Ми вирушаємо у село Горохуватка, що у Кагарлицькому районі Київської області. До великої родини, що давно мріє про мікроавтобус. Придбати не виходить, бо дітей треба годувати, вчити і виховувати. Перетворити мрію на реальність вдалось Благодійному різдвяному ярмарку «Три мішечки. Від Миколая до Різдва». Необхідні 100 тис. грн. (саме стільки коштує автівка) пожертвували люди. Сертифікат на купівлю мікроавтобусу родині вручала керівник проекту «Три мішечки. Від Миколая до Різдва» Жанна Шевченко.
Знайомтесь: Микола – старший, Алла, Альона, Катя, Микола – молодший, Дмитро і Сашко. Старшому Миколі – 16 років, наймолодшому Сашкові – 2 роки 7 місяців. Їх виховують та вчать батьки: отець Сергій та матушка Олена. Усі разом вони – родина Міщенків. Здається, нічого надзвичайно. Велика кількість дітей у родині священика – не дивина і не рідкість. Але лише у тому випадку, коли діти рідні… У Міщенків четверо діток – прийомні. Це: Діма, Микола – молодший, Альона і Алла. Хлопці і дівчата чудово пам’ятають своє аж ніяк не райдужне минуле і розуміють, що з дитячого будинку їх забрали сторонні люди, а не біологічні батьки. Утім, називають отця Сергія тільки татом, а матушку Олену – мамою. По-іншому вже не можуть і не хочуть…
Аби виховувати семеро дітей, отець та матушка провели у своєму будинку грандіозні ремонти. Облаштували належно санвузол, встановили на кухні пральну машину та машину для миття посуду. А ще – розбудувалися, щоб у кожної дитину була хоч і невеличка, але власна територія. «Належний ремонт у хаті – одна з обов’язкових умов для подружжя, котре вирішило взяти дитину з сиротинця», – розповідає отець Сергій. До родини Міщенків не один раз приходили інспектори, які перевіряли, як батьки доглядають за дітьми, перевіряли навіть дитячі ліжечка та шафки. Ці випробування сім’я з гідністю витримала.
Але найважчим випробуванням для батьків, як з’ясувалось, став період адаптації дітей. «Алла у нас із дванадцяти років, – каже матушка Олена, – у цьому віці дуже важко змінити світогляд дитини. Її біологічна мати – п’яничка. Тож, певний час – до переїзду у дитбудинок – дитина була фактично сама по собі. Зростала в атмосфері пияцтва та розпусти. Вже у нас вдома Алла всіляко упиралась – не хотіла жити за правилами, хазяйнувати разом зі мною…» Щоб більш-менш адаптуватись у родині, Аллі знадобився майже рік. Дівчинка змінилась після поїздки до табору «Артек». «Знаєте, там вона з гордістю розповідала іншим дітям про свою родину, про братів і сестер, про тата і маму. І жодного слову про ту матір, котра відмовилась від неї…»
Всиновлені Миколка і Сашко, теж довго звикали до нової домівки. «На початку вони все руйнували у хаті, не усвідомлюючи, що тепер ці речі їм також належать», – згадує глава сімейства. Натомість матушка Олена пригадала, як хлопці вперше сіли обідати з новою сім’єю. «Вони відмовились їсти. Діма і Коля вперше побачили пельмені. Тому боялись їх куштувати», – тремтить голос Олени. А коли родина Міщенків вирушила на каруселі до Білої Церкви, Діма навідріз відмовився їсти солодку цукрову вату на паличці. Причина та сама: хлопчик ніколи не бачив такого дива. «Згодом, здається ми у цирку були, Діма все ж таки наважився і скоштував цукрову вату. Нині, коли вибираємось на прогулянки, просить, аби купила йому смачної вати», – усміхається матушка Олена.
Вже зараз батьки думають про майбутнє своїх діточок. Трьом вже придбали клаптики землі, щоб було щось своє, а там вже і хатинку звести можна. Сергій та Олена знають: діти виростуть, у кожного з них з’явиться своя родина. «На щастя, наша сім’я буде збільшуватись, гостювати будемо один в одного, – мріє Олена. – Головне, аби діти знали, що двері батьківської хати для них завжди відкриті».
Про своїх дітей отець Сергій та матушка Олена можуть розповідати годинами. Вони маленькі, але стільки пережили. Важливо не виділяти дітей, бо почнуться ревнощі, образи, переконаний отець Сергій. Ставлення має бути до всіх однакове.
P.S.: Отець Сергій ніжно тримає на руках наймолодшого Сашка. Хлопець сором’язливо прихиляється до батька і усміхається. Втім, гадаю, не сором’язливо. Він, як і шість його братів та сестер, по-справжньому відчувають, що їх тут люблять. Понад усе у світі…
…Щодо мікроавтобусу – справа за отцем Сергієм. Він має обрати один із запропонованих варіантів. Адже важливо, щоб в автобусі вся дітвора могла зручно влаштуватися і, звісно, щоб машина менше палива «з’їдала»…
Коли бракує слів…
На подвір’ї Мізоцької спеціальної школи-інтернату на диво людяно. Адже у дітей канікули. Утім, на вулиці зібрались не тільки діти. Навіть навпаки: дорослих виявилось набагато більше. Бо причина поважна і дивовижна. Мешканці села Мізоч, що на Рівненщині, прийшли під школу, аби на власні очі побачити та взяти благословення у самого Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України. Кажуть, він має приїхати саме до цього навчального закладу…
Предстоятеля УПЦ зустрічають хлібом-сіллю
Кажуть – не брешуть. У визначений час Предстоятель УПЦ приїжджає до школи. На обличчях людей застигає хвилювання і надзвичайна радість: він приїхав, він благословить, а значить – буде краще. У кожного – своє краще. Утім, Блаженніший завітав до Мізоча не тільки, аби поспілкуватись з місцевим населенням. Головна мета візиту – передати дітям, котрі більшість свого часу проводять у стінах спеціальної школи, сертифікат. Іншим словом – документ, який засвідчує, що Благодійний різдвяний ярмарок «Три мішечки. Від Миколая до Різдва» зібрав, зокрема, ті 20 тис. грн., котрі вкрай були потрібні школі для обладнання медичного пункту. Щоправда, одним сертифікатом не обійшлось. Блаженніший Володимир передав від себе особисто іще 10 тис. грн. – на солодощі дітям. Митрополит зауважив, що не мав жодних сумнівів з приводу того, вдасться чи не вдасться назбирати потрібну суму коштів для дитячих будинків. Нагадаємо, загалом 7 українських дитбудинків потребували майже 300 тис. грн. «Не треба заглядати у майбутнє, але я сподіваюсь, що Благодійний ярмарок стане доброю традицію, ланцюжком у благодійництві», – наголосив Предстоятель УПЦ. Також Блаженніший Володимир особисто вручив кожному вихованцю Мізоцької школи подарунковий набір від Української Православної Церкви.
Блаженніший Володимир роздає подарунки вихованцям Мізоцької школи-інтернату
«Ми вірили … Ми часто зустрічаємось з хорошими людьми, котрі нам допомагають. І ми просимо Бога, і він у скрутну хвилину нам завжди приходив на допомогу. Але не вірилось, що до нас приїде Блаженніший Володимир. Це – справжній подарунок!» – схвильовано каже заступник директора школи з виховної роботи Любов Кирилівна Грицюк.
Мізоцька спеціальна школа отримала сертифікат Благодійного ярмарку та гроші від митрополита не випадково. Нині там навчається 190 діток, котрі мають проблеми з мовленням. До речі, дітей, котрим митрополит вручав подарунки, не збирали спеціально у школі (бо ж канікули у школярів). Як виявилось, дітвора, а це 18 хлопців і дівчат, там живуть. Тому що сироти. Тому що опікунів не мають. Таких «тому що» ще дуже багато, але чи варто про них згадувати? Тож, саме ці діти влаштували Предстоятелю УПЦ маленький вітальний концерт, під час якого – попри порушення мовлення – заспівали різдвяні гімни. А потім, разом з поважним гостем, коштували смачнючі пиріжки з повидлом…
На уроці української літератури
Як розповіла головна вихователька навчального закладу Любов Грицюк, інші діти мають або батьків, або опікунів. Утім, більшість часу вони теж проводять у школі. Відтак, додому їдуть тільки на вихідні дні і на канікули. Адже порушення мовленнєвого розвитку за кілька занять не виправиш. «Три-чотири роки необхідно, щоб усунути такі вади. Причому, чим старша дитина – тим важче потім усувати вади мовлення», – пояснює Любов Кирилівна. Загалом у школі виховуються діти з чотирьох років. Їх спрямовують до спеціалізованого навчального закладу лікарі Рівненської обласної психологічної медико-педагогічної комісії. Паралельно зі шкільним навчанням дітвора відвідує спеціальні заняття, які проводить логопед. «У нас чимало діток мають таке мовленнєве захворювання як заїкання. Звичайно, логопед з ними займається, але бракує спеціального медичного обладнання для лікування таких дітей», – каже Любов Грицюк.
Тепер Мізоцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів Рівненської обласної ради зможе обладнати відповідним устаткуванням медичний пункт. Його відремонтували наприкінці 2010 року. Але поки у приміщенні лише голі стіни. За словами медсестри Людмили Тишкул, планується, що на першому поверсі буде чотири кабінети, зокрема, кімната фізпроцедур. А на другому – облаштують кімнати для маленьких хворих пацієнтів. Адже на період хвороби, скажімо, грипу, дитину треба обов’язково відокремити, щоб інші не занедужали.
Вони вірять, що колись знайдуться їх батьки
…Найближчими днями у Мізоцькій школі чекають поповнення. Мають привезти двох діток із розладами мовлення. З їх приходом кількість сиріт у навчальному закладі збільшиться до двадцяти. Але дітей потроху всиновлюють. І щороку 30 діток переходять навчатись з Мізоцької школи до звичайних загальноосвітніх закладів. Тому що одужали…
Джерело: svyaterizdvo.in.ua
