19 грудня 2011 року, в день пам`яті святителя Миколая Чудотворця, Святіший Патріарх Кирил звершив Божественну літургію в Миколо-Угреському монастирі. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю.
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний отче Варфоломію! Дорогі отці, браття й сестри!
Усіх вас сердечно вітаю і поздоровляю з великим для нашої землі святом пам`яті святителя й чудотворця Миколая, великого угодника Божого, до якого народ наш притікає з палкою вірою й надією на його заступництво перед лицем Всевишнього, і не осоромлюється у своїй вірі, тому що святитель Миколай чує наші молитви, чує наші зітхання і відповідає на наші прохання. Саме в цьому зворотному зв`язку і полягає вся сила релігійного досвіду людини. Саме тому, що небеса відповідають, саме тому, що ми відчуваємо присутність святих угодників Божих у нашому житті, ми й звертаємо до них свою молитву.
Святитель жив у важкі часи. З одного боку, Церква в Римській імперії була легалізована, гоніння припинилися. З іншого — величезна кількість язичників, які ще вчора з нерозумінням або презирством дивилися на християнство, опинилися в ситуації, коли бути християнином стало, щонайменше, безпечно, а іноді й вигідно. Тоді багато людей звернулися до Церкви — і не просто звернулися, але спробували нав`язати їй закони земного життя, прагнучи робити в Церкві кар`єру, переносячи в її внутрішнє, духовне життя стихії світу цього.
У цей час у Церкві починаються внутрішні бродіння. Ті, хто прийшов ззовні, привніс у Церкву не тільки свій образ життя, а й свій світогляд, свої знання, які в той час живилися класичною язичницькою школою. Їх освіта була далекою від християнства, і, бажаючи з`єднати своє язичницьке мудрування з основами християнської віри, багато хто став привносити в цю віру те, в чому вони були виховані. В результаті Церква зіткнулася з таким явищем, як єресь, бо люди, які не мали духовного досвіду, не мали внутрішньої сили духу, досвіду молитви й смирення, привносили в Церкву своє власне «я», а разом із цим «я» — свою думку, свої переконання, які нерідко входили у протиріччя з апостольською проповіддю.
Милістю Божою саме в цю епоху починаються Вселенські Собори, які були покликані захистити Церкву від облудних вчень, зберегти непошкодженою ту віру, якої були навчені апостоли від Самого Христа Спасителя і яку вони передали наступним поколінням єпископів і всьому народові Божому. І в цей же складний час Господь підносить і великого Свого угодника, молитовника, духовну опору для багатьох — єпископа Мир Лікійських Миколая, який став чудотворцем і всесвітнім світильником.
Непросто було святителю Миколаю відстоювати Православ`я. Про це ми знаємо з історії Церкви: він був серед отців I Вселенського Собору, де боровся з Арієм, розуміючи всю згубність для Церкви його облудного вчення, яке, спираючись на античну логіку, намагалося скинути найголовніше, що було в християнстві, — віру в те, що Ісус Христос є Сином Божим.
Багато чого перетерпів святитель і чудотворець Миколай, і невипадково в день його пам`яті, як і в день пам`яті більшості святителів, читається Євангеліє від Луки, в якому містяться чотири з дев`яти заповідей блаженства. Всі ці заповіді пов`язані зі скорботою, зі сльозами, з голодом, з убогістю, з гоніннями, і особливо значуще звучить остання з них: «Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім`я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах» (див. Лк. 6:22-23). Ці слова Спасителя означають, що слово про Нього, слово про Бога, слово Церкви ніколи, в жодну епоху, не стане легким для сприйняття людьми. Адже для того, щоб прийняти цю Божу істину, щоб прийняти це велике небесне одкровення, потрібно багато в чому відмовитися від самого себе, потрібно змінити спосіб життя, спосіб мислення за заповідями Божими, а це дуже важко.
Але ж слово Боже разить, як двосічний меч. Не можна зробити вигляд, що його не існує — слово Боже є постійний виклик людському розуму і людській совісті. Саме тому ті, хто не здатний прийняти це слово, ті, кого воно боляче обпікає, відмовляються його прийняти; і тоді вони паплюжать тих, хто це слово проголошує.
Така насамперед доля наступників апостолів — єпископів Церкви Божої, на яких лежить вся відповідальність за збереження віри в народі, за навчання кожного наступного покоління людей істин, які відкриті нам Богом через Сина Свого. Саме тому сьогодні, у день пам`яті святителя Миколая, як у день пам`яті кожного зі святителів, тобто єпископів, прославлених у лику святих, у Церкві Божій читаються ці слова.
Нерідко стикаючись із людською злобою, з неправдою, з блюзнірством, ми глибоко переживаємо це, в тому числі переживаємо особисто. Але для архієреїв Божих це втіха, бо слова Господні свідчать про те, що битва між світлом і темрявою, між Богом і дияволом, між правдою і брехнею ніколи не закінчиться, поки не прийдуть нове небо й нова земля (див. Одкр. 21:1). І одночасно це слова розради для кожної віруючої людини, адже Євангельське слово звернене не тільки до архієреїв, але до всього народу Божого. Це означає, що кожен віруючий, якщо він свідомо сприймає свою віру, якщо він прагне жити за законами цієї віри, тим більше якщо він проповідує правду Божу, — стає неприйнятним для тих, хто цю правду ображає. А в історії було всяке — і обмовляли, і відлучали, і паплюжили лише за християнські переконання...
Сьогодні ми живемо в той час, коли свідчення про Христа особливо затребуване людьми. Багато хто розуміє, в якому глухому куті опиняється все людство, весь людський рід, і жадають почути це свідчення, принесене у світ Господом нашим і Спасителем. Але завжди були, є і будуть люди, які не тільки не приймуть цього свідчення, а й обрушать свій гнів і свою злість на тих, хто проповідує Христа. Саме тому Церква Божа, яка перебуває в людській історії, іменується Церквою войовничою, — тому що вона бореться за те, щоб світ Божий переміг в роді людському. Вона не бореться зі зброєю в руках — вона бореться зі словом Божим у руках і в свідомості.
І до цієї боротьби причетні не тільки архієреї і священнослужителі, але й весь народ Божий. І, можливо, головний висновок, який ми сьогодні повинні зробити з цього Євангельського читання, зі святкування пам`яті святителя й чудотворця Миколая, — те, що всі ми, і священнослужителі, і миряни, причетні до його справи, причетні до того, до чого Господь всіх нас закликав. Це наш обов`язок — проповідувати Христа розп`ятого (див. 1 Кор. 1:23) і Воскреслого, проповідувати й затверджувати у світі мир Христовий.
Моє особливе слово сьогодні звернене до недавно висвячених архієреїв, яким доведеться творити життя Церкви, облаштовуючи нові єпархії: нести архієрейське свідчення туди, де його часто не було, стикатися з тими викликами, з якими вони як священнослужителі раніше не стикалися. Пам`ятайте, братіє, і приклад святителя Миколая, і ті Євангельські слова, що сьогодні були виголошені всім нам. Нехай ці слова відіб`ються у вашій душі, у вашій свідомості, у ваших справах. Нехай ці великі слова відіб`ються в житті всіх нас, всієї нашої Церкви, що йде шляхом великого й доленосного свідчення про Христа розп`ятого і Воскреслого. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
