Протоієрей Української Православної Церкви В'ячеслав Литвиненко, який відслужив два роки в підрозділах Національної гвардії у зоні АТО, вважає, що "військовий священик не може дозволити собі використовувати риторику агресії".
У інтерв’ю Центру Інформації УПЦ протоієрей В'ячеслав Литвиненко зауважив, що на військовому священику відповідальність за духовний стан підопічних.
"Там, де йдуть бойові дії, священики потрібні найбільше - щоб допомогти пережити усі складнощі, щоб не сталося суїциду. Задумайтесь, тільки згідно офіційної статистики, у нас 256 не бойових втрат, у порівнянні з 211 бойовими. Завдання капелана попередити такі речі, поспілкуватися з військовим, помолитися", - зазначив отець В’ячеслав.
За його словами, нагальна потреба військового в допомозі священика найбільша після обстрілу.
"Боєць проявляє мужність, але це дуже великий стрес, який треба знімати. І от він приходить в капличку, ставить свічку і тут ще поговорить зі священиком, і це допомагає пережити все. Мені іноді приводили хлопців із серйозними розладами. Ми ставали на молитву і їм завжди ставало легше", - розповів капелан.
При цьому отець В’ячеслав застерігає: як би не було складно, військовий священик не може дозволити собі використовувати риторику агресії.
"Як у звичайної людини, і в мене були й негативні емоції і страх. Коли о четвертій годині ранку починала працювати важка артилерія, ти схоплюєшся, біжиш кудись, може статися все... Але ти береш себе в руки і розумієш, що священик ні в якому разі не може сказати: «От наш ворог — вбивайте його!». Це вже буде позиція не священика, а мирянина, який просто розізлився. Позиція священика - це проповідь Євангелія при будь-яких умовах", - наголосив священик.
На думку капелана, "риторика агресії шкодить в першу чергу самим солдатам, адже накручує їх на ненависть, злість і ні в якому разі не допомагає впоратися з напруженням".
Військовий священик впевнений, що "душевна і духовна підтримка хлопцям потрібна й після повернення додому".
"Дуже важливо і тут на «материковій частині», щоб з бувшими бійцями АТО працювали і священики, і психологи. З'являються такі моменти, коли не витримує людина, а людина, військовий, стовідсотково міняється, і тут потрібно, щоб хтось її направляв, допоміг жити далі", — підкреслив він.
