Велика Субота – Христос тілом спочиває у гробі, а душею сходить до пекла. Вечірнє богослужіння має заупокійний характер. Це поховання Самого Христа. Як на відспівуванні, усі в храмі стоять із запаленими свічками. На початку утрені читається сімнадцята кафізма — частина Псалтиря, яку зазвичай читають при відспівування покійних або на панахидах. Потім прочитують канон Великої Суботи.
Канон Великої Суботи — це плач про поховання Христа, але в ньому все сильніше звучить нова тема — очікування Воскресіння, передчуття Великодня. "Не оплакуй Мене, Мати, бачачи у гробі ... Піднімусь бо і прославлюсь", — співає хор слова Христа до Богородиці. А Євангеліє читають уже недільне про явлення ангелів на місці поховання Розіп`ятого Христа, про те як жінки-мироносиці не знайшли Іісуса там, де Його ховали. До Великодня залишається трохи більше доби ... Тихим хресним ходом з Плащаницею і зі свічками завершується утреня Великої Суботи. Коли хід обходить храм, усі співають заупокійне "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас ..." Усього кілька годин відокремлює цей хресний хід від наступного, що звершується в недільну північ, уже великоднього.
У Суботу Преблагословенну Свята Церква згадує тілесне перебування Спасителя у гробі, Його зішестя душею в пекло, і вже цього дня, що поєднує в собі скорботу й радість, починає святкувати Воскресіння Господнє.
Про зішестя Спасителя в пекло, що не відображене в канонічних Євангеліях, але що згадується в апостольських посланнях (напр., Єф. 4: 9) і пророчо сповіщене у псалмах (Пс. 15: 8–11), розповість ікона Воскресіння. От що з цього приводу пише літургіст Марія Красовицька: «Відомо, що ікона Воскресіння в тому вигляді, у якому ми дуже часто її бачимо: Господь у білому одязі, з хоругвою, Хрест, гроб, камінь, Ангел — це дуже пізня іконографія, а Візантія й Русь знали Воскресіння, що зображується у вигляді Зішестя в пекло. Саме ікона Зішестя в пекло довгі віки на православному Сході була єдиним зображенням Воскресіння Христового. Якщо поглянути на цю ікону, ми побачимо чорну безодню, у яку спускається Господь; зазвичай при цьому Його гіматій розвівається — цим, мабуть, зображується стрімкість Його руху. Ногами Своїми Господь стоїть на зруйнованих воротах пекла. Двері пекла розтрощені, повністю зруйновані. Господь бере за руку Адама; на класичних іконах це дивна зустріч: обличчя Адама, який чекав і дочекався, і Господь, Який бере його за руку, зовсім уже безсилу, і твердо веде за Собою. Поруч Єва. Виведення грішної людини з пекла і спасіння її — ось суть цієї зустрічі».
На Літургії Великої Суботи, яка відправляється у поєднанні з вечірнею наступного дня, тобто Воскресіння, відбувається переодягання священнослужителів з темного, постового, одягу в одіж світлу; відповідно до цього змінюють й усе убрання храму. Близько дванадцятої години ночі звершується полуношниця, на якій співається канон Великої Суботи й відносять у вівтар Плащаницю. А потім, зазвичай опівночі, починається великодня утреня — утреня «свята свят і торжества з торжеств»…
