Православна Церква сьогодні відзначає пам`ять благовірного князя Михайла Тверського.
Михайло, святий великий князь Тверський, народився в 1272 році, незабаром по смерті батька Ярослава III, від другої дружини його Ксенії; прозваний Тверським, бо княжив у Твері, не бувши ще великим князем, і перший затвердив незалежність Тверського князівства.
За кончину великого князя Андрія Олександровича Тверського Михайло повинен був вступити на великокняжий престол, але племінник його, Георгій Данилович Московський, оскаржував у нього це право. Ця тяжба затягнулася на довгі роки, посилюючи непримиренністю і владолюбством Георгія і його родинними відносинами з татарами, - він був одружений на Кончак, сестрі хана Узбека. В черговий раз оголосивши себе великим князем, Георгій виступив проти Михайла, той же розбив його військо і взяв у полон Георгія і Кончак, але по милосердю своєму дарував їм свободу.
До нещастя, Кончак раптово померла, і Георгій з татарським полководцем Кавгадием обмовили Михайла перед Узбеком. На березі річки Нерлі Михайло розлучився з матір`ю і сповідався духівникe в гріхах, сам же попрямував в орду, йдучи майже на вірну загибель. Він розумів, що таким чином віддає душу свою за близьких і за весь свій народ.
На початку хан прийняв Михайла доброзичливо, але через деякий час велів його судити, пред`являючи обвинувачення на підставі свідчень наклепників. Не слухаючи виправдань князя, його віддали під варту, наклали на шию важку колодку. Михайло з дивовижною твердістю терпів приниження. Ще на шляху з Володимира він кілька разів причащався Святих Тайн, як би готуючись до смерті; тепер, бачачи неминучу загибель, він проводив ночі в молитві і читанні псалмів.
Лиходії повалили його на землю, мучили, били п`ятами. Один з них, ім`ям Романець, встромив йому ножа в ребра і вирізав серце. Тіло Михайла лежало голе, поки натовп грабував майно князя. Георгій послав тіло великого князя в Маджари. Там люди бажали внести тіло до церкви, але бояри не допустили цього, поставивши його в хліві, і пізніше уникали зупинятися біля церков.
Дружина Михайла, Анна, вблагала Георгія дозволити перевезти останки князя в Тверь. Тверітяне зустріли труну улюбленого князя на березі Волги. Знявши кришку труни, народ з невимовною радістю побачив цілість мощей, не пошкоджених дальнім шляхом. Поховання відбулося 6 вересня 1320 року в Преображенському монастирі. Святі мощі благовірного князя знайдені нетлінними в 1655 році
Літописець називає Михайла таким же вітчизнолюбцем, яким був св. Димитрій Солунський.
