Предстоятель відповів на питання щодо причин неучасті нашої Церкви у Всеправославному соборі, який мав розпочати свою діяльність 19 червня цього року. Він також висловив своє бачення того, чи зможе криза у підготовці Собору вплинути на ситуацію у релігійному житті України та в світовому Православ’ї.
– Ваше Блаженство! Що стало остаточною причиною рішення Руської Православної Церкви не приймати участь у Соборі, запланованому на день святкування Трійці?
– Сьогодні світ розбудовується у новому форматі. Поступово зникають політичні та економічні кордони, якими себе обмежували окремі держави і вибудовується одна велика держава, яка буде собою охоплювати весь світ. В цьому новому форматі людського буття, на жаль, не відводиться місця для Православної Церкви.
Це нас непокоїть і ми намагаємося знайти для себе таке місце, де ми змогли б існувати легально.
Перше, що необхідно зробити, це створити орган управління для Православної Церкви, представленої по всьому світу. Оскільки Православна Церква – це Соборна Церква, то зрозуміло, що таким керівним органом має бути Собор, в який би входили представники Церков із різних куточків світу. Зараз якраз відбувається перша спроба створити такий Собор.
На жаль, перша спроба стала невдалою. Документи, які мають бути винесеними на розгляд Собору, після вивчення їх нашими вірними, не витримали критики. Цілим рядом Помісних Церков були винесені свої пропозиції щодо вдосконалення цих документів. З подібними пропозиціями виступив і Священний Кінот Святої Гори Афон.
Наша Церква намагалася зробити все, щоб відкоригувати Соборні документи, але, нажаль, цього так і не сталося. Тому ми приєдналися до пропозицій тих Церков, які вважають, що Собор треба перенести на пізніший термін і провести його тоді, коли будуть доопрацьовані документи, що мають на ньому розглядатися і прийматися.
Якщо соборні документи не будуть мати розбіжностей із Православним віровченням, яке висловлено на семи Вселенських Соборах і на всіх благочестивих Соборах, про які знає наша історія, тоді Собор, який буде скликаний для прийняття цих документів дійсно засвідчить світові про красоту і велич Православної віри і продемонструє усім нашу єдність у Істині.
– Чи була у Священного Синоду надію на те, що всеправославний консенсус все ж таки буде знайдено перед початком Собору?
– Так, наш Священний Синод мав надію на те, що православний консенсус (тобто згода) буде знайдений і наша Церква до останнього робила все можливе, щоб так сталося.
Нажаль, сталося так, як сталося. Але ми не втрачаємо надію. Процеси по збереженню Божої Істини та об’єднання всіх навколо цієї Святої Істини є довгими і кропіткими, але з Божою допомогою все можна зробити.
– Хоча сам Константинопольський Патріарх і не робив ніяких офіційних заяв, але окремі клірики цієї Церкви вже говорять, що решта Помісних Церков все ж таки збереться на острові Крит 19 червня. Чи можемо ми вважати це зібрання Великим і Святим Собором, як це очікувалося від початку?
– Можливо буде саме так, що зберуться представники тільки окремих Православних Церков, але це зібрання буде вже не Великим і Святим Всеправославним Собором, а просто конференцією окремих Православних Церков і, відповідно, їх рішення не будуть мати всеправославного значення.
– Напередодні Собору дуже багато йшло мови про так зване українське питання на ньому. Нещодавно навіть стало відомо, що група народних депутатів підготувала звернення від Верховної Ради до Патріарха Варфоломея з цього приводу. На Вашу думку, чи вплине криза у підготовці Собору на ситуацію в Українському Православ’ї?
– В Регламенті Собору не було мови про релігійну ситуацію в Україні. Церковні розколи, які є породженням людського гріха, присутні майже у всіх Помісних Церквах. Вони лікуються тим, чим лікується гріх – покаянням.
Не думаю, що труднощі по підготовці Собору повинні викликати у Помісних Церков бажання помсти. Якщо ми підемо таким шляхом, то вже сьогодні можна ставити хрест на майбутньому Всеправославному Соборі. Думаю, що це розуміють усі, тому вторгнення однієї Церкви на канонічну територію іншої не повинно бути.
А щодо звернення до Константинопольського Патріарха Варфоломея зі сторони деяких народних депутатів нашої Держави, то воно є прямим порушенням статусу відносин Держави і Церкви. Згідно нашого законодавства Церква відокремлена від Держави, а Держава від Церкви. Втручання деяких депутатів у справи Церкви є прямим порушенням Державного закону. Я б радив таким депутатам краще подумати, як виконувати свої прямі обов’язки, які вони мають по відношенню до нашого народу, а Церковні питання Христос, Який є Главою нашої Церкви, вирішить без них.
А щодо Українського Православ’я скажу так – якщо б політики не втручалися в наші проблеми, то ми знайшли б шляхи до єдності вже давним давно.
