьому місці, висвітлюючи шлях людям і будучи великим викликом для тих, хто не вірить і хто не визнає Божої присутності в людському житті. Але на підставі досвіду, наявного в цій святій обителі, відповідь невіруючим є такою: прийди й дивись, доторкнися й відчуєш. Тому що благодать Божа дійсно являється світові та Першопрестольному граду нашому через цільбоносні мощі святої праведної Матрони Московської, яка в серці своєму здобула любов до людей — виконанням Божественних заповідей, терпінням і духовною молитовною силою.
Сьогодні ми також святкуємо 15-річчя з дня призначення ігумені Феофанії на високий пост настоятельки монастиря. 15 років тому, матушко, Ви стали ігуменею, і Вам було вручено кермо правління цією святою обителлю. Ми знаємо, з якими величезними труднощами довелося зіткнутися Вам і сестрам. Напевно, жоден московський монастир не був так заселений сторонніми користувачами, як Покровський, але дуже швидко і, безперечно, за молитвами святої праведної Матрони, усі покинули ці стіни і цю землю. Сьогодні тут улаштовано обитель, де звершуються Божественні служби, де спасаються 60 сестер, у яких чудово організовано піклування про дітей-сиріт і про тих, хто став сиротами за живих батьків.
Я хотів би висловити Вам, матушко, подяку, за численні Ваші труди — і з організації чернечого життя, і за Вашу роль у принесенні святих і цільбоносних мощей святої праведної Матрони саме в цей монастир, і за роботу з дітьми, за благодійну діяльність, яка здійснюється в цих стінах. І на знак моєї вдячності до Вас я хотів би вручити Вам цей хрест із прикрасами. Нехай він нагадує Вам і про велику подію у Вашому житті— принесення мощей святої Матрони до цього монастиря, і про сьогоднішнє 15-річне святкування цього чудового діяння. Нехай береже Вас Господь.
А всім вам мої дорогі, я хотів би передати маленький образочок святої праведної Матрони Московської зі своїм Патріаршим благословенням. Її молитвами нехай береже вас Господь від усякого зла; її молитвами нехай почує Господь ваші молитви, ваше сердечне і щире звернення до Нього. Віримо, що її заступництвом вирішиться багато проблем, з якими ви приходите до цієї обителі, а через це зміцниться і віра ваша, яка тільки й здатна спасти людину. Нехай береже Вас Господь!
