З 27 липня по 5 серпня цього року на запрошення Предстоятеля та Священного Синоду УПЦ в Україні перебуватиме Святіший Патріарх Московський і всієї Руси Кирил. Українська Автокефальна Православна Церква з належною пошаною ставиться до УПЦ під омофором Блаженнішого Митрополита Володимира. Ми поважаємо бажання та право священноначалія та вірних цієї Церкви запросити до України Святішого Патріарха Московського та розділити з ним радість молитви та спілкування.
З огляду на це Українська Автокефальна Православна Церква закликає священство та вірних нашої Церкви з розумінням та толерантністю поставитися до високого церковного гостя, який подорожуватиме Україною. Будьмо гостинними! Утримаймося від будь-яких дій, що зможуть порушити крихкий конфесійний мир в Україні.
Єпископат, священство та вірні Української Автокефальної Православної Церкви покладають надію на цей візит Святішого Патріарха Кирила, який нещодавно став на чолі Руської Православної Церкви. Ми молимося, аби ця проща до святої київської землі стала для нового Предстоятеля Руської Церкви точкою відліку для вироблення нової – вільної від ідеологічних стереотипів – позиції Московського Патріархату стосовно українського церковного питання. Ми сподіваємося, що, перебуваючи в Україні та спілкуючись із нашими співвітчизниками, Святіший Патріарх Кирил зможе особисто переконатися в тому, що єдиним реальним шляхом подолання розколу є повноцінний міжюрисдикційний діалог та створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви.
Ми глибоко шануємо Блаженнішого Митрополита Володимира, цінуємо його самовіддану працю з улікування церковного розділення та завжди пам’ятаємо слова блаженної пам’яті Святішого Патріарха Мстислава до повноти УАПЦ: «якщо Ви бажаєте незалежності та єдності Української Церкви, то ведіть переговори з митрополитом Володимиром». Водночас ми певні, що подолання розділення стане можливим тоді, коли ми відмовимося тлумачити єдність Церкви виключно у адміністративному аспекті, коли ми зрозуміємо, що повна канонічна незалежність – це не розділення православних народів України та Росії, а, навпаки, оптимальний спосіб об’єднання усіх православних християн України довкола спільної Євхаристійної Чаші.
Бог створив цей світ різноманітним. У ньому немає однакових народів або культур. І в цьому цінність світу в очах Божих. Ми всі відрізняємось один від одного, але нас об’єднує Христос та Його Церква, принципом життя якої є «єдність у різноманітності». Тому ми закликаємо Руську Православну Церкву та російське суспільство в цілому до діалогу та поваги до нашого культурного, церковного та державного суверенітету.
Українська Церква є прямою та безпосередньою спадкоємницею Церкви Київської Русі. Ми – спадкоємці благословення святого апостола Андрія Первозванного та Хрещення святого князя Володимира. Крім того, давня Українська Церква здійснює своє служіння серед народу, який впродовж тисячоліть створив власну культури та власні державні традиції. Ми живемо у власній державі – державі, яка була дарована нам Самим Богом, оскільки ми отримали її як дар, мирним безкровним шляхом. Це, і багато інших чинників свідчить про те, що наше прагнення повної канонічної незалежності – не наша примха або вияв владолюбства, а законне бажання, що цілком відповідає канонічній традиції Церкви.
Ми не прагнемо, аби наша церковна незалежність принизила велич Російської Церкви. Автокефалія не є для нас синонімом відомого гасла М.Хвильового «геть від Москви!» Ми не розглядаємо автокефалію як інститут розділення або відокремлення. Ми прагнемо єдності. Ми бажаємо, аби канонічно визнана православним світом єдина Помісна Православна Церква стала для нашого народу тим священним осереддям, довкола якого об’єднається Правобережна та Лівобережна Україна.
Ідея створення Київського Патріархату зродилася не 1992 року, коли від УПЦ відокремився Митрополит Філарет. Ця ідея сягає ще часів святителя Іларіона, автора уславленого «Слова про закон та благодать», який боровся за незалежність Київської Церкви та створив оригінальну історіософську концепцію такої незалежності. Ця ж ідея надихала православну спільноту України за часів святителя Петра Могили. Саме нею надихалося і покоління розстріляних церковних ієрархів, що боролися за церковну незалежність у 20-30 роках минулого століття.
Церква та її ієрархи мають стояти осторонь політичних процесів. І ми прагнемо, щоб Церква була вільною від світської ідеології та впливів, аби в ній не було розділень за політичною або національною ознакою. Однак ми переконані, що об’єднати православних християн України в XXI столітті зможе лише Помісна Церква – рівноправна Церква-Сестра у родині Помісних Православних Церков.
Більше третини православних парафій в Україні сьогодні належать до УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви. Це біля п’яти з половиною тисяч парафій. І хоча, на жаль, наразі автокефалію нашої Церкви не визнано православним світом, процес зростання незалежного Українського Православ’я не спиняється. Ігнорувати позицію цих спільнот, робити вигляд, що нас не існує або що наше існування обумовлене міфічною підтримкою держави або політичних сил, можна лише свідомо не бажаючи бачити життя таким, яким воно є. Український автокефальний рух народився у несприятливих умовах колишнього СРСР. Ми існували та розбудовували своє церковне життя впродовж усіх років української незалежності, не зважаючи на політичні обставини, які часто були украй несприятливими для церковного руху за автокефалію, і, зокрема, для Української Автокефальної Православної Церкви.
Ми розуміємо складність ситуації в Українській Православній Церкві, де сьогодні існують як прихильники, так і супротивники повної канонічної незалежності. Більш того, пам’ятаючи досвід 1992 року, ми вважаємо, що всі рішення щодо канонічного статусу Української Церкви мають прийматися єпископатом соборно та без зовнішнього тиску. Однак, ми закликаємо Святішого Патріарха Кирила та єпископат Руської Церкви відповідально поставитися до питання подолання розколу в Україні. Кожного дня, доки триває конфлікт між Московським Патріархатом та українським автокефальним рухом, в нашій країні множиться кількість протестантських громад. Так звані номінальні православні розчаровуються у розділеному православ’ї та приєднуються до протестантських громад. Україна поступово входить у добу новітньої реформації. Найближчим часом протестантські деномінації вже можуть скласти нову релігійну більшість в країні. А ми, розділені та розсварені православні ієрархи, досі не можемо прийти до спільного погляду щодо майбутнього Православної Церкви в Україні.
За таких умов ми не маємо морального права відкладати діалог та об’єднання на майбутнє. Процес консолідації Українського Православ’я має розпочатися негайно. Інакше кожен з нас буде нести відповідальність за те, що на межі тисячоліть через розділення Православної Церкви Україна втратила свою православну ідентичність. Україна стомилася від церковних розділень та боротьби амбіцій. Сьогодні надійшов час об’єднати зусилля для того, аби Україна залишилася країною з православною культурною традицією. Ми очікуємо, що візит Святішого Патріарха Кирила до України допоможе нам на новому рівні продовжити діалог про майбутнє Української Церкви. Сподіваємося, що цей візит сприятиме діалогу та об’єднанню Українського Православ’я. Вбачаючи у Святішому Кирилі постать, що має суттєвий виплив на сучасне російське суспільство, ми сподіваємося, що він сприятиме нашим народам звільнитися від ідеологічних упереджень та розбудовувати стосунки на ґрунті взаємоповаги.
+МЕФОДІЙ
Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви
Київ, 20 липня 2009 р.
