В Окружному адміністративному суді міста Києва продовжується розгляд справи за позовом Української Православної Церкви до Міністерства культури України з приводу не реєстрації статутів єпархій та монастирів УПЦ: протягом року вже відбулось чотири засідання, останнє – 13 грудня.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ опублікував заяву юридичного відділу щодо судового спору з Мінкультури про не реєстрацію статутів єпархій та монастирів Української Православної Церкви.
З грудня 2014 по травень 2015 до Мінкультури на реєстрацію було подано 11 статутів, з них 3 – управління єпархій і 8 монастирів.
Законодавством встановлений строк реєстрації статутів від одного до трьох місяців (ст. 14 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»), але не дивлячись на це, статути знаходились на реєстрації аж до червня 2016 року.
Протягом цього часу посадові особи Мінкультури створювали видимість переговорного процесу, запрошували на різні зустрічі-наради, пропонували процедури, що не передбачені законодавством, затягували процес реєстрації статутів, уникали офіційного листування.
Лише у червні 2016 року Мінкультури повернуло статути, не прийнявши при цьому жодного рішення у відповідності до законодавства України. Згідно ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Стандарту надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації», Мінкультури повинно було прийняти одне з двох рішень: ЗАРЕЄСТРУВАТИ або ВІДМОВИТИ У РЕЄСТРАЦІЇ статутів.
Але Мінкультури обрало бездіяльність, що стає зрозумілим у світлі численних публічних висловлювань директора Департаменту у справах релігій та національностей Мінкультури А. В. Юраша про те, що вони з певних міркувань «не хочуть відмовляти у реєстрації статутів». Ці висловлювання в котрий раз підтверджують, що посадова особа Мінкультури керується не законом, а власним бажанням та вибірковим ставленням до релігійних організацій.
У зв’язку із цим, УПЦ змушена була звернутись за захистом своїх прав до суду. Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Але замість того, щоб доводити правомірність своїх дій у суді Мінкультури спочатку саботує судове засідання, а потім намагається перетягнути судовий спір в політичну та інформаційну площину, доказом чого є низка тенденційних публікацій у ЗМІ та сюжетів на центральних телеканалах країни.
Питання, які піднімають представники Мінкультури у ЗМІ, не мають нічого спільного з предметом судового розгляду та направлені на те, щоб здійснити тиск на суд, поширити неправдиву інформацію про Церкву та ввести людей в оману.
Організація церковного життя сягає своїм корінням у сиву давнину, і базується на Священному Писанні та канонах Православної Церкви, що відображено не тільки в статутах УПЦ, але і в статутах інших релігійних організацій християнського спрямування в Україні.
На сьогоднішній день Мінкультури не надало жодного доказу того, що цей державний орган діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Окрім цього вважаємо, що заклики представників Мінкультури до діалогу носять декларативний характер та мають на меті припинити судовий спір з формальних підстав, уникаючи при цьому розгляду справи та надання судом об’єктивної оцінки законності дій Міністерства. Незважаючи на це, наша Церква відкрита до конструктивної взаємодії з метою вирішення питання реєстрації статутів єпархій та монастирів.
З огляду на викладене, вважаємо дії Міністерства культури України незаконними та такими, що нагадують традиції державно-церковних відносин радянських часів, які були спрямованими на втручання та руйнування внутрішнього устрою нашої Церкви.
