Різдвяне Послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила
архіпастирям, пастирям і всім вірним чадам Руської Православної Церкви

Возлюблені у Господі архіпастирі,
всечесні пресвітери і диякони, боголюбні ченці та черниці, дорогі брати й сестри!

У світлий день Різдва Христового щиросердо вітаю вас із цим великим святом.

Протягом двох тисячоліть християни в усьому світі з радістю та надією звертають очі свого серця до події, яка докорінно змінила історію людства. Сучасне літочислення, що бере початок від Різдва і є літочисленням християнської ери, саме по собі свідчить про виняткове значення пришестя Христа Спасителя.

Образом світу, який відвернувся від свого Творця й пізнав скорботу й пітьму богопокинутості, була Віфлеємська печера, де тварини ховалися від холоду зимової ночі. Однак світосяйна Різдвяна ніч наповнила світлом не лише печеру, що стала притулком для Пречистої Діви Марії, а й усе створіння, тому що через народження Сина Божого кожна людина, що приходить у цей світ, просвітлюється світлом істини, як про це свідчить євангеліст Іоанн (Ін. 1: 9).

Хтось може запитати: що значить Світло істини? Відповідь на це ми знайдемо в тій самій євангельській оповіді від Іоанна. Світло істини — це Сам Господь, Божественне Слово, Яке “стало плоттю, і вселилося між нас, повне благодаті й істини” (Ін. 1: 14).

Через Народження Спасителя у людей з’явилася можливість мати благодать та Істину (Ін. 1: 17). Благодать — це Божественна сила, дарована Богом людині для спасіння. Саме цією силою люди перемагають гріх. Без благодаті неможливо перемогти зло, а отже, неможливо перемогти те, що затьмарює наше життя.

Істина — фундаментальна цінність буття. Якщо в основі життя — неправда, омана, то життя не може бути щасливим. Звичайно, ззовні життя людини, що перебуває в полоні омани, може видаватися цілком задовільним. Проте це не означає, що омана — це такий собі дріб’язок: рано чи пізно вона виявить себе, у тому числі й трагедією людських доль.

Світло істини — це Божественне світло, це Божественна правда. Вона незмінна й вічна і не залежить від того, чи приймаємо ми її, чи ні. Прийняття людиною Божої правди визначає, насамперед, характер її стосунків з іншими людьми, здатність, за словами апостола, носити “тягарі один одного” (Гал. 6: 2), тобто виявляти солідарність з ближніми, розділяючи і радість, і горе іншої людини. “По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою” (Ін. 13: 35), — говорить Господь. Проте ці вічні Божественні істини, які одні тільки й здатні преобразити наше життя, сьогодні перестають бути ідеалом. Вони наполегливо витісняються з життя сучасної людини пропагандою моральної безвідповідальності, егоїзму, споживацтва, запереченням гріха як основної проблеми людського існування.

Саме підміною справжніх цінностей хибними здебільшого й пояснюється дедалі більша роль так званого “людського чинника” в трагічних подіях, що забирають сотні життів. Тим самим пояснюються і кризи, від яких у масштабі всієї планети лихоманить економіку, політику, довкілля, сімейне життя, стосунки між поколіннями тощо.

Значення святкування Різдва Христового полягає у тому, що воно наближає до нас Спасителя, допомагає виразніше побачити Його Лик, пройнятися Його благою звісткою. Господь знову й знову таємниче народжується для нас у глибині наших душ, щоб ми “мали життя, і з лишком мали” (Ін. 10: 10). Подія Віфлеємської ночі входить у сучасне нам життя, допомагає побачити його з іншої, іноді незвичної й несподіваної, точки зору. Те, що здавалося найважливішим й незмінним, раптом виявляється незначним і скороминущим, поступаючись перед величчю й красою вічної Божественної істини.

З особливою силою звучать нині слова Спасителя: “Я з вами по всі дні до кінця віку” (Мф. 28: 20). Ці слова дарують надію, що ґрунтується на твердому переконанні, що яких би спокус ми не зазнали у цьому житті, Господь не залишить Свій спадок.

Минулий рік у житті Церкви відзначився багатьма важливими подіями. Помісний Собор, що зібрався в Москві у храмі Христа Спасителя, обрав після кончини Святішого Патріарха Олексія ІІ його наступника. Зміцнюваний молитвою і підтримкою єпископату, кліру й численної пастви, із сподіванням на волю Божу прийняв я жереб патріаршого служіння. Відправляючи богослужіння в Москві, в окремих російських єпархіях, а також в Україні, Білорусі й Азербайджані, я мав радість молитовного спілкування з нашим благочестивим православним народом, з молоддю, людьми на схилі та в зеніті літ, а також з дітьми. Всюди я міг бачити світлі обличчя людей, щирий прояв глибокої віри. Це стало для мене величезним духовним переживанням і зримим свідченням єдності Святої Русі, яка силою віри свого багатонаціонального народу долає соціальні, майнові, вікові, етнічні та інші кордони, зберігаючи в умовах сучасних політичних реалій свою духовну єдність.

Ця єдність скріплюється єдиною Церквою, в якій Божественною благодаттю перемагається все тимчасове і плинне. Тут перед людиною постає істинна велич вічних цінностей. Саме тому Божественна істина має бути головним орієнтиром для будь-якої людської діяльності, для розвитку й руху вперед.

Радісно бачити, як дедалі більше наших сучасників починають усвідомлювати свої духовні витоки, цінувати свою релігійну та культурну традицію. І сьогодні урочистість свята розділяють не лише ті віряни, які міцно вкорінені в Православ’ї, але й ті, хто нині ще тільки на шляху до спасенної віри, і, можливо, вперше переступає поріг храму, йдучи на Євангельський заклик.

Молитовно зичу вам, Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати й сестри, безмежної милості від Народженого у Віфлеємі Богонемовляти Христа, щоб благодаттю Божою примножилася ваша радість, зцілилися хвороби й зникли скорботи. Нехай світло Віфлеємської зірки буде дороговказом для кожного з нас і нехай благословить Господь труди на ниві благоустрою життя Церкви, держав, у яких ми живемо, та наших суспільств, і нехай дарує нам невідступне перебування в Євангельській Істині.

Різдво Христове 2009/2010 р.
м. Москва

† Кирил,
Святіший Патріарх Московський і всієї Русі