17 грудня 2011 року, у день пам`яті святої великомучениці Варвари, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив у Храмі Христа Спасителя.
У Первосвятительському слові після богослужіння Предстоятель Руської Церкви відзначив, що подолання кризових явищ у суспільстві неможливо без подолання кризи людської особистості:
«Вся людська історія сповнена боротьбою за правду. У новітні часи цих правд рівно стільки, скільки людських голів. У кожного своя правда, і це дроблення правди, ця атомізація суспільства сьогодні закріплена й в політичній системі, яка заохочує розділення людей на різні політичні партії, заохочує різні точки зору: у кожного своя правда, своя людська, з маленької літери, правда.
Але ми знаємо, на яку криваву баню, на яке криваве місиво було перетворено буття наших предків у XX столітті, коли в боротьбі за ці маленькі людські правди батько повстав на дітей, а діти на батька; коли зруйновано було дружбу й любов; коли кров лилася рікою, а збожеволілі від цієї крові люди прагнули всіма силами, незважаючи ні на що, затвердити свою маленьку, людську, скажімо відверто, нікчемну правду! Так, можливо, і правди ніякої не було, а лише гординя й бажання влади! І загублені були мільйони людських життів, і розпалася велика країна, і якщо перелічувати всі наші скорботи, понесені у XX столітті в ім`я тих самих людських правд, то не вистачить ніякого часу.
Приклад святої мучениці Варвари вчить нас того, що життя можна й потрібно віддавати тільки за правду Божу. А ця правда Божа відбивається в категоріях, близьких і зрозумілих нам. Це життя наших рідних і близьких. Коли мати віддає життя за дітей своїх — це Божа правда. Коли дорослі діти останнім діляться, щоб підтримати життя батьків, — це Божа правда. Коли людина неозброєна і навіть слабка піднімається у вагоні метро, щоб захистити дівчину від нападок гидких і поганих людей, і потім опиняється в реанімації — це Божа правда. І не треба мати ніяких політичних програм, щоб відчути серцем цю Божу правду там, де совість тобі докоряє: якщо ти не робиш, значить ідеш проти Божої правди.
Сьогодні масові настрої людей визначаються не Божою правдою, а інформаційними технологіями. Ними користуються всі, хто відстоює свою людську правду. Ми знаємо, до чого це доходить в деяких країнах, де знову проливається кров. Як важливо, щоб ми, спадкоємці великої Росії, які пройшли через страшні випробування XX століття, сьогодні виявилися здатними сприйняти уроки минулого і не повторювати помилок батьків, зроблених ними напередодні 1917 року, не повторювати помилок тих, хто в 90-і роки круто міняв життя нашого народу, не повторювати й інших помилок! Що ще потрібно зробити і як голосно слід сказати, щоб зупинити народ наш від дій, які можуть зруйнувати життя людей, а разом із ними — Божу правду?
Як же нам, сучасним людям, вести себе в умовах, коли стільки сил діє для того, щоб схилити нас в той чи інший бік? Нам пропонуються різного роду докази правоти однієї чи іншої сторони. Нам кажуть: "Якщо ви підете в цей бік, будете щасливі, а якщо в цей бік — будете нещасливі". Але хіба не те ж саме говорили нам напередодні кривавої революції 1917 року? Хіба не так само говорили протягом усього XX століття? Адже й піддавалися, і мільйони людей йшли кудись всупереч своїй волі — тільки тому, що хтось пов`язував з цим вибором їхнє щастя.
З серця людського виходять злі помисли (див. Мф. 15:19) — так само, як і добрі помисли. І поки ми не виховаємо людину, здатну чинити опір спокусам, ми ніколи не знайдемо ні політичної стабільності, ні миру, ні спокою, ні солідарності людей. Ось чому сьогодні для нас такий важливим є приклад святої великомучениці Варвари, яка сміливо віддавала життя за правду Божу. Такі приклади вчать нас, що віддавати себе потрібно тільки за ті цілі й цінності, в яких відображається Божа правда, і любов до ближніх, і солідарність, і турбота про Вітчизну, і збереження миру, і творення життя на основі справедливості. Все це не є безпосередньо Божою заповіддю, але покривається Божим законом, який закликає нас любити одне одного.
Ми ніколи не вийдемо з криз, поки не змінимо людину. Церква говорить про це протягом останніх 25-ти років так голосно, що голосніше говорити неможливо. І не потрібно охати й ахати, коли раптом суспільство наше здиблюється черговими конфліктами — не тільки мирними, але, як ми знаємо, і кривавими. Не потрібно нарікати на неправильність провадження справ у державі, коли саме від серця людського виходять злі помисли, що реалізуються в корупції, у злочинності, у бездушному ставленні чиновників, у дуже високому градусі конфліктності й конкурентності у стосунках між людьми. І в цю круговерть неправди втягнені всі — великі й слабкі, сильні й немічні. Не може бути справедливого влаштування життя без улаштування людської душі. Давайте запам`ятаємо це як найважливішу аксіому.
І коли навіть у моменти, складні для життя Вітчизни, ми чуємо нападки на Церкву, яка єдина сьогодні говорить про це, то, значить, ми маємо справу з ворогами, які хочуть зруйнувати життя народу й остаточно всіх нас погубити. І до пастирів сьогодні звертаюся: сміливо свідчіть про правду Божу, йдіть навіть туди, де вас не слухають, знаходьте правильні слова, звертайтеся до людей, бийте в набатний дзвін. Інакше погубимо знову свою країну, і не тільки свою країну.
Будь-яка байдужість, особливо молоді, до правди Божої — це страшна ознака самогубства. Там, де немає Божої правди, там нетрі, там безпам`ятство, там маніпуляції, там втрата життєвої орієнтації, там, врешті-решт, смерть. Адже через все це ми вже проходили в кривавому XX столітті».
