УПЦ КП про спроби рейдерського захоплення парафій Київського Патріархату

10:31, 26 грудня 2010
Православ`я
135 0

26 грудня 2010 р. відбулося відразу кілька прикрих подій, загальний висновок з яких один – спроби рейдерського захоплення парафій Київського Патріархату, розпочаті на Донеччині, знайшли своє продовження на Київщині. Так як подій було багато, доведеться окремо говорити про кожну з них, а потім підбити певний підсумок.

Як Лісіченко «поканонічився»

В м. Макарові на Київщині тривалий час не було храму Київського Патріархату. А тому в 2003 році Київська Патріархія вирішила розпочати будівництво храму в цьому місті – на батьківщині святителя Димитрія (Туптала) Ростовського, який тут народився і провів перші роки свого життя. У місті діяла і продовжує діяти церква св. Іллі УПЦ Московського Патріархату, але вірні Київського Патріархату бажали мати свою, рідну церкву.

Настоятелем парафії був призначений священик Богдан Лісіченко, який до цього опікувався сусідніми з Макаровим парафіями у селах Маковище і Ясногородка. Київська Патріархія витратила зі свого бюджету значні кошти на будівництво храму святителя Димитрія, розмір яких обчисляється сотнями тисяч гривень. Коли розпочалося будівництво – з’явилися й меценати, які теж допомагали будувати церкву. Але церкву саме Київського Патріархату!

Все ніби було добре, храм був зведений та освячений. Але з якогось моменту в поведінці настоятеля з’явилися дивні речі. Чомусь він вважав себе ображеним і, будучи настоятелем відразу у трьох парафіях, а також благочинним, виявляв незадоволення матеріальним станом. Поступово він втратив зв’язок з іншими священиками Макарівського району, а у колишніх друзях, з якими разом багато років служив та навіть був у кумах, почав бачити ворогів. Йому почало здаватися, що хтось прагне посісти його місце. Масла у вогонь підливала і його дружина, тим більше, що кожен, хто знає цю родину, не може спростувати того факту, що саме вона є главою сім’ї.

Останнім же формальним приводом для незадоволення став перехід громади і священика УАПЦ в м. Макарові до Київського Патріархату. Отець Богдан всіляко противився цьому переходу – очевидно не бажаючи «конкуренції». Земельну ділянку, яку місцева влада надавала на церковні потреби, о. Богдан прагнув оформити у свою власність – обіцяючи «збудувати недільну школу». А коли Київська Патріархія перешкодила йому в цьому, не давши приватизувати церковну землю – він, очевидно, і вирішив остаточно змінити конфесію.

Зараз вже стає очевидним факт, що громади як такої о. Богдан у Макарові не створив – про це свідчить хоча би те, що 26 грудня, коли до храму приїхав єпископ і священики Київського Патріархату, всередині церкви, за спинами професійних рейдерів та міліції, молилося 10-12 чоловік. Половина з яких з обурення вийшла з храму, почувши поминання імені Московського Патріарха Кирила.

На початку жовтня ц.р. о. Богдан таємно від Церкви і своїх парафіян, подав у Київську ОДА заяву про реєстрацію змін і доповнень до статуту парафії, якими «узаконювався» її перехід в УПЦ МП. Тоді ж він і отримав нове «посвячення у диякона і священика» – також таємно. Проте коли його самого та дружину питали, чи правда, що він перейшов у Московський Патріархат – він або заперечував це, або відмовчувався, міняючи тему. І лише 24 грудня 2010 р. стало відомо, що Лісіченко – священик Московського Патріархату. Коли факт став неспростовним, то Лісіченко не тільки повідомив про своє «покаяння», але сказав, що і дітей його «перехрестили», і, нібито, навіть з жінкою «перевінчали» – щоб все було «по-канонічному».

Обурливими в цій ситуації є дії обласної влади. Отримавши в середині жовтня від Лісіченка заяви – а окрім парафії у Макарові, він сфальсифікував волю і парафій у Ясногородці та Маковищах – обласна влада вже до кінця місяця видала розпорядження про реєстрацію змін до статутів. Хоча на вивчення документів відводиться місяць, а у конфліктних випадках, як цей, – до трьох місяців. Більше того – ці розпорядження залишалися таємницею, в т.ч. для представників місцевої влади. Вікдрилося все лише 24 грудня.

Протистояння

26 грудня 2010 р. з благословення Святійшого Патріарха Філарета до Макарова прибув керуючий справами Київської Патріархії єпископ Вишгородський Агапіт для того, щоби представити нового настоятеля парафії св. Димитрія Ростовського протоієрея Павла Найденова, призначеного замість зрадника. З єпископом та новим настоятелем прибули також інші священики Київської єпархії, обурені і фактом зради свого колишнього співбрата, і привласненням ним храму, збудованого на кошти Київської Патріархії.

На порозі храму стояла група чоловіків міцної статури, в яких пізніше впізнали професійних учасників рейдерських атак – окремі обличчя вже бачили біля скандально відомої столичної книгарні «Сяйво». А про ступінь їхньої належності до макарівської парафії та до віри взагалі красномовно свідчить фото, на якому зафіксовано, як один з них палить цигарку прямо на церковних сходах біля дверей в храм.

Коли священики спробували увійти до храму – між ними та рейдерами став ряд міліціонерів, які заявили, що якщо спроби продовжаться, то вони будуть арештовувати тих, хто «порушує порядок». Тобто правоохоронці явно стали на сторону Московського Патріархату.

До майже пустого храму, де правив службу зрадник з кількома священиками та пів-десятком мирян, єпископа і священиків Київського Патріархату так і не допустили. Не пускали до церкви і парафіян, які були проти захоплення їхнього храму з боку прибічників Московського Патріархату. Тому довелося прямо на вулиці провести зібрання парафіян, які підтримали нового настоятеля і заявили, що вони не хочуть бути в МП, а дії, які звершив колишній настоятель – омана.

Слід віддати належне двом священикам УПЦ (МП), які представляли на подіях керівництво цієї Церкви. Вони намагалися не розпалювати конфлікт та були відкриті до спілкування. Проте завдання є завдання…

Після «служби» на вимогу священиків і віруючих до них із привласненого храму вийшов сам зрадник з дружиною. Пізніше священики, які знали його багато років, ділилися враженням – це була зовсім інша людина. І вираз обличчя, і мова, і поведінка – все вказувало на ту глибоку зміну, яка сталася в ньому. Мабуть саме так виглядав Іуда після того, як у нього увійшов сатана…

Лісіченко з дружиною звинувачували всіх і вся, включаючи своїх кумів. З їхніх слів виплавало, що всі, окрім них самих – злодії, брехуни, тощо. Така дискусія була явно безплідною, а тому й завершилася нічим.

Димитрівський храм поки що залишився у руках зрадника, але і Київська Патріархія, яка давала кошти на будівництво, і громада на чолі з новим настоятелем, якого добре знають у Макарові та околицях, будуть боротися за повернення церкви тим, для кого вона будувалася – віруючим Київського Патріархату. А Лісіченко нехай йде до сусіднього храму УПЦ МП – в кількох сотнях метрів стоїть церква Московського Патріархату, де цілком знайдеться місце і для зрадника з його жінкою, і для півдесятка його прихильників. Хоча є всі підстави вважати, що їм там навряд чи будуть раді.

Ясногородка

Рейдерський стиль дій Лісіченка з усією яскравістю виявив себе у с. Ясногородка, де він числився настоятелем, а фактично служив другий священик – отець Ростислав Дударенко. Судячи з документів, оформлених колишнім настоятелем, громада ясногородського храму ще у жовтні 2010 р. попросилася в Московський Патріархат. Але довідалась вона про це лише 26 грудня, коли до храму приїхало духовенство Київського Патріархату, щоби розповісти про зраду Лісіченка. І священик, і всі парафіяни одноголосно заявили, що вони є вірними Київського Патріархату і нікуди не хочуть переходити. Деякі селяни згадали, що у жовтні колишній настоятель збирав якісь підписи у селі – але чомусь у тих людей, які ніколи не ходили до церкви. А от у парафіян ніхто ніяких підписів не просив.

Тому, провівши збори громади, парафіяни одноголосно вирішили звернутися до голови Київської ОДА Анатолія Присяжнюка з проханням скасувати розпорядження про реєстрацію змін до їхнього статуту, як прийняте на підставі неправдивих документів.

Маковище

Ситуація у с. Маковище, яке фактично є передмістям Макарова, залишається поки що нез’ясованою. Але очевидно, що і там ніяких зборів Лісіченко не проводив, а вчинив так, як і в Макарові та Ясногородці. Бо у противному випадку про перехід парафії стало би відомо тоді, коли він був оформлений – у жовтні 2010 р., а не через два місяці.

У с. Ріжки Таращанського району

Іншим центром протистояння стало с. Ріжки Таращанського району. З благословення Святійшого Патріарха Філарета і на запрошення громади св. апостола Луки до села 26 грудня 2010 р. прибув секретар Священного Синоду єпископ Васильківський Євстратій з духовенством та віруючими. Відразу після приїзду єпископа присутні біля храму міліціонери одягли каски, взяли в руки пластикові щити та перегородили доступ до дверей храму, в який за кілька хвилин до цього увійшли представники Московського Патріархату – кілька священиків та людей, які жодного відношення не мають ні до парафії, ні до цього села.

Керівник правоохоронців, який представився начальником районного відділу внутрішніх справ, повідомив, що він тут присутній для забезпечення порядку, а тому нікого в храм не пустить. Цим почали обурюватися парафіяни. Тоді він сказав, що зможе їх пустити тільки тоді, коли буде рішення громади.

Єпископ Євстратій зачитав укази Патріарха про звільнення з посади настоятеля священика В. Жигуца, який перейшов до Московського Патріархату та «пересвятився», і про призначення настоятелем священика Віталія Шараєвського, який був настоятелем до Жигуца і розпочав будувати цей храм.

Було вирішено тут же провести парафіяльні збори з метою виявити волю громади щодо того, в якому Патріархаті їм далі перебувати. Для засвідчення легітимності зборів був покликаний сільський голова, а всі події знімали на відео правоохоронці.

Відкрила збори голова парафіяльної ради, яка запропонувала обговорити всі поточні події. На зборах на початку були присутні три десятки селян, але згодом почали підходити й інші, так що протокол зборів підписало 56 чоловік.

Люди одноголосно засвідчили, що два тижні перед тим їх колишній настоятель після служби оголосив про збори і заявив, що «для завершення будівництва храму треба ще десять мільйонів, Київський Патріархат таких грошей не дасть, бо він бідний, а тому треба прийняти зміни до статуту, щоби вилучити слова про Київський Патріархат, і щоб парафія була Української Православної Церкви – тоді нам дадуть гроші добудувати храм». Люди почали питати – чи не означає це перехід в Московський Патріархат? Священик божився що ні, що це не перехід в Московський Патріархат, а що вони як були, так і залишатимуться Українською Церквою. Одна жінка запитала, чи не буде їй гріха за те, що вона поставить підпис. На що Жигуц сказав: «Якщо так, то перший гріх буде на мені». Таким чином, ввівши в оману парафіян, колишньому настоятелю вдалося зібрати 15 підписів.

Але 26 грудня під час зборів всі ті, хто раніше підписався, заявили що їх було введено в оману, а тому вони відкликають свої підписи. Збори одноголосно прийняли рішення залишатися в Київському Патріархаті та з радістю сприйняли указ Патріарха, яким до них було повернуто колишнього їхнього настоятеля, що користується у селі великою повагою.

Після складання і підписання протоколу зборів, правдивість якого своєю печаткою та підписом засвідчив і сільський голова, копію рішення зборів було передано керівнику правоохоронців. Отримавши рішення зборів, які проходили на відстані трьох-п’яти метрів від нього, підполковник дозволив парафіянам увійти до церкви, але відмовив у цьому праві духовенству, мотивуючи тим, що це спровокує конфлікт. Він попросив дати можливість завершити богослужіння прихильникам МП, а потім, коли вони вийдуть, до храму зможуть зайти і священики Київського Патріархату. Чекати довелося ще півгодини (саме їхнє служіння тривало цілих три години), але потім з храму пішли сторонні особи, а духовенство на чолі з єпископом Євстратієм та всі парафіяни звершили подячний молебень з включенням молитов про викорінення злоби та примноження любові.

Парафіяни підготували всі необхідні документи до органів влади і району, і області, де повідомляють про своє тверде рішення бути в Київському Патріархаті. Правоохоронців же попросили примусити колишнього настоятеля Жигуца повернути громаді її документи та печатку.

Підсумок

Він одночасно і втішний, і не дуже.

Втішний тому, що в усіх описаних випадках так званого «переходу в МП» події відбувалися таємно, організовувалися безсовісними зрадниками, які вводили своїх парафіян в оману. Але самі парафіяни твердо тримаються Київського Патріархату і готові захищати свої права.

Втішний тому, що зрадників серед духовенства – одиниці, а їхні мотиви – не пошук «істинної Церкви», а матеріальні статки. Тому конфесії, яка їх підбирає, вони не принесуть нічого, окрім проблем.

Втішний тому, що правоохоронці поки що не наважуються прямо порушувати закон та дослухаються до правди.

А найголовніше – це те обурення, яке викликають в суспільстві подібні події. Оцінка громадськості не дозволить можновладним прихильникам Московської Церкви безборонно утискати Київський Патріархат.

Прикро ж те, що представники влади, декларуючи «рівне ставлення до всіх конфесій» на практиці сприяють лише одній – Московському Патріархату.

З кожним тижнем стає очевидним, що існує загальноукраїнський план дій з «розвалу» Київського Патріархату. Цей план складений у Москві, а представники української влади прямо чи опосередковано втілюють його в життя.

Спонсори парафій Київського Патріархату зазнають утисків.

Зі священиками проводяться бесіди з рекомендацією йти в Московський Патріархат.

До прохань з боку Київського Патріархату влада залишається глухою.

Проте так вже було – в 1994-1995 рр., коли Президент Кучма впритул «не помічав» Київський Патріархат, а владоможці всіляко намагалися нашу Церкву знищити. Ми пам’ятаємо і «кривавий вівторок» під час похоронів Патріарха Володимира, і замах у Маріуполі на Патріарха Філарета у 1999 році. Зовнішній тиск лише згуртував та зміцнив Київський Патріархат. Так буде і тепер – бо ми на боці правди. А з правдою і в правді Бог.

Церква.info

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter