25 січня 2012 року, у день пам`яті мучениці Татіани і з нею в Римі поcтраждалих, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в домовому храмі святої мучениці Татіани при МДУ імені М.В. Ломоносова. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Вельмишановний дорогий Вікторе Антоновичу! Ваше Високопреподобіє, отче Максиме! Дорогі брати й сестри!
Для мене завжди велика радість служити в цьому храмі — з багатьох причин, про які я вже колись тут говорив. Контакт з університетською громадою, з цими історичними стінами завжди приводить душу в особливий стан, наповнюючи свідомість особливими думками. І сьогодні я молився в міру своїх сил про нашу молодь, молився про університет — настільки сильно, наскільки можу як людина; тому що від свідомості молоді, від її умонастрою, від її життєвих векторів, які вона собі визначає, залежатиме майбутнє країни нашої, Церкви нашої, а в певному сенсі — і взагалі майбутнє роду людського. Адже якщо молодь, нове покоління, зуміє зрозуміти найголовніше, зрозуміти, що потрібно, щоб гідно прожити життя, то світ буде врятовано. Але зрозуміти це дуже складно, адже чи не все навколо працює проти того світогляду, того погляду на світ і людину, який тільки й є життєздатним, тому що він є не чим іншим, як вираженням волі Божої про світ і людину.
Маючи свободу, людина може йти проти волі Божої, і йде дуже часто. Якщо подивитися на всю світову історію, то можна побачити, як цей рух проти Божественної волі обертається війнами, революціями, катастрофами, морем людської крові й морем людської несправедливості. Причому все те, що приносить море страждання, зазвичай апелює до справедливості, до людського щастя, до людської свободи — досить подивитися на останні 300 років європейської історії, і не лише європейської. Саме ці гасла, які хвилювали кров, збуджували почуття, штовхали людей на злочини, — вони ніколи й ніде не були реалізовані так, щоб дійсно людина знайшла свободу і щоб дійсно запанувала справедливість.
Можна до нескінченності про це говорити, але люди, особливо молоді, влаштовані так, що перша думка, що їх вразила, часто оволодіває всією свідомістю. А якщо ця думка багато разів повторюється в соціальних мережах, на телебаченні, у друкованих виданнях, то вона вже сприймається як певна аксіома. І якщо хтось раптом закликає віддати в ім`я цих псевдоідеалів своє життя, то знаходяться ж і ті, хто йде і це життя віддає... Як же не заплутатися у всьому цьому? Як зберегти той напрямок, який є угодним Богові і який тільки й є життєздатним для особистості та для всієї людської цивілізації? Саме приклад мучеників і дає нам певний ключ до розуміння цієї проблеми.
Що таке мучеництво? Мучеництво — це максимальне обмеження самого себе. Це напруження всіх сил для досягнення тієї мети, яка є найважливішою і найголовнішою. І найбільше в історії було мучеників за віру, бо люди завжди сприймали Божу волю і Божий закон як явище абсолютної Істини і мобілізовували всі зусилля, щоб цю істину захищати. Але добре відомо, що людина має обмежену можливість відчувати фізичний біль. Є такі поняття, як больовий шок, втрата свідомості, божевілля. Чому ж у жодному житії святих не сказано про те, що мученик втратив свідомість від больового шоку або збожеволів? Та тому, що ніяких людських сил недостатньо, щоб подолати страшні фізичні муки. Але разом із мучениками був Господь — Він стояв поруч, Він подавав їм Свою руку, Він давав їм Свою благодать, і тому, гідно вмираючи і вражаючи уяву катів, мученики виконували найголовнішу справу свого життя — вони утверджували Божественний закон як вищий закон людського буття.
Буде абсолютно неправильно думати, що Господь діяв як певна анестезія, що Він знімав фізичний біль, що мученики нічого не відчували. До речі, у II столітті в Церкві виникли єретичні вчення, згідно з якими Христос на хресті не страждав, — бо не міг страждати Бог, бо Він був нібито безпристрасним. Але Церква засудила це вчення. Церква схиляється перед мучениками, тому що вони відчували неймовірний біль, але сила духу, що її зміцнював Сам Бог, була сильнішою за біль фізичний.
І, мабуть, була ще одна неодмінна умова цієї незламної сили мучеників. Сьогодні ми з вами чули уривок із послання апостола Іакова, яке рідко читають у Церкві, — невеликий фрагмент з 3-го і 4-го розділів. Там ми знаходимо чудові слова: «Не може з одного джерела витікати гірка й солодка вода» (див. Іак. 3:12). А як же плюралізм думок? А як же варіативність людської поведінки, на якій наполягає сучасний образ мислення? Він передбачає одночасне поєднання одного й іншого: можна бути аморальною людиною, можна ображати ближніх — але при цьому вимагати всесвітньої справедливості. Ось і виходить, ніби з одного джерела тече солодка й гірка вода. Але такого не буває! Солодка вода може текти тільки з джерела, в якому немає води гіркої.
А що все це означає, якщо ці образи перевести у сферу сучасної антропології? Означає тільки одне: що людська особистість повинна бути інтегральною, цілісною; що не може бути ніякого розшарування, роздвоєння, ніякої інтелектуальної та духовної шизофренії. Не можна бути праведником в одній аудиторії та грішником в іншій. Не можна наполягати на справедливості в одному місці і жорстоко й цинічно зневажати її в іншому. Ось мученики й були цими інтегральними, цілісними особистостями, вони мали те, що Церква називає цнотливістю. Звичайно, цнотливість є насамперед збереження моральної чистоти й цілісності. Але ж не тільки! Цілісність людської особистості не може бути без мудрості, і цнотливість є саме такою мудрістю, яка визначає цю інтегральність людської особистості. І людина, що живе цілісним життям, що є цілісною особистістю, має силу захищати правду — так захищати, що навіть якщо доводиться проходити через страшні випробування й мучеництво, вона справляється з болем і стражданням і виконує свою місію.
Як важливо зрозуміти сьогодні всім нам, і не тільки молоді, що перетворення нашого суспільства не може йти поза моральним відродженням особистості! Це абсолютно неможливо не тільки з точки зору людської логіки — неможливо з точки зору задуму Божого про світ і людину. Бог такого не хотів, і тому будь-яке дворушництво, лицемірство, роздвоєння, будь-яке жонглювання правдами, будь-яке залучення до боротьби людей для досягнення своїх корисливих цілей під гаслом високих ідей — все це суперечить Божій правді. А для того щоб вміти розрізняти духів, ми й повинні формувати цю внутрішню цілісність, до якої нас закликає апостол Іаков. Ми повинні бути джерелами солодкої, тобто прісної води — не гіркої, не солоної, а тієї води, яку можна пити. І тільки тоді людина здатна запліднити світ навколо себе, якщо вона є джерелом цієї живої води.
Я хотів би від усього серця побажати Московському університету, його професорсько-викладацькій корпорації, його студентству, щоб ви, займаючись дуже важливими науковими дослідженнями, вивчаючи науки, ніколи не втрачали з поля зору ці стратегічні цілі людського буття, бо інакше й наука може перетворитися на справу злу й небезпечну, як ми це добре знаємо. А тому виховання повинно йти пліч-о-пліч з освітою. Наше юнацтво повинно бути інтелектуально розвиненим, високоосвіченим, професійно здатним до будь-якої конкуренції і одночасно духовно сильним, люблячим Бога й Батьківщину.
Я сердечно дякую Вам, шановний Вікторе Антоновичу, за високу честь, яку мені дала Вчена рада Московського державного університету. А найближчим часом я повідомлю Вам про можливу дату свого відвідування університету. Для мене це буде дійсно особливий день у моєму житті — з огляду на ту повагу й ту любов до вищої школи, яку я несу у своєму серці.
Сьогодні в цьому храмі було звершено Божественну літургію і одночасно був висвячений молодий єпископ — одноліток багатьох молодих педагогів і навіть, можливо, декого зі студентів, який проходитиме своє служіння на Далекому Сході Росії, у Миколаєвську-на-Амурі. Нині ми збільшуємо кількість єпархій для того, щоб слово Боже доходило до свідомості кожної людини. Потоки благодаті Божої повинні переміщатися не тільки по основних кровоносних судинах, але досягати капілярів, щоб не відмирав і не паралізувався організм людської душі. І головне завдання полягає в тому, щоб слово Боже стало зрозумілим і переконливим для кожної людини. Ось цьому завданню й присвячується служіння нововисвячених архієреїв — як і тих, хто вже протягом довгих років несе своє служіння.
На закінчення я хотів би від усього серця ще раз привітати Московський державний університет, все наше студентство з днем святої мучениці Татіани, з днем, який став національним святом нашої російської молоді. Нехай благословення Боже молитвами святої мучениці Татіани перебуває над Московським державним університетом та над усією вищою школою нашої Вітчизни. Нехай береже вас всіх Господь!
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
