Церква святкує пам`ять священномученика Аркадія, єпископа Бежецького.
Священномученик Аркадій народився в квітні 1888 року в селі Яковиці Житомирської губернії в родині священика Йосипа Остальського.
Аркадій закінчив Волинську Духовну семінарію, а потім, у 1910 році, – Київську Духовну академію. Треба було вибирати подальший життєвий шлях. Він ще юнаком мріяв про чернецтво, мріяв віддати своє життя служінню Богові, не розділяючи це служіння ні з чим земним, але батьки бажали бачити його одруженим, сімейним священиком, і Аркадій виявив послух волі батьків і одружився. Але цей шлюб виявився невдалим.
Відразу ж після закінчення академії Аркадій Остальський був призначений помічником єпархіального місіонера, і на цьому поприщі виявив себе енергійним і ревним діячем. У 1911 році Аркадій Остальський був висвячений у сан священика до Старокостянтинівського собору при залишенні на посаді єпархіального місіонера –церковному послуху, який він ніс з великою ревністю до самого початку Вітчизняної війни 1914 року, коли разом із народом і паствою він розділив усі тяготи похідного життя і війни, ставши військовим священиком у 408-му Кузнецькому піхотному полку.
У 1917 році о. Аркадій повернувся до Житомира і служив спочатку в храмі преподобного Серафима Саровського, а потім – у Миколаївській церкві. До цього часу відноситься його енергійна церковна діяльність у Житомирі. Він став невтомним проповідником православ`я.
На Волині після революції розпочалася громадянська війна. Місто Житомир займали ворогуючі війська, і більшість населення бідувало.
Отець Аркадій організував при своєму парафіяльному храмі Свято-Миколаївське братство, яке надавало допомогу всім нужденним і хворим, ховало померлих, які не мали близьких і родичів. Отець Аркадій сам керував діяльністю братства і поіменно пам`ятав усіх хворих, якими воно опікувалося, і, бувало, не раз запитував, хто чергує сьогодні у такої-то хворої, хто понесе такій-то обід.
Активна діяльність священика звернула на себе увагу безбожної влади, і якщо він не був заарештований відразу, то лише тому, що на Волині тривала громадянська війна, і область поряд з більшовиками займали то німці, то петлюрівці.
У 1920 році в Житомирі утвердилися більшовики. Навесні 1922 року почалося вилучення церковних цінностей із храмів радянської Росії. У Житомирі було отримано послання Святішого Патріарха Тихона щодо вилучення цінностей, в якому пропонувалося віддавати тільки ті церковні речі, які не мали безпосереднього вживання в богослужінні. За розпорядженням Волинського архієрея о. Аркадій оголосив послання в церкві. Це стало достатнім приводом для арешту. Священик Аркадій і його батько, священик Йосип Остальський, були заарештовані і поміщені у в`язницю, де о. Йосип незабаром і помер.
Отець Аркадій був арештований в той час, коли він виходив із храму після закінчення божественної літургії. Його і співробітників ГПУ оточила юрба віруючих, які зробили спробу відстояти пастиря. Після цього частина людей була арештована і поміщена разом з ним у Житомирську тюрму. За два дні всім заарештованим за захист священика було запропоновано звільнення за умови, що вони підпишуть папір, в якому о. Аркадій звинувачувався в опорі органам радянської влади і підбурюванні проти неї народу. Заарештовані відмовилися, написавши, що пішли за о. Аркадієм з власної волі, але все ж таки були звільнені.
Невдовзі відбувся відкритий судовий процес над священиком. Отець Аркадій звинувачувався в читанні послання Патріарха Тихона, що суд витлумачив як діяння контрреволюційне. Суд засудив о. Аркадія до розстрілу. Розповідають, що під час читання обвинувального висновку та вироку о. Аркадій заснув, і конвоїри змушені були його розбудити, щоб повідомити, що він засуджений на смерть.
– Ну що ж, – сказав священик, – дякую Богові за все. Для мене смерть – придбання.
Після суду паства стала клопотатися про пом`якшення вироку, і він був замінений п`ятьма роками ув`язнення, яке о. Аркадій відбував у Житомирській в`язниці. У 1924 році влада ухвалила рішення звільнити всіх тих, хто був засуджений революційними трибуналами у справах про вилучення церковних цінностей, і таким чином о. Аркадій після двох років ув`язнення був звільнений.
На початку 1926 року ієромонах Аркадій був возведений у сан архімандрита, а 15 вересня того ж року в Москві був хіротонізований на єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії. Хіротонію очолював митрополит Сергій (Страгородський).
Наприкінці двадцятих років піднялося нове гоніння на Руську Православну Церкву, почалися арешти духовенства та віруючих. Улітку 1928 року Колегія ОДПУ ухвалила ув’язнити єпископа Аркадія в концтаборі терміном на п`ять років. 27 липня він був відправлений з партією ув`язнених у Соловецький концтабір.
У 1930 році його засудили ще на п`ять років таборів. Відбувши 10 років ув`язнення, в лютому 1937 року єпископ Аркадій прибув до Москви. У Москві йому жити було заборонено.
Йшло нещадне гоніння, і владика, передчуваючи, що його знову заарештують і, ймовірно, на цей раз безповоротно, відвідував усіх, кого знав. У Житомир він спеціально поїхав, щоб побувати на могилах батька і матері, яка померла під час його перебування в Соловках.
Настав вересень 1937 року – час масових арештів серед духовенства і віруючих. 21 вересня в 9:00 вечора НКВС заарештував архієпископа Августина, про що тут же дізнався єпископ Аркадій. Наступного дня близько опівночі преосвященний Аркадій вирушив на вокзал. Йому вдалося сісти в потяг, але влада вже шукали його. Потяг був затриманий, до нього увійшли співробітники НКВС разом з людиною, яка знала єпископа в обличчя, і владика був заарештований. Спочатку його тримали в Калузькій в`язниці, а потім перевели до Бутирської тюрми в Москві.
На початку грудня слідство було закінчено. 7 грудня «трійка» НКВС засудила єпископа до розстрілу. Єпископ Аркадій був розстріляний 29 грудня 1937 на полігоні НКВС недалеко від селища Бутово під Москвою і був похований у загальній могилі.
