10 жовтня 2011 року в ході Первосвятительського візиту до Кишинева Святішій Патріарх Московський и всієї Русі Кирил відвідав Інститут онкології Молдови. Після відвідин педіатричного відділення Святіший Владика зустрівся з колективом онкологічного центру.
Я радий сердечно привітати всіх вас — колектив уславленої медичної установи. Час від часу мені доводиться відвідувати онкологічні центри — і в Москві, і в Петербурзі, і в Києві, і ось сьогодні тут, у Кишиневі; і мушу сказати, що незважаючи на непросте економічне становище, в якому сьогодні перебуває Молдова, ваш центр відповідає тим високим вимогам і стандартам, які висуваються до таких установ. Тут чудовий персонал, тут хороше обладнання і тут дійсно знаходять здоров`я ті, хто прибуває до стін цього центру, часом не маючи ніякої надії.
Зараз я мав можливість зустрітися з дітьми, з їхніми батьками, подивитися в їхні очі. Мене завжди вражають очі дітей, що страждають — це маленькі дорослі люди. В їхніх очах якась дивовижна мудрість, що знайдена через терпіння, через біль, через страждання.
Ніхто не знає, чому Господь проводить нас через страждання. Таким є Божий задум. Але дехто вважає, що якби у світі не було страждання, то людина давно перестала б існувати як людська особистість, тому що біль коригує наше мислення. Страждання коригує нашу поведінку. Ми починаємо знаходити насправді гуманістичний вимір особистості, а якщо говорити про суспільні відносини — то й суспільних відносин. Це не означає, що ми повинні миритися зі стражданнями, — завдання лікарів і полягає в тому, щоб зробити все необхідне для того, щоб позбавити людей від важкої недуги.
Знаю про великі успіхи, які ви маєте, і дякую за можливість відвідати онкологічний центр, зустрітися з його керівництвом, з хворими і з вами. І на згадку про моє перебування я хотів би передати вам образ — копію чудотворної ікони «Всецариця», що зберігається у Ватопедському монастирі на Афоні. Це дивовижний образ: молячись перед ним, люди отримують зцілення від ракових захворювань.
Одного разу я був свідком такого зцілення. Одна досить відома в Росії людина — не буду називати його ім`я, він сам лікар — летів зі мною на літаку з грецького міста Салоніки до Москви. Коли я запитав його, звідки він повертається, він розповів, що був у монастирі на Афоні. Це був початок 90-х років, і тоді так відкрито люди про свою віру ще не говорили. А ось він почав говорити абсолютно відкрито і розповів мені про дивовижний випадок, який з ним стався.
У нього була остання стадія раку, і він усвідомлював, що приречений. Його син, який так само, як і він, був онкологом, сказав: «Батьку, ти знаєш, що не маєш жодного шансу. Все вичерпано. Їдь на Святу Гору Афон і помолися біля Ватопедської ікони». Він поїхав і провів чотири доби, не відходячи від образа. Він нічого не їв і не пив — день і ніч молився. І ось лікар, людина з тверезим розумом, добрими знаннями, не схильний до жодної лжемістики, сам мені говорить: «Раптом наприкінці четвертої доби я відчув, що щось усередині мене сталося, і подякував Богові, Цариці Небесній і покинув Афон».
Коли він приїхав до Москви, його досліджували й запитали: «Ви де лікувалися? У Вас радикальні зміни на краще». Після цього він раз на рік завжди їздив на Афон і проводив ці дні й ночі перед іконою. Саме після однієї з цих поїздок ми з ним і познайомилися, і він сказав, що зараз почуває себе абсолютно здоровим. І якби цей випадок мені розповів хтось на вулиці, можна було б поставитися до нього з певною недовірою. Але це говорив лікар, причому відомий, автор багатьох публікацій, який дійсно отримав зцілення біля цієї ікони.
І ще один такий самий випадок. Було це в Санкт-Петербурзі. Один мій родич захворів цією важкою хворобою. Я допоміг йому влаштуватися до Військово-медичної академії і став питати лікаря-професора, завідувача відділення, члена-кореспондента Російської Академії медичних наук, — які шанси у мого родича. Він відповів: «Ви знаєте, я ніколи не говорю про шанси після одного випадку. А випадок був ось який. Одного разу до нас привезли на операцію жінку. Я розрізав порожнину, подивився на стан внутрішніх органів і сказав своєму асистентові, щоб він зашивав — усі життєво важливі органи вразили метастази. Ми її виписали і, звичайно, нічого їй не сказали — вона була дуже задоволена, що їй зробили операцію.
Через три роки один із моїх хірургів піднімає мене вночі телефонним дзвінком і каже: «Ви маєте негайно приїхати до операційної». Звичайно таке буває, коли трапляється якийсь катастрофічний випадок і мої колеги не можуть впоратися із ситуацією. Тому я негайно схопився, сів у машину і прилетів до Військово-медичної академії. Входжу до операційної, на операційному столі жінка, і хірург каже мені: «Подивіться». Перше, що я захотів зробити — це закричати: «Ти що, з глузду з`їхав? Через елементарні спайки ти мене о третій годині ночі піднімаєш?» А він відповідає: «Ви не туди подивилися — ви подивіться на інформацію про цю хвору». І коли я побачив, що це та сама хвора, яку три роки тому ми з метастазами зашили, то я повірити своїм очам не міг. Потім ми запитали цю жінку: «А що Ви робили?» Вона сказала: «Ви знаєте, Ви мені тоді так допомогли! І після цього я їздила по монастирях і дякувала Божій Матері, особливо перед Її іконою «Всецариця». Я і зараз дякую і постійно їжджу й молюся».
Отже, член-кореспондент Російської Академії медичних наук навів мені цей приклад для того, щоб мене втішити й сказати, що жодний страшний діагноз не є остаточним, тому що там, де закінчуються можливості медицини, відкриваються Божественні можливості.
Пам`ятаючи про ці дві історії, які я визнав можливим вам розповісти, я й хотів би передати цей дивовижний чудотворний образ Пресвятої Богородиці. Можете розповідати про це і своїм пацієнтам, і нехай вони приходять і палко моляться, а у відповідь на віру нашу Бог дає великі сили. Але Господь не фокусник. Він не робить чудеса просто так — Його чудеса завжди відбуваються у відповідь на наші зусилля. І для зцілення необхідні зусилля людські, насамперед зусилля лікарів. Лікар є співпрацівником Бога у справі зцілення, а під лежачий камінь вода не тече. Тому ваші зусилля, ваша відвага, ваша кваліфікація є величезною за важливістю складовою частиною процесу зцілення.
Ну, а всім вам на пам`ять про зустріч із Патріархом я хотів би піднести цю маленьку іконочку цілителя Пантелеїмона з моїм Патріаршим благословенням. Святий цілитель Пантелеїмон був лікарем і за життя, а жив він у Візантійській імперії, зцілював людей. А потім він зцілював і після своєї смерті — вже чудодійною силою молитви і молитовним заступництвом перед лицем Божим. Нехай у ваших домівках зберігається це Патріарше благословення — як вираз моєї глибокої вдячності за вашу жертовну працю і як символ того, що труди людські є особливо успішними, коли їх супроводжує допомога Божа. Попрошу після цієї зустрічі роздати всім співробітникам ці благословення. Допомагай вам Бог.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
