Патріарх Кирил про книгу «Таємниця покаяння»

01:49, 16 березня 2012
0 0

14 березня в Червоному залі кафедрального соборного Храму Христа Спасителя відбулася презентація книги Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила «Таємниця покаяння. Великопісні проповіді (2001-2011)». До присутніх звернувся Предстоятель Руської Церкви.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Ваші Високопреподобіє! Дорогі отці, браття й сестри! Пані та панове!

Я дякую вам за увагу до цієї події. Взагалі все, що стосується моєї роботи з текстами, — це дуже радісна для мене частина мого життя. Якби Бог залишив мене на професорській кафедрі в Санкт-Петербурзькій духовній академії, то, напевно, робота з текстами була б головною справою мого життя, — але вийшло інакше.

Що ж до великопісних проповідей, то історія у цієї збірки дуже довга. Я розпочав практику звершення богослужінь вранці та ввечері протягом першої седмиці Великого посту в далекому 1975 році. Приїхавши з Женеви до Ленінграда і отримавши призначення на посаду ректора, я в перший же рік вирішив, що і для студентів, і для професорів було б добре проводити перший тиждень Великого посту всім разом у молитвах і в роздумах. Власне кажучи, серія проповідей (а перший тиждень Великого посту передбачав певний закінчений цикл проповідей) і мала на меті пробудити думку, в тому числі думку учнів. І я згадую ті важкі, але благодатні роки свого ректорства, коли на першому тижні Великого посту, після ранкового богослужіння, проповіді і короткого відпочинку для студентів, ми збиралися разом із ними в аудиторіях малими групами і обговорювали, у тому числі, тематику ранкової проповіді.

Ця духовна робота радикальним чином змінювала атмосферу духовної академії. Як я жартував в ту пору, спілкуючись з інспектором, на першій седмиці Великого посту можна знімати всі пости, скасовувати весь контроль за дисципліною, тому що все налагоджується само собою, включається якийсь внутрішній механізм самоналагодження. І, звичайно, він був пов`язаний із зануренням студентів у цю молитовну атмосферу, в атмосферу роздумів над темами, які я пропонував їм на проповідях.

Усі проповіді записувалися студентами на магнітофон; пізніше я бачив якісь машинописні збірки, але мені ніколи не спадало на думку зайнятися редагуванням цих текстів і видати книгу. Потім настала пора мого служіння в Смоленську, але не було жодного року, починаючи з 1975-го, щоб я не проповідував Великим постом, особливо в першу седмицю.

Але, як ви бачите, в цій книзі зібрані проповіді тільки починаючи з 2001 року. Це означає, що мені не вдалося не тільки упорядкувати якісь більш ранні записи, але навіть знайти деякі з них. А оскільки у нас дуже дисциплінований керівник Видавництва Московської Патріархії, який поставив переді мною конкретне завдання зробити все в осяжний термін, то я просто відібрав магнітофонні записи, які були в наявності, — тобто, починаючи з 2001 року. Не знаю, чи вдасться коли-небудь відновити всі тексти, починаючи з 1975 року. Може, це технічно неможливо, тому що рівень звукозапису був у той час дуже низький. Але проповіді, виголошені починаючи з 2001 року, видані, і я дякую Вам, отче Володимире, за те, що Ви спонукали мене до цього, примушуючи повернутися до непростої редакторської роботи.

Я дуже вдячний тим редакторам, які працювали над текстом, але для мене завжди дуже важливо зберігати авторський стиль. Звичайно, усне мовлення, те, що зберігається в магнітному записі, стилістично відрізняється від того, що записане на папері. Коли ви виголошуєте проповідь, не читаючи тексту, певну роль відіграють інтонації і навіть вираз обличчя людини, і аудиторія ясно розуміє те, що ви хочете сказати, — не тільки тому що вона раціонально сприймає усний текст, але й тому що вона бачить і чує. Цей емоційний фактор має дуже велике значення в проповіді, як і взагалі в будь-якому усному мовленні людини. Але коли ви цю проповідь записуєте на папір, то там вже немає усної інтонації, немає цієї атмосфери. Щось втрачається — і ось наше завдання полягало в тому, щоб відновити втрачене.

Для мене, по-перше, було дуже важким зробити всю цю роботу в повному обсязі через брак часу, і певну частину роботи взяли на себе редактори. Але мені все одно довелося читати текст і великі шматки правити. Саме тому у нас сталася така затримка з цим виданням, яке мало вийти, здається, у перший рік мого Патріаршества, потім було перенесене на другий, потім на третій — але, врешті-решт, ми цю книгу видали.

Тому я дякую Вам, отче Володимире, і всім співробітникам, які працювали над цим виданням. Дай Боже, щоб ці тексти послужили в повчання людям. Але головна мета, яку я переслідую, як виголошуючи проповіді в храмі, так і створюючи свої тексти, — щоб все це пробуджувало думку. Сьогодні немає нічого важливішого, ніж свідоме ставлення людей до своєї віри. Неможливо повторювати якісь завчені, десь почуті чужі фрази. Потрібно все пропускати через свій розум і своє серце. І якщо якийсь текст, усний чи письмовий, змушує людину розпочати цю складну, але дуже важливу роботу над самим собою, то це і є найвища нагорода. Неможливо запам`ятати все, що написано. Навіть починаючи читати проповідь, людина вже до кінця може забути, з чого вона почала читати. А от думки, які виникають у зв`язку з прочитаним, залишаться, можливо, на все життя. Я вважав би найвищою для себе нагородою, якби хтось, звертаючись до цих текстів, відкрив для себе нове, почерпаючи це нове не з самого тексту, а зі своїх власних роздумів.

Хотів би подякувати Вам, владико, за високу оцінку цієї праці і прошу висловити подяку всім високим і поважним установам, які прийняли рішення про її видання. Дякую всім за участь у презентації. Спасибі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter