27 вересня 2011 року, у свято Воздвиження Хреста Господнього, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у храмі свт. Мартина Сповідника в Москві. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Церкви звернувся до молільників із Первосвятительським словом.
Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний владико Арсенію! Ваше Високопреподобіє, отче Олександре! Дорогі отці, браття й сестри!
Я хотів би сердечно подякувати Вам, владико, за добрі слова, які донесли до мене ту чудову парафіяльну атмосферу, яка об`єднувала людей у бажанні гідно зустріти свого правлячого архієрея. Я бачу, як багато доброго зроблено в цьому храмі — одному з найбільш значущих храмів міста Москви, як за своєю історією, так і за чудовою архітектурою та оздобленням. Вірю, що Господь прихилить милість до всіх нас і до цієї парафії, і з`являться можливості й засоби відновити в повній благоліпності та в первозданній красі те, що було колись зроблено нашими благочестивими предками і що ще зберігається в стінах цього чудового храму.
Радий бачити всіх вас, мої дорогі, — і постійних парафіян храму святого Мартина Сповідника, і тих, хто прийшов сюди з нагоди Патріаршої служби, — і висловити радість у зв`язку з чудовою можливістю разом помолитися під цими склепіннями і звершити — вперше в історії цього храму , а, можливо, і в історії міста Москви — архієрейську хіротонію в парафіяльному храмі. Ми доручимо історикам, щоб вони перевірили, чи відбувалися будь-коли архієрейські хіротонії в парафіяльних храмах Москви, і, якщо сьогоднішня хіротонія виявиться першою, то день цей буде вписано в історію Руської Православної Церкви.
І ось чому. Єпископ покликаний бути зі своїм народом. Він повинен бути близьким до кожної людини. Парафія — це місце, де кожен із віруючих може разом зі своїми братами й сестрами стояти перед Богом, утворюючи Церкву, — а Церква там, де єпископ. Саме з цього виникає відповідальність і обов`язок кожного єпископа, кожного архієрея відвідувати парафії — в ідеалі всі парафії своєї єпархії. Але в наш час це неможливо через велику кількість парафій, і я радий тому, що сьогодні мені вдалося бути разом із вами в цьому парафіяльному храмі. І, щоб підкреслити важливість парафії як основоположного осередку церковного життя, і було звершено тут урочисту архієрейську хіротонію.
Ми висвятили єпископа Миколая, вікарного єпископа Уфимської єпархії, котрий, як я щойно сказав, звертаючись до нього, покликаний нести своє служіння в Башкортостані, в непростих умовах, де православні живуть разом із мусульманами. Але ці умови тільки на перший погляд непрості, а насправді історичний досвід спільного безконфліктного життя народів створює сприятливі умови, у тому числі для взаємодії з тими віруючими людьми, які відрізняються від нас, але які теж знають, що таке страх Божий. Тому особлива відповідальність Церкви нашої в таких місцях — нести свідчення про Христа, допомагаючи людям зрозуміти, що Христос — наш мир і де Христос, там мир. І особлива відповідальність покладається в таких місцях на архієреїв — для затвердження миру й злагоди між людьми різних національностей, етносів і релігій.
Сьогодні ми святкуємо велике дванадесяте свято Воздвиження Хреста Господнього. Ми згадуємо страждання Спасителя, і тому невипадково сьогодні читається значна частина 19-го розділу Євангелія від Іоанна, що оповідає про Розп`яття Спасителя (Ін. 19:6-11,13-20, 25-28, 30-35). Але сьогодні, також за Літургією, ми читали уривок з 1-го Послання до Коринфян, де апостол Павел вчить про Хрест Христовий (1 Кор., 1:18-24). Він говорить про те, що слово хресне для тих, хто гине, то юродство, а для спасенних — сила Божа. Які чудові слова! До тих, хто гине, апостол зараховував тих іудеїв та еллінів, які не визнавали і не приймали вість про Христа. І дійсно, для одних хрест є спокусою, для інших — безумством, але тільки для нас, хто спасається, — явленням Божої сили.
Саме цією «спокусою і безумством» не побоявся Бог врятувати світ. А що таке безумство або по-слов`янськи юродство? Це нібито позбавлення розуму. Це повна людська неміч і слабкість. Це відсутність будь-якої сили. Чому ж Бог обирає слабкість, відсутність будь-якої людської сили, щоб врятувати людей? Для того щоб кожному стало ясно, що спасіння виникає не від сили людської, не від сили розуму, не від влади однієї людини над іншою — чи то політична влада, чи влада грошей, чи просто влада людської думки. Спасіння не може виникати від сили людської, бо людина є гріховною; і саме тому спасіння відбувається силою Божою.
Можна собі уявити, наскільки була б перекручена ідея спасіння, якби не було Хреста, якби не було приниження, якби не було ганьблення. Напевно, писалися б тисячі книг про те, як великий вождь і вчитель врятував свій народ, а через нього і все людство. Але тоді блага вість перетворилася б на ідолопоклонницьке вчення, в центрі якого була б людина з її силою. Проте Бог заперечує будь-яку людську силу у справі спасіння — Він приносить спасіння через людську неміч, явлену на Хресті, і ніхто не може похвалитися, що воно прийшло у світ нашими зусиллями, нашим розумом, нашою людською владою. Спасіння прийшло у світ нашою слабкістю, нашим юродством, нашою неміччю, в якій відкрилася сила Божа.
Церква покликана продовжувати справу Спасителя і Господа нашого. Вона продовжує її, здійснюючи Таїнство святої Євхаристії, коли кожна людина стає співучасником і Таємної Вечері, і Хреста, і Воскресіння Спасителя. Вона продовжує вчення Спасителя словом своїм, що має силу не тому, що його наділено якоюсь вдалою з людської точки зору формою (бо форми бувають різні, а слово Боже не втрачає своєї гостроти подібно мечу двосічному, який розділяє людське єство (див. Євр. 4:12)), а саме тому, що слово Боже не залежить від сили людської.
Все це ми повинні добре пам`ятати, в тому числі і в нашому практичному церковному житті. Пам`ятати, що людина спасається не своїми силами, не тому, що робить добрі справи, — адже одночасно з добрими вона робить і злі справи, а іноді добрі справи перекреслюються гордовитою думкою, звеличуванням над іншими, засудженням. Де ж набратися добрих справ, що могли б врятувати людину? Людина спасається благодаттю Божою, дарованою нам через Хрест Христовий. Але для того щоб прийняти цю благодать, засвоїти її, ми повинні творити добрі справи, ми повинні відкривати своє серце назустріч Господу. Для того щоб слово Боже, що несе в собі спасенну силу, досягло свідомості людини, особливо сучасної людини, ми, проповідники слова Божого, повинні працювати над собою день і ніч — над творенням свого розуму, волі, почуттів, над зміцненням віри й благочестя. І тоді, поєднуючи свій особистий досвід зі словом Божим, ми будемо здатні переконувати словами людськими, що несуть силу слова Божого, ввірені нам душі.
Чудові слова ми знаходимо у святого Іоанна Златоустого, пам`ять кончини якого ми сьогодні відзначаємо. Одна-єдина фраза, яка відкриває великий сенс Хреста: «Хрест — наша свобода». Сьогодні ці слова повинні бути написані на наших прапорах. У той час, коли людина рухається до свободи, розуміючи під свободою розкріпачення своїх інстинктів, можливість творити все, що вона бажає творити, — незважаючи на закон Божий, руйнуючи тим самим своє власне життя, свою особистість, руйнуючи життя навколишнього світу, завдаючи неповторної шкоди Богом даній природі й людському суспільству, — ми повинні повторювати слова «Хрест — наша свобода», бо через хрест Христовий ми звільнилися від рабства гріха, ми стали вільними від тяжіння над нами сили диявольської. Господь звільнив нас — у тому сенсі, що дав можливість, поєднуючи Його Божественну благодать зі своїми зусиллями, звільняти душу від усякого гріха. І тільки це є справжня свобода, яка веде людину до щастя, добробуту, миру, радості, любові, до творення сімей, зміцнення суспільних відносин, спасіння держав, спасіння всього людського роду.
Але якщо світ у гонитві за хибною свободою, що вивільняє гріх, відмовиться приймати ці слова Златоустого Іоанна, то на рід людський чекають страшні часи, бо з гріхом несумісне життя, з гріхом несумісне щастя. Щастя сумісне зі свободою, про яку так палко й сильно сказав Золотоустий Іоанн. Його молитвами — великого угодника Божого, вчителя і отця Церкви, пам`ять якого нині творимо, — нехай допоможе всім нам Господь зрозуміти сенс Хреста Христового для улаштування нашого життя, для визначення нашого світогляду, для творення основ спасенного ставлення до навколишнього світу, до людей, що нас оточують. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння Твоє славимо». Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі
