Рівно через рік, в червні 2018 го, виповниться 30 років з того дня, як в Києво-Печерську лавру повернулися перші монахи. На вильоті СРСР музей-заповідник передав їм перші храми на території нижньої Лаври. Саме влітку 1988 року братія відновила богослужіння, перервані в 1961 році, оживляючи вцілілі багатовікові стіни молитвою. За рік "Сегодня" спільно з монахами Києво-Печерської лаври, її настоятелем, митрополитом Павлом, істориками заповідника, іконописцями і реставраторами розповість про те, як відроджувалася перлина православ'я після радянської влади.
Зараз нам здається, що в Києво-Печерській лаврі завжди було так красиво, затишно і доглянуто. Що храми ніколи не руйнувалися, дороги завжди були зручними, а сади завжди цвіли і плодоносили. І тільки покоління 1950-х, пам'ятаючи, що було тут за радянських часів, не змовляючись, тепер вигукує: "Не може бути! Яка ж красива стала Київська лавра!". Старожили згадають, як до мощів преподобних ходили, як в музей, віддаючи квиток при вході, а всередині печер була така задуха, що люди непритомніли. Згадають, що сади зовсім плодоносили, даху храмів текли і провалювалися, а головну дорогу в нижню лавру вічно розмивало снігом і дощем. Німим докором височіли уламки стін Успенського собору.
"Перший раз я приїхав в Києво-Печерську лавру ще в 1985 році, – згадує намісник Лаври митрополит Павло. – До сих пір пам'ятаю дві стіни, що стирчать посеред площі – межа Іоанна Богослова, улюбленого учня Господа нашого Ісуса Христа, – це все, що залишилося від підірваного в 1941 році Успенського собору. Тоді я ще не знав, що Господь проявить таку милість і дарує мені честь брати участь у відновленні найбільшої святині не тільки України, але і всього православного світу.
Коли я дізнався про рішення священноначалія перевести мене в Лавру з приходу в Західній Україні (владика був настоятелем чоловічого монастиря в Низкиничах Волинської області. – Авт.), Я плакав – від благоговіння і страху одночасно. Розумів, що, з одного боку, – це велика честь, але з іншого – це велике випробування, адже Лавра перебувала в жалюгідному стані. Людським розумом здавалося, що головну святиню, Успенський собор, вже ніколи не відновити. Але у Господа Бога Свої плани. У 1994 році біля руїн Великої Церкви ми з Блаженнішим митрополитом Володимиром (Царство йому Небесне!) провели перше богослужіння на вулиці. Як і зараз, так і тоді – це була територія музею-заповідника, і проводити літургії не дозволялося. Але ми все одно служили, перемагаючи страх і нападки атеїстів. До сих пір пам'ятаю, як в ту першу літургію над нашими головами кружляли 50 лелек! Вони довго виписували вісімки ... З того часу і почалося відродження Лаври – з лелек, в кружлянні яких ми побачили благословення Боже і Божої Матері.
І дійсно, почалися чудеса! Господь благословив нас мудрими людьми – архітекторами, істориками, іконописцями. Наближалася велика дата – 2000-річчя Різдва Христового, нам дуже допомагав президент України Леонід Кучма.
Скільки тонн сміття ми вивезли звідси! Вантажівки зробили тисячі ходок. Багатьох корпусів не було, від них залишалися одні фундаменти, на яких з часом за проектами архітекторів були відновлені зруйновані будівлі. Але перш за все відновлювали технічну документацію.Я був вражений – Лавра з 1980 року входить до списку ЮНЕСКО, але ще в 1994 році дві третини документів просто зникли! Куди ми тільки не писали, яких комісій тут тільки не було – і Міністерство архітектури, і Мінкульт, Мін'юст і Мінфін. Ми привозили документи з Санкт-Петербурга, Вільнюса, Москви – збирали їх по крупицях.
Перший камінь в будівництві Успенського ми заклали на Покрову в 1998 році. Тоді ж паралельно відновлювався Михайлівський Золотоверхий монастир, тому ми разом з головним архітектором "Укрреставрації" Миколою Орленко просили допомоги відразу на обидві обителі. І обидві були відновлені! Траплялися й чудеса – наприклад, в 1995-му набуття мощей Павла Тобольського і спроби вкрасти у нас його святі мощі. Зараз мощі святого спочивають у Дальніх Печерах Лаври, а ті, хто намагалися скоїти цей злочин, померли – один через два дні після спроби крадіжки, інший – через півроку. Правду кажуть: Господь осміяний бути не може!
Коли я прийшов, у корпусі №34 було посольство Італії, тютюнова фабрика, в церкві Всіх Скорботних Радість – ювелірна майстерня по підробці прикрас, в 70-му корпусі – дитсадок і бібліотека з чотирьох ящиків книг. У жалюгідному стані були скити Лаври – Кієтаєва Пустинь, де ми відреставрували насамперед храм Серафима Саровського, повністю була зруйнована Голосієва Пустинь. У Введенському монастирі була американська комп'ютерна фірма, яка відмовлялася забирати свої меблі і техніку. Ми з братією винесли все, акуратно накрили клейонкою і викликали міліцію, щоб задокументувати всі їх майно.
Тоді можновладці з задоволенням допомагали відновлювати обитель. Без допомоги меценатів Лаври і скитів, які ми бачимо сьогодні, просто б не було. Господь показав нам: "Відновлювати Лавру потрібно не швидко. Її відновлювати потрібно на століття".
Києво-Печерська лавра - найбільший пам'ятник, що входить в список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Кожні 2-3 роки він проходить моніторингові місії Центру міжнародногоспадщини і Міжнародної ради зі збереження пам'яток і визначних місць (ІКОМОС). Незважаючи на це, періодично в ЗМІ з'являються звинувачення в незаконних спорудах влаврі. Наскільки це відповідає дійсності, "Сегодня" з'ясувала у керівництва заповідника.
"Зовсім недавно, в березні, у нас була моніторингова місія ЮНЕСКО, нею були оглянуті всі об'єкти, – повідомив керівник заповідника Любомир Михайлина. – Місія дійшла висновку, що всі вони не спотворюють цінність об'єкта. У підсумкових документах сказано:" Місія прийшла до висновку, що роботи, проведені монастирем Києво-Печерської лаври, не мають негативного впливу на видатну універсальну цінність об'єкта".
Всі інсинуації навколо цього питання – або через некомпетентність ЗМІ, або чорний піар.
У заповіднику нарікають на ряд справжніх проблем, найбільш глобальна – повна відсутність державного фінансування протягом 2014-2016 років на реставрацію і консервацію пам'яток архітектури! Всі роботи проводять за рахунок коштів заповідника і благодійників. Є проблеми, які стосуються не тільки бюджету заповідника, а й бюджету країни.
"На території заповідника без оформлення оренди з Фондом держмайна України в одному з корпусів знаходиться громадська організація, яка роздає в суборенду площі корпусу, що визнали незаконним контролюючі органи (Рахункова палата, Держаудитслужба). Через це держбюджет втрачає щомісяця 94 тис. грн. до речі, часто інформація в ЗМІ про нібито порушення законодавства про охорону пам'яток в заповіднику ініціюється саме цією громадською організацією", – говорить керівництво музею.
