Напередодні, у п’ятницю, в усіх храмах звершується парастас. Священики виходять на середину храму й стають довкола тетраподу ― звершується кадіння жертвенного столу з читанням 17 кафізми, яка ділиться на три «Слави». Після кожної з них ― диякон проголошує заупокійну єктенію, в якій поминаються імена спочилих. Всі віряни, що знаходяться в храмі, у сугубій молитві згадують своїх померлих родичів та близьких і просять Господа про упокоєння їхніх душ. Особливістю парастасу, або великої панахиди, є відсутність полієлею.
Назва Димитрівської суботи пов’язана відразу з двома Димитріями. У далекому XIV столітті великий князь Димитрій Донський на Куликовому полі здобув перемогу над монголо-татарами. На захист Руських земель від ворога його благословив преподобний Сергій Радонезький, і дав на підмогу двох іноків — Ослябу та легендарного Пересвєта. Військо князя здолало монголо-татар, але зазнало великих втрат. Дякуючи Господові за перемогу, князь три тижні молився у монастирі за загиблих воїнів. А згодом постановив завжди поминати загиблих у суботу, найближчу до дня пам’яті його небесного покровителя — великомученика Димитрія Солунського (із 7 листопада мощі святого — в Україні).
З часом Димитрівська субота стала днем загального поминання усіх спочилих християн.
Як цей день, з-понад півтисячолітньою історією, пов’язаний із нами, сучасниками?
Ми дуже не любимо згадувати про смерть. Тим більше часто намагаємося взагалі не замислюватися над тим, що і наше життя колись скінчиться. Аж поки впритул, через смерть наших близьких, не стикаємося з реальністю.
І Православна Церква дбайливо пропонує нам особливі, поминальні дні. З одного боку, щоб нагадати про швидкоплинність часу та нашого життя, яке не варто витрачати на дрібниці. А з іншого, щоб дати можливість нам не розлучатися — принаймні в молитві — з рідними, які вже відійшли у вічність.
Не полінуватися, прийти до храму помолитися Богові за наших близьких, що вже не з нами, це є вияв любові, яку нам заповідав Господь — вважає єпископ Макарівський Іларій. «Коли ми молимося за наших рідних, згадуємо їхні імена, то Господь закарбовує їх у вічності і кожному дає злегшення, або ж вічне спасіння. Якщо людина пам’ятає про когось, то і Господь пам’ятає про неї. Данина пам’яті ― це є данина любові. Пам’ять звершується через любов», — зазначив владика.
Тож прийти розповісти Богові про те, як любимо ми своїх рідних і як хочемо бути з ними в Житті Вічному, запрошує Церква цієї суботи — на поминальну Божественну літургію.
