- Нещодавно Блаженніший Митрополит Володимир заборонив священнослужителям підтримувати будь-якого кандидата в президенти і брати участь у передвиборчій кампанії. Прокоментуйте, яку позицію має займати Церква під час виборів?
Є офіційна позиція Церкви, визначена у документах Архієрейського Собору Священного Синоду. Це не одноосібне рішення Блаженнішого Митрополита Володимира. Це рішення всієї Церкви про неможливість участі священнослужителів у передвиборчій кампанії, неможливість агітувати офіційно на церковному рівні за будь-якого з кандидатів у президенти. І фактично - небажаність участі священнослужителів у списках якихось політичних сил.
- Після 2004-го року наші громадяни почали навіть побоюватись виборів. Як же ми маємо їх сприймати?
Вибори - це те, що минає, і не треба боятися нічого, що не може зашкодити душі. Людина має пам`ятати про головне своє призначення в житті - спасіння власної душі. А така людина проживе за будь-якої влади. Нас намагаються відволікти від важливих речей, щоб ми всі стали електоратом, або щоб купували ту чи іншу продукцію споживання. Люди ж мають займатися простими, дійсно важливими речами: працювати, одружуватися, виховувати дітей, допомагати батькам, розбудовувати свої виробництва, якщо це бізнесмени, розбудовувати державу. А вибори... До них треба вже звикнути, і не думати, що вони самі по собі можуть щось так глобально змінити в житті країни.
- Зараз у ЗМІ з`являється інформація про отримання благословення того чи іншого кандидата у Президенти? Чи благославляє Церква кандидата до того, як його оберуть Президентом? І як взагалі ставитись до такоих заяв у пресі, адже те, що кандидат - віруюча людина, відіграє певну роль для нас?
Церква не може благословити на президентство до виборів, а тільки - на участь у передвиборчій кампанії. Ми залишаємо на совісті партійних штабів розповсюдження такої інформації. Як доводить практика, 99% кандидатів приходять до церкви молитися і просять благословення. І це не означає, що Церква гарантує підтримку чи закликає за того кандидата голосувати. Фактично політик - то та ж людина. І будь-яка звичайна людина, яка починає справу, має приходити молитися і брати благословення. Так само і політики приходять за благословенням. Церква не може відмовити, якщо вони декларують дійсно важливі для людей і суспільства свої цілі. Але сам факт такого благословення на участь у передвиборчих перегонах не має ототожнюватись чи то з підтримкою їх Церквою, чи то вже зі 100-відсотковою перемогою на виборах.
- Отче Георгію, Ви вже тривалий час є священнослужителем. За Вашими спостереженнями, чи реалізують політики свою віру в політиці, чи це лишається тільки у стінах храму?
Це загальносуспільна проблема, і стосується всіх людей, а не тільки політиків. Тих, які віруючими становляться тільки у стінах храму, а коли виходять за його межі, живуть уже за власними, іноді далекими від християнських чеснот, законами. Церква завжди закликала і закликає людей бути християнами не тільки під час богослужіння. Але для цього потрібен час, певна робота над собою і усвідомлення того, що віра має змінювати життя людини, має підтверджуватися добрими справами.
Сьогодні ми всі (політики не виняток) перебуваємо в такому стані, коли поступово збільшується кількість людей, які називають себе віруючими, сподіваємося, що збільшується кількість людей, які насправді є віруючими. І ми віримо, що буде позитивна тенденція і збільшення тих людей , які свою віру втілюють у житті. Тоді буде змінюватися весь навколишній світ. Його не політики змінюють, а самі люди.
Якщо чесність, порядність, справедливість, певне відчуття чужого болю, бажання служити, а не щоб тобі служили, стануть для наших політиків головними чеснотами, і за цими критеріями люди будуть обирати кандидатів на виборах, а не за кольором волосся чи за красивістю гасла, тоді ми можемо сподіватися, що й політики будуть змінюватися. Коли у суспільстві буде потреба в тих чеснотах, то кандидати у президенти будуть вимушені відповідати тим сподіванням, яких від них очікують.
- Чи були в історії такі приклади, коли священнослужителі вели політичну діяльність?
Звичайно, були. Церква не забороняє мати політичну думку. Більш того, іноді священнослужителі висловлюють свою думку. Можливо, на сьогоднішньому етапі це не сприймається суспільством як їх власна думка, а виглядає нібито думка Церкви. Але є приклади в історії Церкви, коли священнослужителі займалися політичною діяльністю, навіть очолювали держави. Наприклад, острів Кіпр. Першим президентом незалежного Кіпру став митрополит Макаріос, а до цього Церква була єдиним місцем для греків-кіпріотів де вони мали можливість зберігати та навчати своїх дітей традиціям свого народу. Але це неприродно для Церкви поєднувати служіння суспільне, політичне і духовне. Тобто Церква виконала свою функцію і віддала вже народу можливість керуватися. Впевнений, що в Україні потреби Церкві брати участь в політичному житті на сьогодні немає, тому що не завжди ми можемо відрізнити дійсно духовне від питань державних чи політичних.
- Про що, перш за все, потрібно пам`ятати нам сьогодні, коли обираємо того, хто очолить нашу державу?
Думаю, що, все ж таки, має підвищитися політична і взагалі державна культура. Коли ми голосуємо за президента, повинні розуміти, кого обираємо. А обираємо ми чиновника з певними функціями. І у відповідності до тих функцій, які на нього покладаються Конституцією, до тих якостей, що ними має бути наділений такий чиновник, людина й повинна визначатися. З іншого боку, Церква завжди була совістю суспільства. І Церква хоче, щоб люди, коли будуть обирати такого чиновника, все ж таки звертали увагу на моральний бік. На те, чи є ця людина віруючою, чи має певний перелік християнських чеснот. Також, щоб наш президент був взірцем для народу, і щоб люди бачили в ньому не тільки великого чиновника, а батька. Ту людину, яка буде піклуватися про свій народ. Але, з іншого боку, люди повинні розуміти, що справжній Батько для нас - Бог, що справжня Матір для нас - Церква і держава у цілому, можливо. А не якась певна особистість. І людина має не так, як за радянських часів: сподіватися, що все за неї вирішить держава чи держава повинна їй щось дати. Нам усім треба працювати, забезпечувати свою родину і в багатьох випадках сподіватися саме на себе і свій труд, а не на допомогу держави. Більш того допомагати державі - має кожен із нас .
Бесіду вела Ольга Мамона
